Гребенка Евгений (fb2)


Настройки текста:






ГРЕБІНКА Євген Павлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, видавець, перекладач, меценат, громадський діяч.

З поміщицької родини. Батько, Гребенкін П., – гусарський офіцер.

Народився 21 січня (2 лютого) 1812 р. на х. Убіжище Пирятинського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – с. Мар’янівка Гребінківського району Полтавської області України).

Помер 3 (15) грудня 1848 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований за заповітом в рідному селі. На могилі встановлено погруддя класика (1968). На жаль, нещодавно з надгробку сучасні вандали поцупили 17 секцій металевої огорожі (2004).

Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук князя Безбородька (1825-1831).

Служив у 8-му резервному Малоросійському козачому полку (1831), працював чиновником у

Петербурзької комісії духовних училищ (1834-1837), викладачем Дворянського полку (1835-1837), корпусу гірничих інженерів (1837-1843), Інституту корпусу гірничих інженерів (1843-1848), Морського кадетського корпусу (1844-1848).

Друкувався в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Літературна газета», журналах

«Сучасник», «Вітчизняні нотатки», «Фінський вісник», «Вранішня зоря», «Російський інвалід»,

«Бібліотека для читання», «Син Вітчизни», «Північна бджола».

Як літератор дебютував віршем «Рогдаїв бенкет» на сторінках «Українського альманаху» (1831).

Потім настала черга наступних доробків: «Малоросійські приказки» (1834), «Оповідки пирятинця»

(1837), «Лука Прохорович» (1838), «Правильні ліки» (1840), «Кулик», «Нотатки студента» (обидва

– 1841), «Ніжинський полковник Золотаренко» (1842), «Чайковський, «Випадок на маскараді»

(обидва – 1843), «Лікар», «Дорожні нотатки зайця» (обидва – 1844), «Пригоди синьої асигнації»

(1845), «Лісничий», «Піїта» (обидва – 1846), «Полтавські вечори», «Сила Кондарьїв» (обидва –

1848).

Всього перу письменника належить понад 46 романів, безліч повістей, оповідань, віршів.

Низка його поетичних творів, ввійшовши в народний репертуар, стала піснями. Серед

найпопулярніших – «Українська мелодія», «Пісня» і, звичайно ж, романс «Чорнії очі».

Широко відомими були і залишаються байки нашого земляка, серед яких, насамперед, «Ведмежий

суд», «Зозуля та Снігур», «Сонце та Хмари», «Ружа та Хміль», «Рибалка», «Злий кінь», «Школяр

Денис», «Грішник», «Ворона і Ягня», «Вовк і Огонь».

Г. переклав українською мовою поему О. Пушкіна «Полтава» (1836).

За життя вийшло восьмитомне зібрання творів Г. (1846-1848).

Не забуваючи у чужій стороні про рідний край, започаткував парафіяльне училище в с. Рудки

Лубенського повіту (нині – Гребінківського району), надсилаючи для нього кошти (1847).

Допомагав матеріально Т. Шевченку. Брав активну участь в організації викупу останнього з

кріпацтва (1838).

Г. допоміг товаришеві видати «Кобзаря» (1840).

Зовсім молодим письменник захворів невиліковними тоді сухотами (1841), від яких згодом і пішов

з життя.

На честь нашого земляка названо однойменне місто Полтавської області (1895).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Т. Шевченко, М. Гоголь, П. Куліш, В. Григорович, А.

Мокрицький, І. Сошенко, Н. Кукольник, М. Глинка, М. Новицький, Є. Гудима, В. Маркович, Г.

Квітка-Основ’яненко, Л. Боровиковський, П. Гулак-Артемовський, В. Забіла, І. Тургенєв, П.

Мартос, К. Брюллов, Ф. Коні, В. Даль, І. Панаєв, В. Одоєвський, М. Греч, В. Домбровський, І.

Крилов, В. Жуковський, О. Кольцов, В. Бєлінський, Т. Волховська, П. Єршов та ін.


***

ПЛАЧУ ВІД РАДОСТІ

, з життєвого кредо Є. Гребінки

Люди добрі, я вам говорю про Київ, а ви не плачете від радості.


ЯК Я ВАС КОХАЮ І БОЮСЯ, романс Є. Гребінки «Очі чорнії»

Очи черные, очи страстные!

Очи жгучие и прекрасные!

Как люблю я вас! Как боюсь я вас!

Знать, увидел вас я в недобрый час!

Ох, недаром вы глубины темней!

Вижу траур в вас по душе моей.

Вижу пламя в вас я победное:

Сожжено на нем сердце бедное.

Но не грустен я, не печален я,

Утешительна мне судьба моя:

Все, что лучшего в жизни Бог дал нам,

В жертву отдал я огневым глазам!


ЦІЛУВАТИ ПАНІВ – КРИЙ БОЖЕ, з байки Є. Гребінки «Вовк і вогонь»

З панами добре жить,

Водиться з ними хай тобі господь поможе,

Із ними можна їсти й пить,

А цілувать їх – крий нас боже!

ЛИСИЦІ РАТИЦІ ОДДАТЬ, з байки Є. Гребінки «Ведмежий суд»

Понеже Віл признався попеластий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи його четвертувать

І м’ясо розідрать суддям на рівні часті,

Лисичці ж ратиці оддать.


БОЖЕ, ЩО ЗА РОЗКІШ, зізнання Є. Гребінки

Який ти красень, мій рідний Києве! Добре місто, святе місто! Який ти прекрасний, який ти ясний, мій сивий дідугане! Що сонце між планетами, що цар між народом, то Київ між містами. На

високій горі стоїть він, підперезаний зеленими садами...

Під горою широко розбіглися живі хвилі Дніпра... І Київ і Дніпро разом узяті! Боже, що за розкіш!

ПЕТЕРБУРГ – КОЛОНІЯ