Гудовский Иван (fb2)





ГУДОВСЬКИЙ Іван Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник, фотограф.

З козацької родини.

Народився в м. Пирятині Пирятинського повіту Полтавської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Полтавської області України). Рік народження – невідомий.

Помер в 1860 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Навчався в іконописній майстерні Києво-Печерської лаври, Петербурзькій академії мистецтв

(1844-1849).

Пензлю Г. належать портрет Миколи I (1844), збереглися і три його фотографії Т. Шевченка

(1859).

Допомагав Т. Шевченкові готувати до видання і розповсюджувати «Мальовничу Україну».

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Т. Шевченко, М. Лєсков, В. Ковальов, Ф. Слуджинський, М. Кунілакіс, В. Єзучевський, Є. Долгов, Ф. Левдик, М. Карп, К. Рогов та ін.


***

ПИЙТЕ ВИШНІВКУ, ЇЖТЕ КОВБАСИ

, з жартівливого життєвого кредо І. Гудовського

Пийте вишнівку, їжте ковбаси, той ми ситі будем.


БУВАЙТЕ ЗДОРОВІ, з листа І. Гудовського Т. Шевченкові від 22 вересня 1845 р.

Дай Боже здравствовать, Тарас Григорович.

Аж ось коли пришлось із Вами побалакать попереду ось об чім. Получив я від Вас двадцять п’ять

карбованців, отдав Служинському 35 руб. 60 коп., зовсім розщитавсь, а печатать єму ніколи, дак я

ледве отдав Долгову, да не знаю, чи так зробив. Ви мені пишете, щоб прислать 35 екз., дак я

щитаю усякий екземпляр із 6-ти картин, дак так і розсилать буду, та ще купив 10 арш[ин]

полот[на] по 1 руб. 40 коп. за арш[ин], 12 листов бумаги за 3 [руб.] 50 коп.

Посилаю Вам «Дівчину» і кар[тину] Рембранта, да, мабуть би, пропала, якби ми з Карпом не були

на іменинах у старухи, глядь, а вона на стіні прибита, да я ледви видурив. Єзучевський і Галуза

Вам кланяються. Картина ще не розіграна, я взяв у Єзучевського 30 карб. і оддав Кузьмі, которі ви

були виноваті, а останні, – він каже, – чи й зберу, бо обіщаються багато, а дають мало. Я хотів у

его попросить для Вашого діла, да якось совісно, у його у хаті усе болізнь – то діти, то жінка, дак і

він невеселий.

У Григоровича я двічі був, і він обіщався усе зробить як треба. Одіславши до Вас посилку, да

розплачусь із печатником. У мене для розсилки нічого не останеться, а у мене своїх нема, є

зароблені, да не получив. Коли до присилки од Вас [не] получу, то на свої розішлю. Пришліть

руб[лів] 10. Долгов бере по 10 руб. от сотні картин.

Спасибі Вам, що не забули побачиться з моєю матусею і сестричкою. Хіврич Вам низенько

кланяється, він гарно рисує, да учиться погано, да ему треба непремінно ходить учиться куди-

небудь, щоб давали чубкової. А батько єго чудні чоловік, до мене нічого не пише, а пише

стороннім, щоб дивились, за що він гроші платить, та й єго у письмах балує.

Попова ще нема у Петербурсі, а Кузьма від нас одійшов до Кунілакіса, да й там не вжився, уже на

третю перейшов, нікого не слухає.

Григорій Кондратович Вам кланяється, а ми тож перейшли на другу квартиру, живемо собі усяк, а

при чарці і Вас згадуємо. Здається, усе. Бувайте здорові... Дуже щирий Вам услужувать.

Іван Гудовський.


СПІВАЛИ БЕЗ НОТ, зі спогадів В. Ковальова

Я, як і чимало наших земляків, що прагнуть до художньої освіти, приїхав до столиці з мізерними

коштами. У такому становищі звичайно сходишся з подібними ж до себе товаришами і

влаштовуєш життя своє спільно, якомога простіше; і от, зійшовшись із такими ж трьома юнаками

– Карпом, Гудовським та Роговим, – ми найняли в будинку Бема на Василівському острові, на 1-й

лінії, досить скромне приміщення, що складалося з однієї прохідної кімнати з перегородкою. За

перегородкою жили ще четверо, а ліворуч, не доходячи до перегородки, вели двері до другої

кімнати, яку займав Тарас Григорович.

...Ми, як новачки, що тільки вступили до академії, дивилися на Тараса Григоровича з

благоговінням, у наших очах це був уже справжній художник, до того ще й поет, який уже став

відомий серед малоросів.

Траплялося, що Тарас Григорович, коли, бувало, схочеться розважити душу народною піснею, виходив до нас за перегородку, сідав на єдиний у кімнаті дерев’яний диван і казав: «Анумо, хлопці, заспіваймо!»

Карпо брав свою скрипку, Гудовський тримав баса – і за допомогою наших молодих тоді голосів

лунала пісня, і ми забували наші тяжкі злидні. Найчастіше співали пісню на слова Тараса

Григоровича: «Ой повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу», цю пісню він і співав з нами, і керував співом; і мотив до неї був підібраний ним же, співали, певна річ, без нот.


БОДАЙ ЯК БАЙКУ, з оповідання М. Лєскова «Путимець»

Надруковані в 1883 р. в журналі «Київська старина» листи М. В. Гоголя (які донині залишалися

невідомими) збудили в моїй пам’яті спогад про одну усну розповідь, яка стосується юнацьких

років поета. Розповідь цю я не раз чув в п’ятдесятих роках в Києві від великого мого приятеля, уродженця міста Пирятина, художника Ів. Вас. Гудовського, а він