КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Дунаевский Исаак [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

було б і музики!»

«Волга-Волга», мабуть, як жоден фільм Дунаєвського, пронизана піснями, симфонічними

картинами, куплетами, музичними епізодами, танцювальними ритмами. Головну пісню музичної

кінокомедії – «Пісню про Волгу» – можна назвати героїнею фільму. Її мелодія немов ввібрала

красу і широчінь величавої річки, як могутня хвиля переливається з екрану в душу людини,

наповнюючи її відчуттям безмежної радості, яка «до самого сонця летіла» і «до самого серця

дійшла».

Лунаючи щоразу в нових оркестрових варіаціях, музично розростаючись від кадру до кадру, пісня

набуває могутніх крил, які допомагають їй стати щиро народною і у фільмі, і в житті.


ПІСНІ ВВАЖАЮТЬСЯ НАРОДНИМИ, з інтерв’ю М. Дунаєвського В. Смирнову та Л.

Сорокіну

Максиме Ісааковичу, вам було всього десять років, коли людина, чиї пісні співала вся

країна, пішла з життя. Яким ви запам’ятали свого батька?

– Це була людина невичерпної енергії, яка не терпіла, коли поряд хтось лінувався. Я як дитина міг, звичайно, нічого не робити, і це його іноді обурювало. Але все-таки у мене було гарне дитинство.

Батько зовсім не наполягав на тому, щоб я навчався музиці – бажання це саме прийшло вже після

його смерті.

... Як згадували його друзі, тато умів веселитися сам і веселити інших. Він ставав душею будь-

якої, навіть незнайомої компанії. Ця якість, напевно, теж відобразилася в його творчості, яка, як

шампанське, б’є з усіх його пісень. І популярним він був свого часу надзвичайно. До речі, багато

пісень Дунаєвського сприймалися як народні. Донині багато людей вважають, що такі його

душевні твори, як «Ой, квітне калина...» або «Яким ти був, таким ти й залишився» – це народні

пісні.

Відомо, що ставлення Леоніда Утьосова до Ісака Осиповича не можна було назвати

простим...

– Мені здається, Утьосов підсвідомо вважав, що сам він заслуговує на більше, тому всенародну

любов до Дунаєвського, що на якийсь час затьмарила його власну славу, сприйняв болісно.

Вийшло, що він запросив людину для спільної роботи, а ця людина не тільки стала нарівні з ним, а

й багато в чому перевершила. Такого ефекту співак, звичайно, не сподівався.

Та саме ця колізія певною мірою пояснює, чому з дозволу держави Дунаєвського останніми

роками притисли.


ТРАПЛЯЛОСЯ, ЗНЕВІРЯВСЯ, зі спогадів В. Соловйова-Сєдого

Пам’ятається, композиторові спочатку ніяк не вдавався приспів до «Маршу ентузіастів». Був

момент, коли він зневірився його скласти і пропонував товаришам за жанром, серед яких і автор

цих рядків, у порядку співавторства дописати приспів до «Маршу». Але, врешті-решт, звичайно,

знайшов його сам.


ПОМІТИВ ТЕТЯНУ ШМИГУ, з авторської програми О. Марченко «Імена»

Свою першу велику роль Тетяна Шмига зіграла у «Фіалці Монмартра» Імре Кальмана. Її героїнею

була закохана цнотлива паризька дівчина Віолетта на прізвисько Фіалка…

«Фіалка» мала такий великий успіх, що на молоду артистку звернув увагу класик радянської

музичної комедії – Ісак Осипович Дунаєвський. Він якраз закінчував роботу над «Білою акацією».

Як виявилося пізніше, – своєю останньою оперетою.

У життєрадісній, сповненій гумору виставі зовсім не було тієї штучності, якою часто грішили

радянські музичні спектаклі. Тому актори з радістю взялися розучувати ролі живих, зрозумілих їм

персонажів. Партію своєї героїні – Тосі – Тетяна Шмига здавала вже тяжко хворому Дунаєвському

по телефону…

Таня багато працювала. Вона залишалася в репетиційному залі навіть після того, як електрики

вимикали майже все світло в театрі. Молода артистка відпрацьовувала рухи, вчилася заповнювати

собою сцену, поступово звільняючись від комплексів щодо своєї зовнішності. Дуже швидко її

талант змогли оцінити й глядачі.


ЙОГО ВИСТУП – ПОЛІТИЧНО НЕ ВИТРИМАНИЙ І АНТИВИХОВНИЙ, з офіційного акту

від 23 листопада 1951 р.

м. Горький.

27 грудня 1950 р. ми були присутні в концертному залі Горьківської державної консерваторії на

зустрічі композитора І. О. Дунаєвського із студентами і педагогами.

...Перейшовши до розповіді про свій творчий шлях, І. О. Дунаєвський між іншим сказав, що в

період війни він не міг писати, відчував «творче безсилля», оскільки «грім гармат не моя стихія»...

Розповідаючи далі про свій творчий метод, Дунаєвський сказав, що він не може писати музику про

танкістів взагалі, про льотчиків взагалі тощо. Він може писати лише про