ГРОМЕКА Степан Степанович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Публіцист, журналіст. Псевдоніми – Хронікер «Вітчизняних нотаток», Л. Словачевський.
З дворянської родини. Батько, Громека С., – поштовий службовець.
Народився в 1823 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної
області України). За іншою, менш поширеною версією, – в м. Одеса.
Помер 15 (27) вересня 1877 р. в с. Вольці-Плебанській Більського повіту Сідлецької губернії
Російської імперії (нині – Республіка Польща).
Закінчив благородний пансіон Київської гімназії №1 (1841),
Служив в Українському уланському та Лібавському піхотному полках (1841-1849), липовецьким
городничим (1849), київським молодшим поліцмейстером (1849-1850), бердичівським
поліцмейстером (1851) і городничим (1852), чиновником особливих доручень при київському
генерал-губернаторові (1853-1856), начальником поліцейського управління на Миколаївській
залізниці (1857-1858), чиновником одеського Руського товариства пароплавства і торгівлі (1858-1860), начальником 1-го відділу Департаменту загальних справ Міністерства внутрішніх справ (з
1861), сідлецьким губернатором (з 1867).
Друкувався в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Голос», журналах «Сучасник»,
«Вітчизняні нотатки», «Століття», «Сучасні літописи», «Дзвін», «Російський вісник»,
Г. – автор циклів нарисів «Про поліцію поза поліцією» (1857-1859), «Сучасна хроніка Росії» (1861-1863), статей «Польські євреї» (1858), «Аннапольська справа» (1862), брошури «Київські
заворушення в 1855 р.» (1863).
Наш земляк був серед тих діячів, хто підписав петицію Олександру II з вимогою запобігти
поліцейським втручанням в літературний процес (1861).
Г. зазнав утисків з боку влади. Так, його викликав шеф жандармів, котрий в ультимативній формі
вимагав «не писати більше різких статей» (1858).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – Т. Шевченко, Л. Толстой, О. Дружинін, М. Лєсков, М.
Некрасов, О. Герцен, С. Дудишкін, І. Аксаков, Ю. Самарін, О. Краєвський, М. Катков, О. Фет та
ін.
***
СПЕЦИФІКА РОСІЙСЬКОЇ СВОБОДИ
, з політичного кредо С. Громеки
Ми гаряче бажаємо, щоб наша вітчизна виробила таку свободу, яка існує в Англії, за умови, коли
це виросте саме собою на нашому грунті.
БАЖАЮ ЩОНАЙПОВНІШОГО УСПІХУ, з листа С. Громеки І. Аксакову від 21 жовтня 1858
р.
Чим довше живу і знайомлюся з російським життям, тим більше переходжу розумом і серцем на
Ваш бік.
...Дозвольте потиснути Вашу чесну руку і побажати Вашим істинно російським і здоровим
переконанням щонайповнішого успіху.
В РЕФОРМАТОРСЬКОМУ ДУСІ, з монографії Т. Антонової «Боротьба за свободу преси в
пореформеній Росії 1861-1882 рр.»
Ідея свободи преси стає однією з головних і в ліберальній публіцистиці. Їй були присвячені статті
«Бібліотеки для читання», «Вітчизняних нотаток», «Часу», «Епохи», «Світоча», періодика І. С.
Аксакова й ін. Ряд статей, написаних для ліберальних видань, опинилися під цензурною
забороною, що свідчить про наявність в них високої ноти на підтримку ідеї свободи преси.
У «Вітчизняних нотатках» до теми свободи преси зверталися С. С. Громека, К. К. Арсеньєв, В. Д.
Скарятин, О. І. Рижов й ін. Примітно, що ідею свободи преси вони розглядали в
реформаторському дусі, як перспективу поступового подолання суспільством політичної
безвиході і культурного застою.
Одні робили акцент на необхідності підтримки свободи преси відповідними установами
(парламентом) – К. К. Арсеньєв, інші – на значенні твердого закону і ролі суду – С. С. Громека, треті, – на можливості засобами вільного слова позбавити суспільство від нігілізму – В. Д.
Скарятин.
ЗА ГЕРЦЕНОМ СТОЯВ РОТШІЛЬД, з розвідки Г. Мещерякової «Кому дзвонив російський
«Дзвін»
Пізніше стало відомо, що лист про ігнатівські махінації вислав з Петербургу 11 грудня 1859 року
якийсь С. С. Громека. Таємничим кореспондентом виявився жандармський підполковник, через
рік призначений начальником відділення в міністерстві внутрішніх справ. Секретні доповіді про
повстання, студентські хвилювання, таємні наради у верхах були доступні Громеці, який акуратно
інформував про них Герцена.
Чим секретнішою було справа, тим більше була вірогідність, що воно з’явиться в «Дзвоні».
Наприклад, цар скликає таємне засідання Державної ради з селянської справи. Через деякий час в