Громека Степан (fb2)


Настройки текста:



ГРОМЕКА Степан Степанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, журналіст. Псевдоніми – Хронікер «Вітчизняних нотаток», Л. Словачевський.

З дворянської родини. Батько, Громека С., – поштовий службовець.

Народився в 1823 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України). За іншою, менш поширеною версією, – в м. Одеса.

Помер 15 (27) вересня 1877 р. в с. Вольці-Плебанській Більського повіту Сідлецької губернії

Російської імперії (нині – Республіка Польща).

Закінчив благородний пансіон Київської гімназії №1 (1841),

Служив в Українському уланському та Лібавському піхотному полках (1841-1849), липовецьким

городничим (1849), київським молодшим поліцмейстером (1849-1850), бердичівським

поліцмейстером (1851) і городничим (1852), чиновником особливих доручень при київському

генерал-губернаторові (1853-1856), начальником поліцейського управління на Миколаївській

залізниці (1857-1858), чиновником одеського Руського товариства пароплавства і торгівлі (1858-1860), начальником 1-го відділу Департаменту загальних справ Міністерства внутрішніх справ (з

1861), сідлецьким губернатором (з 1867).

Друкувався в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Голос», журналах «Сучасник»,

«Вітчизняні нотатки», «Століття», «Сучасні літописи», «Дзвін», «Російський вісник»,

Г. – автор циклів нарисів «Про поліцію поза поліцією» (1857-1859), «Сучасна хроніка Росії» (1861-1863), статей «Польські євреї» (1858), «Аннапольська справа» (1862), брошури «Київські

заворушення в 1855 р.» (1863).

Наш земляк був серед тих діячів, хто підписав петицію Олександру II з вимогою запобігти

поліцейським втручанням в літературний процес (1861).

Г. зазнав утисків з боку влади. Так, його викликав шеф жандармів, котрий в ультимативній формі

вимагав «не писати більше різких статей» (1858).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Т. Шевченко, Л. Толстой, О. Дружинін, М. Лєсков, М.

Некрасов, О. Герцен, С. Дудишкін, І. Аксаков, Ю. Самарін, О. Краєвський, М. Катков, О. Фет та

ін.


***

СПЕЦИФІКА РОСІЙСЬКОЇ СВОБОДИ

, з політичного кредо С. Громеки

Ми гаряче бажаємо, щоб наша вітчизна виробила таку свободу, яка існує в Англії, за умови, коли

це виросте саме собою на нашому грунті.


БАЖАЮ ЩОНАЙПОВНІШОГО УСПІХУ, з листа С. Громеки І. Аксакову від 21 жовтня 1858

р.

Чим довше живу і знайомлюся з російським життям, тим більше переходжу розумом і серцем на

Ваш бік.

...Дозвольте потиснути Вашу чесну руку і побажати Вашим істинно російським і здоровим

переконанням щонайповнішого успіху.


В РЕФОРМАТОРСЬКОМУ ДУСІ, з монографії Т. Антонової «Боротьба за свободу преси в

пореформеній Росії 1861-1882 рр.»

Ідея свободи преси стає однією з головних і в ліберальній публіцистиці. Їй були присвячені статті

«Бібліотеки для читання», «Вітчизняних нотаток», «Часу», «Епохи», «Світоча», періодика І. С.

Аксакова й ін. Ряд статей, написаних для ліберальних видань, опинилися під цензурною

забороною, що свідчить про наявність в них високої ноти на підтримку ідеї свободи преси.

У «Вітчизняних нотатках» до теми свободи преси зверталися С. С. Громека, К. К. Арсеньєв, В. Д.

Скарятин, О. І. Рижов й ін. Примітно, що ідею свободи преси вони розглядали в

реформаторському дусі, як перспективу поступового подолання суспільством політичної

безвиході і культурного застою.

Одні робили акцент на необхідності підтримки свободи преси відповідними установами

(парламентом) – К. К. Арсеньєв, інші – на значенні твердого закону і ролі суду – С. С. Громека, треті, – на можливості засобами вільного слова позбавити суспільство від нігілізму – В. Д.

Скарятин.


ЗА ГЕРЦЕНОМ СТОЯВ РОТШІЛЬД, з розвідки Г. Мещерякової «Кому дзвонив російський

«Дзвін»

Пізніше стало відомо, що лист про ігнатівські махінації вислав з Петербургу 11 грудня 1859 року

якийсь С. С. Громека. Таємничим кореспондентом виявився жандармський підполковник, через

рік призначений начальником відділення в міністерстві внутрішніх справ. Секретні доповіді про

повстання, студентські хвилювання, таємні наради у верхах були доступні Громеці, який акуратно

інформував про них Герцена.

Чим секретнішою було справа, тим більше була вірогідність, що воно з’явиться в «Дзвоні».

Наприклад, цар скликає таємне засідання Державної ради з селянської справи. Через деякий час в

«Дзвоні» – повний звіт про нього. «Хто ж міг повідомити так вірно подробиці, як не хтось з

присутніх», – вигукнув міністр закордонних справ Горчаков.

Через півроку заарештували журналіста Ераста Перцова, і в його паперах знайшли чернетку того

ж звіту. Брат Е. Перцова був крупним чиновником в міністерстві внутрішніх справ. Ймовірно, він

добув відомості у ще вищої персони.

...Газета обслуговувала не тільки інтереси окремих революційно настроєних гуртків, таємного

товариства. За всім цим стояв банкірський будинок Ротшильдів.


І НАШИМ, І ВАШИМ, з книги Н. Ейдельмана «В’єварум»

За дванадцять днів до відставки Володимира Петровича Перцова у нього з’явився новий колега-

начальник «сусіднього» відділення того ж департаменту. Це був жандармський підполковник

Степан Степанович Громека. Підполковник славився як ліберал, жваво друкувався в багатьох

газетах і журналах, багато чого знав і, між іншим, регулярно посилав досить цінну інформацію до

Лондона – Герцену, перед яким в ті роки буквально схиляв голову (пізніше Громека «виправився»

– відмовився від «помилок молодості», справно робив кар’єру, розправлявся з бунтівними

поляками, дослужився до генеральських погон і губернаторського окладу).

У листі Герцену, що зберігся, від 18 квітня 1861 року Громека цитував інше дуже цікаве послання: граф Шувалов пише шефові жандармів Долгорукову і намагається якось ухилитися від служби в

III відділенні!

Через три тижні Громека знову шле до Лондона листа, який теж зберігся: «Місяць тому Шувалов

затягнув мене в міністерство внутрішніх справ... Коли він йшов до III відділення, він дуже щиро

боявся «Дзвону» і від чистого серця дякував мені за лист, з якого уривки я вже вам повідомляв».

Ось, виявляється, як була справа! Шувалов пише листа шефові і дає скопіювати своєму

підлеглому – Громеці, щоб той передав текст Герцену, тому самому Герцену, який для керівника

III відділенням – ворог номер один! Ось які були часи.

Я з’єдную «нитки» – від Перцова і від Шувалова. Перше: два начальники відділення у Шувалова –

Громека і Перцов – були важливими кореспондентами Герцена.

Друге: обидва були «фактотуми» Шувалова.

Третє: про зв’язки Громеки з Герценом Шувалов знав, цими зв’язками користувався.

Чи маю я право припустити, що граф-авантюрист знав і користувався зв’язками Володимира

Петровича Перцова? Здається, маю.


ЧИЇХ ЦАРІВ СОБІ НА ГОЛОВУ ЖАДАЛИ УКРАЇНЦІ, з дослідження «Київські хвилювання

1855 року С. С. Громеки» на philolog.ru

Пан Громека брав особисту участь в утихомиренні селянських хвилювань, що сталися 1855 року в

Київській губернії, і тому розповідь його про цю справу не позбавлена цікавості. …Брошура його

видана з метою дати можливість читачеві «почерпнути відомості про політичні переконання, інстинкти і бажання південноросійського народу». …Подивимося, чи виконав і яким чином

виконав п. Громека своє завдання.

…Ми дозволяємо собі думати, що всі міркування, які висловлює п. Громека про причини,

ініціаторів київських хвилювань 1855 року, суть міркування дуже мало переконливі; вони навіть

зашкодили його брошурі в тому плані, що породили в читачів сумнів щодо правильності

постановки фактів, про які йдеться. Наприклад, п. Громека, як очевидець, стверджує, що

хвилювання ці самі по собі мали значення, заслуговуючи навіть заохочення, і що той сумний

характер, якого вони з самого початку набрали, і той ще сумніший результат, який одержали

згодом, пояснюється частково непорозуміннями, … частково ж південноросійською

простодушністю.

Понад те, полковник А-в, теж очевидець, «приписує головну причину хвилювань озлобленню

селян проти економічних властей; справа ж про указ і козацтво вважає побічною і не більш як

приводом».

Пан Громека, мабуть, скаже: моя думка виправдовується успіхом; але і п. А-в може сказати, що

він також діяв цілком успішно і припинив хвилювання, що виникли в Канівському повіті, дуже

скоро і притому виключно «розсудливими» заходами.

На це п. Громека, звичайно, знову скаже: «Ви не припинили хвилювань, а тільки замазали

справу»; але хто ж може поручитися, що і п. А-в, у свою чергу, не відповість йому: «А ви хіба

припинили що-небудь? а ви хіба не замазали?». Хто вирішить цю прю? Хто скаже, хто має рацію і

хто винен?

Звичайно, все це, згодом, вирішать і розкажуть нам знамениті історіографи наші, пп. Соловйов та

Іловайський, але зовсім не пп. Громека і А-в, тому що ці останні зовсім не історики, а прості

виконавці начальницьких розпоряджень.

Закінчуючи свою брошуру, п. Громека пише: «Чи хороший факт чи поганий, але він полягає в

тому, що український народ відданий російському цареві і не хоче ні англійських, ні французьких, ні інших яких-небудь царів». З цим, зрозуміло, неможливо не погодитися, але тут мимоволі постає

питання, для кого писана брошура п. Громеки? Хто сумнівався коли-небудь, що український народ

хоче англійських, французьких і ще якихось «інших» царів? Судячи з того, що брошура написана

російською мовою, треба думати, що вона призначається для росіян же, які, звичайно, ні тіні

сумніву в цьому сенсі ні на хвилину допустити не можуть.

Якщо ж брошура написана для таких людей, для яких Украйна складає невідому землю (такими є

всі іноземні публіцисти), …у них теж є з цього приводу свої теорії, в яких бажання українського

народу грають ту саму роль, яку на сцені грають гості й пейзани.


ЧИ МИЛИЙ ТОБІ ПОЛУМ’ЯНИЙ ГРОМЕКА, з вірша М. Некрасова «Коли в затемненні

глузду»

Когда наклонностей военных

Дух прививается ко всем,

Когда мы видим избиенных

Посредников; когда совсем

Нейдут Краевского изданья

И над Громекиной главой

Летает бомба отрицанья,

.............................................

Тогда в невинности сердечной

Любимый некогда поэт,

Своей походкою беспечной

«Свисток» опять вступает в свет...

Как изменилось всё, создатель!

Как редок лиц любимых ряд!

Скажи: доволен ты, читатель?

Знакомцу старому ты рад?

Или изгладила «Заноза»

Всё, чем «Свисток» тебя пленял,

И как увянувшая роза

Он для тебя ненужен стал?

Меняет время человека:

Быть может, пасмурный Катков,

Быть может, пламенный Громека

Теперь милей тебе свистков?