Дунаевский Исаак (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ДУНАЄВСЬКИЙ Ісак Осипович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Композитор.

З родини службовця. Батько, Дунаєвський Ц. – банківський чиновник.

Народився 18 (30) січня 1900 р. в м. Лохвиці Полтавської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Полтавської області України).

Помер 25 липня 1955 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Навчався в Харківських гімназії, музичному училищі і на юридичному факультеті університету

(1910-1919).

Працював музичним керівником Харківського драматичного театру (1919-1924), Московських

театру сатири (1926-1929), естрадного театру «Ермітаж» (1924-1926) і театру оперети (1929),

диригентом Ленінградського естрадно-музичного театру «Мюзик-хол» (1929-1934), керівником

ансамблю пісні і танцю Ленінградського Будинку піонерів (1937-1941), ансамблю пісні і

танцю залізничників (1941-1945).

Народний артист РРФСР (1950).

Двічі лауреат Державної премії (1941; 1951).

Як театральний композитор дебютував музикою до спектаклю «Одруження Фігаро» (1920).

Як диригент дебютував у опереті «Перикола» Ж. Оффенбаха (1921).

Наш земляк – автор 12 оперет, серед яких «Наречені» (1927), «Золота долина» (1937), «Вільний

вітер» (1947), «Син клоуна» (1950), «Біла акація» (1955).

Написав музику до 28 кінофільмів, серед яких «Веселі хлоп’ята» (1934), Воротар», «Цирк», «Діти

капітана Гранта» ( усі – 1936), «Волга-Волга» (1938), «Світлий шлях» (1940), «Весна» 1947),

«Кубанські козаки» (1951).

Він також автор музики до драматичних спектаклів, серед яких «Взяття Бастилії» Р. Ролана,

«Орленя» і «Романтики» Е. Ростана, «Одруження Фігаро» П. Бомарше, «Слуга двох панів» К.

Гольдоні.

Написав низку балетів.

Створив нові типи масової пісні – пісні-марші: «Марш веселих хлоп’ят», «Пісня про Каховку»,

«Спортивний марш», «Пісня про веселий вітер», «Марш ентузіастів» та пісні-вальси: «Вечір

вальсу», «Шкільний вальс», «Мовчання», «Не забувай».

Став наш земляк і героєм фейлетону-пасквілю «Сумний акт» (1951).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – В. Соловйов-Сєдой, Т. Шмига, Г. Полянський, М.

Свєтлов, І. Ахрон, М. Янковський, С. Богатирьов, В. Лєбєдєв-Кумач, С. Тимошенко, Г.

Олександров та ін.


***

ЗАКОХАНІСТЬ В КОМБАЙН – НЕПРИРОДНА,

з життєвого кредо І. Дунаєвського

Я не можу змусити себе написати балет, в якому жінка освідчується в коханні... комбайнові. Тому

всі ідіотські розмови про образи сучасників сковують музику, штовхають авторів на обман і

самообман.

НЕ ІСНУЄ НОТ ДЛЯ БУДІВНИКІВ КОМУНІЗМУ, з творчого кредо І. Дунаєвського

У музиці немає таких нот і прийомів, які призначені для будівників комунізму чи розпалювачів

війни. В музиці є лише емоційний образ.


БЛИСКУЧА УВЕРТЮРА, зі спогадів Д. Шостаковича

Коли я згадую музику до фільму «Діти капітана Гранта», я не можу не зазнавати жалю з приводу

того, що блискуча увертюра до картини, котра відкрила новий бік таланту композитора, не

спричинила за собою продовження роботи в цьому плані.

Ця увертюра – симфонічний твір великого напруження і темпераменту.


НЕЙМОВІРНИЙ СТУПІНЬ ОБДАРУВАННЯ, зі спогадів Л. Утьосова

Музику Дунаєвського люблять всі, проте той, хто не сидів з ним біля рояля, не може собі повністю

уявити весь ступінь обдарування цього справді чудового музиканта.


ОДНА З ВЕРШИН ТВОРЧОСТІ, зі спогадів М. Янковського

«Золота долина» мала успіх, у композитора вийшов твір, який в музичному відношенні став

однією з вершин творчості Дунаєвського, не зважаючи на великі недоліки в лібрето.


БЕЗ МУЗИКИ НЕ БУЛО Б ФІЛЬМУ, з статті «Дунаєвський Ісак Осипович» на peoples.ru

Мабуть, найнезвичайнішим прикладом активної дії музики Дунаєвського на літературну творчість

є той факт, що не роман Льва Кассіля «Воротар республіки» став основою сценарію, а сценарій

фільму і музика до нього спричинили за собою народження книги.

1938 рік відзначений роботою над музикою до фільму «Волга-Волга». Вона була для Дунаєвського

настільки ж цікавою і захоплюючою, наскільки відповідальною і складною. Дунаєвський став не

просто композитором, який написав музику до фільму, а одним з авторів кінокомедії. «Можна

сміливо сказати, що без цієї музики не було б фільму!» – стверджувала газета «Кіно». «Проте, –

зазначив Ісак Осипович, прочитавши цей утішний відгук, – без цього фільму не було б і музики!»

«Волга-Волга», мабуть, як жоден фільм Дунаєвського, пронизана піснями, симфонічними

картинами, куплетами, музичними епізодами, танцювальними ритмами. Головну пісню музичної

кінокомедії – «Пісню про Волгу» – можна назвати героїнею фільму. Її мелодія немов ввібрала

красу і широчінь величавої річки, як могутня хвиля переливається з екрану в душу людини,

наповнюючи її відчуттям безмежної радості, яка «до самого сонця летіла» і «до самого серця

дійшла».

Лунаючи щоразу в нових оркестрових варіаціях, музично розростаючись від кадру до кадру, пісня

набуває могутніх крил, які допомагають їй стати щиро народною і у фільмі, і в житті.


ПІСНІ ВВАЖАЮТЬСЯ НАРОДНИМИ, з інтерв’ю М. Дунаєвського В. Смирнову та Л.

Сорокіну

Максиме Ісааковичу, вам було всього десять років, коли людина, чиї пісні співала вся

країна, пішла з життя. Яким ви запам’ятали свого батька?

– Це була людина невичерпної енергії, яка не терпіла, коли поряд хтось лінувався. Я як дитина міг, звичайно, нічого не робити, і це його іноді обурювало. Але все-таки у мене було гарне дитинство.

Батько зовсім не наполягав на тому, щоб я навчався музиці – бажання це саме прийшло вже після

його смерті.

... Як згадували його друзі, тато умів веселитися сам і веселити інших. Він ставав душею будь-

якої, навіть незнайомої компанії. Ця якість, напевно, теж відобразилася в його творчості, яка, як

шампанське, б’є з усіх його пісень. І популярним він був свого часу надзвичайно. До речі, багато

пісень Дунаєвського сприймалися як народні. Донині багато людей вважають, що такі його

душевні твори, як «Ой, квітне калина...» або «Яким ти був, таким ти й залишився» – це народні

пісні.

Відомо, що ставлення Леоніда Утьосова до Ісака Осиповича не можна було назвати

простим...

– Мені здається, Утьосов підсвідомо вважав, що сам він заслуговує на більше, тому всенародну

любов до Дунаєвського, що на якийсь час затьмарила його власну славу, сприйняв болісно.

Вийшло, що він запросив людину для спільної роботи, а ця людина не тільки стала нарівні з ним, а

й багато в чому перевершила. Такого ефекту співак, звичайно, не сподівався.

Та саме ця колізія певною мірою пояснює, чому з дозволу держави Дунаєвського останніми

роками притисли.


ТРАПЛЯЛОСЯ, ЗНЕВІРЯВСЯ, зі спогадів В. Соловйова-Сєдого

Пам’ятається, композиторові спочатку ніяк не вдавався приспів до «Маршу ентузіастів». Був

момент, коли він зневірився його скласти і пропонував товаришам за жанром, серед яких і автор

цих рядків, у порядку співавторства дописати приспів до «Маршу». Але, врешті-решт, звичайно,

знайшов його сам.


ПОМІТИВ ТЕТЯНУ ШМИГУ, з авторської програми О. Марченко «Імена»

Свою першу велику роль Тетяна Шмига зіграла у «Фіалці Монмартра» Імре Кальмана. Її героїнею

була закохана цнотлива паризька дівчина Віолетта на прізвисько Фіалка…

«Фіалка» мала такий великий успіх, що на молоду артистку звернув увагу класик радянської

музичної комедії – Ісак Осипович Дунаєвський. Він якраз закінчував роботу над «Білою акацією».

Як виявилося пізніше, – своєю останньою оперетою.

У життєрадісній, сповненій гумору виставі зовсім не було тієї штучності, якою часто грішили

радянські музичні спектаклі. Тому актори з радістю взялися розучувати ролі живих, зрозумілих їм

персонажів. Партію своєї героїні – Тосі – Тетяна Шмига здавала вже тяжко хворому Дунаєвському

по телефону…

Таня багато працювала. Вона залишалася в репетиційному залі навіть після того, як електрики

вимикали майже все світло в театрі. Молода артистка відпрацьовувала рухи, вчилася заповнювати

собою сцену, поступово звільняючись від комплексів щодо своєї зовнішності. Дуже швидко її

талант змогли оцінити й глядачі.


ЙОГО ВИСТУП – ПОЛІТИЧНО НЕ ВИТРИМАНИЙ І АНТИВИХОВНИЙ, з офіційного акту

від 23 листопада 1951 р.

м. Горький.

27 грудня 1950 р. ми були присутні в концертному залі Горьківської державної консерваторії на

зустрічі композитора І. О. Дунаєвського із студентами і педагогами.

...Перейшовши до розповіді про свій творчий шлях, І. О. Дунаєвський між іншим сказав, що в

період війни він не міг писати, відчував «творче безсилля», оскільки «грім гармат не моя стихія»...

Розповідаючи далі про свій творчий метод, Дунаєвський сказав, що він не може писати музику про

танкістів взагалі, про льотчиків взагалі тощо. Він може писати лише про конкретну особу, як,

наприклад, пісня Анюти, написана з приводу конкретної Анюти, як пісня про Батьківщину,

написана у зв’язку з діалогом з Маріон в кінофільмі «Цирк» і т.д.

«Недавно до мене звернулися школярки 8-го класу з проханням написати пісню про їх клас, але я

не можу писати пісню про радянського школяра взагалі. Я не розумію цього. Що таке школяр?

Радянські школярі бувають різні – хороші і погані, чисті і брудні, відмінники і не відмінники, і

якщо немає конкретного образу, я писати музику не можу».

Це заява Дунаєвського викликала подив аудиторії.

...Далі було пролунало запитання: «Чому ви пишете тільки в легкому жанрі і чи не могли б

написати крупні твори?». Дунаєвський упевнено відповів: «Я міг би написати оперу. У мене є

фортепіанна соната, струнний квартет, і я міг би написати оперу. Проте немає хорошого лібрето.

Ось мені з Ленінграда прислали оперне лібрето. Але як писати? За лібрето – героїня в першому

акті ставить рекорд, в другому – рекорд, в третьому – рекорд, в четвертому – рекорд».

«Мене просив Великий театр написати балет «Світло», а написати балет для Великого театру – це

40 тисяч рублів, не жарт... Однак як писати про колгоспну електростанцію? Про колгоспну

електростанцію написано 16 повістей, є кінофільми тощо. Скільки можна?».

...Виступ Дунаєвського був політично невитриманим, антивиховним і відверто негідним

народного артиста РРФСР, лауреата Сталінської премії, радянського композитора і громадянина.

Текст цього акту і всі формулювання нами були обговорені двічі, і достовірність відомостей,

викладених в акті, засвідчуємо своїми підписами.

Заст. директора Горьківський держ. консерваторії, професор І. Полфьоров

Секретар партбюро О. Горєв

Заст. секретаря партбюро Г. Глущенко

Ст. викладач кафедри марксизму-ленінізму М. Гуськов

Голова місцевкому Б. Каневський

Відп. редактор стінгазети «Радянський музикант» І. Єлисеєв

Секретар комітету ВЛКСМ С. Бартеньов

Голова студ. профкому І. Побєдоносцева.

Особисто я на зустрічі через хворобу не був, але виступ І. О. Дунаєвського прослуховував за

записом на ферроплівці, апарат «МАГ», і викладене в цьому акті цілком підтверджую.

Директор Горьківський держ. консерваторії Г. Домбаєв.