погляди безпосередніх учасників декабристського руху.
З «петербурзьких українців» цього кола найпомітнішою фігурою був поет і перекладач Микола
Гнідич.
Він спілкувався з багатьма декабристами, поділяв їхні окремі погляди, але членом таємного
товариства так і не став. Зате в розмовах з ними і у своїх записах Гнідич відстоював історичну
справедливість боротьби українського народу за своє визволення в середині XVII ст.
Одночасно поет доводив особливу, ментальність українського народу, яка, на його думку, полягала в щирій любові до незалежності й була найтиповішою рисою «історії малоросійської».
ДИВАК І ПРОВІНЦІАЛ, з інтернет-сайту Полтавської обласної організації Національної спілки
письменників України
У Петербурзі Гнідич жив усамітнено, не входячи ні до яких літературних товариств. Його вважали
«диваком і провінціалом». У поемі «Народження Гомера» поет порівняв власну долю з долею
цього елліна. Нужда, внутрішнє страждання – постійні теми його оригінальної поезії.
...Микола Іванович з великою симпатією ставився до України, її культури, обстоював думку про
суверенність свого народу. Є відомості, що він працював над історією України-Малоросії; українські мотиви відчутні в його російських віршах «Швидкоплинність юності» і «Ластівка»
(1833). Він володів українською мовою і пробував писати нею.
У передмові до збірника «Простонародні пісні теперішніх греків» (1824) знаходимо теоретичні
роздуми про спорідненість окремих жанрів українського та грецького фольклору.
Гнідич підтримував зв’язок з І. П. Котляревським і, напевно, зустрічався з ним у Петербурзі і
Полтаві, яку відвідував кілька разів.
Влітку 1810 року Микола Гнідич три тижні прожив у сім’ї Василя Капніста в Обухівці
Миргородського повіту. Йому разом з В. В. Капністом Російська Академія наук доручала укласти
російсько-український словник (його доля нам невідома).
Помираючи, М. Гнідич заповів рідному місту свою велику і цінну бібліотеку, яку в 1834 було
перевезено до Полтави й розміщено в гімназії.
Із загальної кількості в півтори тисячі книг до нас дійшла мізерна частина. На окремих книжках, які зберігаються в Полтаві та Харкові, є власницький автограф та робочі помітки на полях і в
тексті. Збереглася й «Іліада» 1829 року, і теж з маргіналіями.
Мабуть, з любові Гнідича до Полтави і рідного краю виникла легенда про те, ніби серце поета
поховане в могилі недалеко від могили І. П. Котляревського. Документального підтвердження
цьому не існує.
