Помер в кемеровській лікарні».
Читаємо ще раз записку: «Вучичевич ...убитий ...в 1919 році. Помер в ...лікарні». Якась
абракадабра! Не може лікар так написати – спочатку убитий, а потім помер.
Міркуючи таким чином, я дозволив зробити висновок, що, ймовірно, записка була написана з
чуток набагато пізніше іншою людиною.
У появі цієї записки є ще одна таємниця. Нещодавно я ознайомився з роботою Кемеровського
історика Б. І. Берлінтейгера. Робота називається «Почесний громадянин міста Кемерова Михайло
Олексійович Підгорбунський». З неї дізнаюся, що п. Підгорбунський почав працювати в
Щегловській лікарні 1 грудня 1926 року. З ним «в лікарні працювали лікарі-подружжя Леонід
Іванович Красулін і Аріадна Олексіївна Алексєєва».
Виходить, автор вище згаданої записки дійсно лікар Красулін.
Проте поява ще одного документа змушує мене знову сумніватися. Ось цей документ: «Я,
Мальцева Ніна Трохимівна, прочитавши в книзі М. Кушникової, В. Сергієнко і В. Тогулєва
«Сторінки історії міста Кемерово» фразу ...»відомому літописцеві Кузбасу Івану Олексійовичу
Балібалову дружиною Нікітіна, тобто, мною, була передана записка-свідоцтво чоловіка:
«Вучичевич-Сибірський В. Д. убитий в 1919 році в серпні. Помер в кемеровській лікарні (лікар
Красулін)».
Я не могла видати довідку, оскільки я його не знала і з ним ніколи не зустрічалася. 07 серпня 2001
року, м. Кемерово».
Таким чином, чергова знахідка, пов’язана з долею В. Д. Вучичевича переконує в тому, що окремі
документи, які стосуються життя художника, лежать, як то кажуть, на поверхні. Зацікавленим
відомствам слід було б зайнятися їх пошуком системно. Дивує глухота чиновників, котрі ось вже
майже п’ятдесят років, читають легенди і міфи про митця, вручають премії його імені, але не
бажають пізнати правду про нього.