Гребенка Евгений (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ГРЕБІНКА Євген Павлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, видавець, перекладач, меценат, громадський діяч.

З поміщицької родини. Батько, Гребенкін П., – гусарський офіцер.

Народився 21 січня (2 лютого) 1812 р. на х. Убіжище Пирятинського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – с. Мар’янівка Гребінківського району Полтавської області України).

Помер 3 (15) грудня 1848 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований за заповітом в рідному селі. На могилі встановлено погруддя класика (1968). На жаль, нещодавно з надгробку сучасні вандали поцупили 17 секцій металевої огорожі (2004).

Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук князя Безбородька (1825-1831).

Служив у 8-му резервному Малоросійському козачому полку (1831), працював чиновником у

Петербурзької комісії духовних училищ (1834-1837), викладачем Дворянського полку (1835-1837), корпусу гірничих інженерів (1837-1843), Інституту корпусу гірничих інженерів (1843-1848), Морського кадетського корпусу (1844-1848).

Друкувався в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Літературна газета», журналах

«Сучасник», «Вітчизняні нотатки», «Фінський вісник», «Вранішня зоря», «Російський інвалід»,

«Бібліотека для читання», «Син Вітчизни», «Північна бджола».

Як літератор дебютував віршем «Рогдаїв бенкет» на сторінках «Українського альманаху» (1831).

Потім настала черга наступних доробків: «Малоросійські приказки» (1834), «Оповідки пирятинця»

(1837), «Лука Прохорович» (1838), «Правильні ліки» (1840), «Кулик», «Нотатки студента» (обидва

– 1841), «Ніжинський полковник Золотаренко» (1842), «Чайковський, «Випадок на маскараді»

(обидва – 1843), «Лікар», «Дорожні нотатки зайця» (обидва – 1844), «Пригоди синьої асигнації»

(1845), «Лісничий», «Піїта» (обидва – 1846), «Полтавські вечори», «Сила Кондарьїв» (обидва –

1848).

Всього перу письменника належить понад 46 романів, безліч повістей, оповідань, віршів.

Низка його поетичних творів, ввійшовши в народний репертуар, стала піснями. Серед

найпопулярніших – «Українська мелодія», «Пісня» і, звичайно ж, романс «Чорнії очі».

Широко відомими були і залишаються байки нашого земляка, серед яких, насамперед, «Ведмежий

суд», «Зозуля та Снігур», «Сонце та Хмари», «Ружа та Хміль», «Рибалка», «Злий кінь», «Школяр

Денис», «Грішник», «Ворона і Ягня», «Вовк і Огонь».

Г. переклав українською мовою поему О. Пушкіна «Полтава» (1836).

За життя вийшло восьмитомне зібрання творів Г. (1846-1848).

Не забуваючи у чужій стороні про рідний край, започаткував парафіяльне училище в с. Рудки

Лубенського повіту (нині – Гребінківського району), надсилаючи для нього кошти (1847).

Допомагав матеріально Т. Шевченку. Брав активну участь в організації викупу останнього з

кріпацтва (1838).

Г. допоміг товаришеві видати «Кобзаря» (1840).

Зовсім молодим письменник захворів невиліковними тоді сухотами (1841), від яких згодом і пішов

з життя.

На честь нашого земляка названо однойменне місто Полтавської області (1895).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Т. Шевченко, М. Гоголь, П. Куліш, В. Григорович, А.

Мокрицький, І. Сошенко, Н. Кукольник, М. Глинка, М. Новицький, Є. Гудима, В. Маркович, Г.

Квітка-Основ’яненко, Л. Боровиковський, П. Гулак-Артемовський, В. Забіла, І. Тургенєв, П.

Мартос, К. Брюллов, Ф. Коні, В. Даль, І. Панаєв, В. Одоєвський, М. Греч, В. Домбровський, І.

Крилов, В. Жуковський, О. Кольцов, В. Бєлінський, Т. Волховська, П. Єршов та ін.


***

ПЛАЧУ ВІД РАДОСТІ

, з життєвого кредо Є. Гребінки

Люди добрі, я вам говорю про Київ, а ви не плачете від радості.


ЯК Я ВАС КОХАЮ І БОЮСЯ, романс Є. Гребінки «Очі чорнії»

Очи черные, очи страстные!

Очи жгучие и прекрасные!

Как люблю я вас! Как боюсь я вас!

Знать, увидел вас я в недобрый час!

Ох, недаром вы глубины темней!

Вижу траур в вас по душе моей.

Вижу пламя в вас я победное:

Сожжено на нем сердце бедное.

Но не грустен я, не печален я,

Утешительна мне судьба моя:

Все, что лучшего в жизни Бог дал нам,

В жертву отдал я огневым глазам!


ЦІЛУВАТИ ПАНІВ – КРИЙ БОЖЕ, з байки Є. Гребінки «Вовк і вогонь»

З панами добре жить,

Водиться з ними хай тобі господь поможе,

Із ними можна їсти й пить,

А цілувать їх – крий нас боже!

ЛИСИЦІ РАТИЦІ ОДДАТЬ, з байки Є. Гребінки «Ведмежий суд»

Понеже Віл признався попеластий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи його четвертувать

І м’ясо розідрать суддям на рівні часті,

Лисичці ж ратиці оддать.


БОЖЕ, ЩО ЗА РОЗКІШ, зізнання Є. Гребінки

Який ти красень, мій рідний Києве! Добре місто, святе місто! Який ти прекрасний, який ти ясний, мій сивий дідугане! Що сонце між планетами, що цар між народом, то Київ між містами. На

високій горі стоїть він, підперезаний зеленими садами...

Під горою широко розбіглися живі хвилі Дніпра... І Київ і Дніпро разом узяті! Боже, що за розкіш!

ПЕТЕРБУРГ – КОЛОНІЯ ОСВІЧЕНИХ МАЛОРОСІЯН, з листа Є. Гребінки М. Новицькому

від 7 березня 1834 р.

Думав я дорогою: що зі мною буде в Петербурзі, що я там робитиму? А виявилось, що Петербург

– це колонія освічених малоросіян. Всі службові місця, всі академії, всі університети переповнені

земляками і при призначенні людини на службу малорос привертає особливу увагу розумом і

здібностями.

Моя справа – готувати записки або перекладати з французького папери, а інші – переписувати.

Комісія є частиною Міністерства народної освіти, їй підпорядковані всі академії, семінарії й інші

духовні училища.

Я буваю також у В. І. Григоровича. Він – уродженець Пирятина і служить секретарем в Академії

мистецтв. 20 років перебування в Петербурзі не змогли змінити його малоросійської вимови. Він –

багато знаюча людина і служить мені ключем до всього прекрасного, що тільки є в академії.


МИ ЗВИКЛИ ПАМ’ЯТАТИ ЗЛО, А НЕ ДОБРО, з нарису В. Сиротенка (Вербицького) «Чародій

«чорних очей»

Його до цих пір не можуть поділити Росія і Україна, хоч він і вважається родоначальником

української байки. Та те, хто є автором пісні – символу Росії, давно вже не прийнято згадувати. На

рідній Україні його давно не читають...

За його життя вийшло 8 томів, які відразу розкупили. 1882 року перевидали вибране. Тираж

залишився не розкупленим.

Коли я вирішив написати нарис про Гребінку, узяв в науковій бібліотеці університету ім. Франко

п’ятитомник, виданий в 1957 році. На формулярі стояло 30-40 прізвищ. Тобто за півсторіччя ним

зацікавилося менше 40 читачів!

Він сіяв Добро. Йому найбільше підходить українське звернення „Добродій». На жаль, ми звикли

пам’ятати зло, а не добро....


СУМНИЙ ПАРАДОКС, з дослідження І. Сюндюкова «На стику двох культур»

Відверто кажучи, історія – далеко не завжди милосердний та справедливий суддя, а час не все

розставляє своїми місцями, віддаючи належне чесному, шляхетному служінню людям і рідній

культурі, та відкидаючи все тимчасове, суєтне, намулене. Якби це було так, то духовні надбання

багатьох наших попередників не втрачалися б нами, а ставали б живими, активними учасниками

культурно-естетичних процесів сьогодення, перебували б в центрі уваги поціновувачів рідної

історії й рідного слова.

Спадщині Є. Гребінки, теж «не пощастило». Попри високі оцінки безперечних авторитетів, ім’я та

твори письменника не здобули належної поваги в критиків і у широкого загалу.

Можливо, річ у тім, що для російської культури Гребінка видавався занадто «українським» і

навпаки? Досить сумний парадокс...


І РОЗСВАРИЛИСЯ ГРЕБІНКА З ШЕВЧЕНКОМ, з нарису В. Сиротенка (Вербицького)

«Чародій «чорних очей»

Євген був ревний християнин і шанував 10 заповідей, у тому числі й «не бажай дружину

ближнього». Тарас же серйозно захопився чужою дружиною. До того ж йому не подобалася «мале

чортеня, яким так захопився Євген».

Були й інші причини. Євген всією душею прийняв нову ідеологію російської імперії «Православ’я, самодержавство, народність». Він обожнював Миколу I. Тарас же вихований масонкою Софі

Енгельгард, хоч і був віруючим, але православ’я не було для нього догмою. Мало того, він, як і

божественна Софі, був республіканцем і не любив Миколу I, що забрав корону у законного

спадкоємця престолу Костянтина Павловича.

…Євген перестав для нього існувати. Він навіть при перевиданні « Кобзаря» в 1844 зняв

присвячення Гребінці з «Перебенді».

БРАКУЄ МЕЦЕНАТІВ, з замітки В. Неїжмака «У чорнильниці видатного українського

письменника Євгена Гребінки»

В Мар’янівці, що свого часу була родовим гніздом Гребінок, зберігся будинок племінника Євгена

Павловича. Донедавна в ньому квартирувала місцева школа, зараз тут розташовано світлицю

поета. Збереглися навіть його особисті речі – чорнильниця та блюдо.

Районна влада, громадськість Гребінчиного краю прагнуть, аби вона «переросла» в повноцінний

державний музей. Для цього, звісно, потрібні кошти, яких не вистачає.

Здається, саме час долучитися до важливого починання потенційним меценатам. Зрештою, аби з

кожного виконання тих-таки «Очей чорних» на облаштування музею Євгена Гребінки «капало»

бодай по копійці умовного авторського гонорару, експозицію можна було б покрити золотом.

Правда, поет написав би про ту «позолоту» найдошкульнішу байку.


ЯК ЄВГЕН СТАВ АНТИСЕМІТОМ, з нарису В. Сиротенка (Вербицького) «Чародій «чорних

очей»

...Дорогою додому, проїжджаючи біля річки, Женя-гімназист побачив, як тоне якийсь товстун, а

його діти бігають берегом і волають, що батько не вміє плавати. Він врятував потопаючого.

Врятував на свою голову. Наступного дня Ісак Рубінштейн приїхав з подякою і запропонував

батькові на знак подяки участь грошима в його, Рубінштейна, чудовому і перспективному проекті.

Віддав йому Павло Іванович всі вільні гроші. Більше він їх не бачив. Величезний борг Рубінштейн

і не думав віддавати. Заявив, що проект зазнав фіаско, він збанкрутував і всі гроші пропали. З того

часу і став Гребінка-молодший антисемітом.

…На підставі свого щоденника він пише «Нотатки студента». Це майже автобіографічна повість.

Тут і опис гімназії, і випадок з порятунком пройдисвіта, котрий виманив потім у батька всі гроші.

Щоправда той пройдисвіт-вихрест в повісті чомусь став Івановим (між іншим, онук того

Рубінштейна доклав рук до краху Російської банкової системи в 1917 р.).


ВИ ПОТРІБНІ, ЄВГЕН ГРЕБІНКА, з вірша Є. Євтушенка

Когда вражда народов – вроде рынка,

где рвутся и продаться, и продать,

как вы нужны сейчас, Євген Гребінка,

чтоб двуязычно отповедь им дать!