Вучичевич-Сибирский Владимир (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ВУЧИЧЕВИЧ-СИБІРСЬКИЙ Володимир Дмитрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник. Першим у світі зобразив на полотні поверхню Місяця.

З дворянської родини. Батько, Вучичевич Д., – офіцер царської армії.

Народився 13 липня 1869 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 25 вересня 1919 р. в м. Щегловську Томської губернії РРФСР (нині – м. Кемерово,

адміністративний центр однойменної області РФ). Похований на місцевому цвинтарі, який не

зберігся.

Закінчив Петербурзьку академію мистецтв.

Працював викладачем малювання Томських жіночої гімназії і духовної семінарії.

Учасник «Товариства пересувних виставок».

Мав власні виставки в Полтаві, Харкові, Бердичеві, Миколаєві, Херсоні, Пскові, Саратові,

Томську, Читі, Красноярську, Іркутську.

Серед найвідоміших полотен – «Сосни на березі», «Пейзаж з млином», «Зима», «На річці Ока»,

«Сховався місяць за хмаринкою», «Одинока сосна», «Вечір на озері», «Річка Том», «Перший сніг»,

«Осінній шум Байкалу», «Зимова дорога в лісі», «Озеро», «Будинок Достоєвського в Кузнецьку»,

«Пейзаж з деревом», «Весняна днинка», «Захід», «Ілюзія ночі», «Ставок», «Зруйнований барліг»,

«Байкал спохмурнів», «Чорносотенний погром 1905 року в Томську».

Полотна В.-С. зберігаються в художніх музеях і картинних галереях Іркутська, Кемерово,

Томська, Барнаула (усі – РФ).

За оцінками експертів, творчий доробок митця склав майже 1000 картин. Але за радянських часів, коли пейзажі були визнані «неактуальними», багато його картин були списані. Так, якщо ще в

1950-х роках в Кемеровському обласному музеї налічувалося близько 50 полотен майстра, то зараз

– тільки 9. А всього їх відомо 50.

Під час нападу на будинок нашого земляка його дружину разом з доньками вбито, а його самого –

смертельно поранено. Як свідчить офіційна прокурорська резолюція того часу, «справу припинено

через неможливість встановити винних».

Нині ім’я нашого земляка присвоєно бульвару в селищі Зеленогорську (РФ), на будинку, в якому

він жив в с. Бартенівка, встановлено меморіальну дошку.

Відбулася Всесибірська пересувна художня виставка, посвячена 125-літтю з дня народження

художника (1994).

У м. Кемерово заснована обласна премія імені нашого земляка (1999).

У кемеровському Знам’янському соборі відслужили панахиду по митцю (2001).

Серед друзів та близьких знайомих В.-С. – І. Шишкін, І. Рєпін, В. Полєнов, В. Карєєв та ін.


***

НЕВИЧЕРПНА СКАРБНИЦЯ

, з творчого кредо В. Вучичевича-Сибірського

Сибірська природа – невичерпна скарбниця художника.

ВИ ПЕРШИЙ ПІДТРИМАЛИ МЕНЕ, з листа В. Вучичевича-Сибірського І. Рєпіну в 1904 р.

Користуюся нагодою, аби, наскільки це можливо, висловити те незабутнє, що вселилося в мене з

перших днів знайомства з Вами, яким я горджуся. Ви перший підтримали в мені енергію до

роботи, так часто схильною до розчарувань...

...Я об’їхав з своєю виставкою велику частину Росії і доїхав до Томська, де думаю відпочити. Далі

їхати позитивно не варто.


ДВІ ПРИСТРАСТІ, з книги Ф. Монахова «Щастя на крилах»

Родом він з України, проте в його жилах грала і кров чорногорських предків. Схоже, саме від них

успадкував він свій запал і рідкісну вразливість, м’якість натури та імпульсний південний

темперамент, гордий і незалежний дух. Ці риси рясно живили дві його найбільші пристрасті, котрі

опанували ним ще в ранньому віці і які все життя доповнювали одна одну: любов до малювання

природи і схильність до зміни місць.


ВСЕ СВІЖЕ І ЦІКАВЕ, з рецензії на виставку В. Вучичевича-Сибірського в журналі «Нива» в №

30 за 1914 р.

Ми дуже мало знаємо нашу велику околицю і багато що в творах сибірського художника стало для

нас свіжим, новим і цікавим.


МІСЯЧНІ ПЕЙЗАЖІ, з відгуку О. Лопатіна

Музикант-аматор, він привніс в мотиви своїх живописних доробків поетику романсу і народної

пісні, де людські долі нерідко асоціюються з образами природи.

Вучичевич був пристрасним мандрівником і в своїх роботах показав пейзажі Уралу і Сибіру.

Захоплюючись астрономією, художник створив, дивлячись в підзорну трубу, пейзажі Місяця.


ДОРОБКАМИ ЗНЕХТУВАЛИ СВІДОМО, зі спогадів П. Шахматова

Після трагічної загибелі художника (Вучичевича-Сибірського В. – авт.) роботи його буквально

розсіялися, переважно у жителів Кропивінського району, Щегловська (нині – Кемерово). Крупніші

речі були, мабуть, передані до громадських установ. Наприклад, картини, які згодом складали

зібрання Кемеровського краєзнавчого музею, були знайдені його першим директором за шафами

міської бібліотеки.

...Після того, як я залишив музей, акти і паспорти реставрації були втрачені. Також щезло і багато

картин...


КАРТИНИ ВАЛЯЮТЬСЯ БЕЗ НАГЛЯДУ, з листа В. Федякіна до окружного відділу народної

освіти

Після убитого партизанами відомого художника В. Вучечевича залишилося багато хороших

картин.

Зазвичай до таких цінних речей скрізь ставляться дбайливо і групують їх. У нас же навпаки –

картини Вучечевича або валяються без нагляду в клубах, або знаходяться у громадян в квартирах.

Я вважаю необхідним, зібравши ці картини, влаштувати в міжсоюзному клубі картинну галерею.

ОКРВНО, ваша думка?!


РОЗПОВІДАВ ЧАЛДОНАМ ПРО ЗІРКИ, з кореспонденції М. Кушникової «Лелітки живої

пам’яті»

Він стоїть підтягнутий, чепуристий, в модній оксамитовій візитці почала, облямованій шовковою

тасьмою. Білий пікейний жилет, біла шийна хустка, яка підкреслює красиву посадку голови.

Досить повна випещена особа з круглим твердим підборіддям – обличчя людини успіху, яка

багато зробила і пізнала радість. Поза зовсім не в’яжеться з жорсткуватим малюнком рота,

прикритого вусами, і ясним поглядом широко розставлених світлих очей.

Вучичевич в своїй майстерні знятий на тлі величезного полотна, на якому знову ж таки сніги

біліють на скелях і деревах. На обороті фотографії – напис зі всіма архаїзмами орфографії:

«Майстерня В. Д. Вучечевича-Сибірського біля села Нагірний Іштан в 40 верстах від Томська,

збудована на схилі Томі – Іштана».

...З’являється серед жителів селища Калашного дивовижне сімейство. У небаченому досі

поєднанні мольберт і пістолет супроводять дивну людину в окулярах, широкополому капелюсі і

високих чоботях. Він запрошує місцевих старожилів братів Бобкових – Федора і Олександра, і

вони зводять йому будинок з обсерваторією. Він запрошує до себе людей і розповідає їм про зірки.

Він навіть пише ікони.

Дружина художника Софія Петрівна лікує дітей безкоштовно. І все сімейство читає книги.

...Реакція страшна не лише тому, що вона – знаряддя регресу, вона страшна й тим, що вивільняє

сили темряви. Вбивство сім’ї Вучичевичів схоже на погроми, спалювання книг на багаттях і ще

раніше – спалювання мудреців і учених.

Як відбулося вбивство, зумовлено «кліматом» колчаківської пори?

Вночі до Вучичевичів постукав Олександр Сажин. Художник довірливо впустив сусіда. За ним

увійшли ще двоє. На ранок свідки побачили сліди звірячої розправи. Зґвалтовані і убиті дружина й

доньки... У Софії Петрівни відрубані два пальці – мабуть, намагалася захиститися від занесеної

шаблі. На одному – обручка, яку і поклали в труну.

Смертельно поранено Вучичевича...


ПАРТИЗАНИ ЧИ БАНДИТИ, з статті В. Тогулєва «Більшовики зарізали художника»

Ще в радянських часів краєзнавці знали, що вбивцями були більшовики: портрет одного з них

репродукувався в брошурі 30-х років, присвяченій місцевим партизанам. Проте в брежнєвську

пору писати відкрито про більшовицький статус зазначених душогубів заборонялося, тому, як

правило, дослідники обмежувалися дипломатичними формулюваннями: винні, мовляв, бандити.

А, оскільки бандити і більшовики – суть синоніми, ніхто і не сперечався.

У 90-і роки доля невинно вбитого художника продовжувала хвилювати громадськість.

Інтелігенції вдалося ...вирвати з чіпких чиновних лап засоби на реставрацію його картин,

доведених до непотрібного перебування в обласному краєзнавчому музеї (об них хіба що ніг не

витирали!), а також підняти в пресі питання про встановлення пам’ятного знаку на місці знесеного

кладовища в Кемерові, де Вучичевич-Сибірський був похований.


ЗНАТИ ПРАВДУ ХОЧУТЬ НЕ ВСІ, з уточнення А. Лопатіна до матеріалу «Доля художника.

Нові документи»

Я зобов’язаний зробити уточнення до свого тексту. Цитую: «Мешканець Кропивіно А. Уськов

згодом напише, що він разом з батьком «передали тіло (В. Д. Вучичевича), яке вже охололо,

лікареві Красуліну» в Щегловській лікарні.

Справді, в списках Щегловської лікарні значився лікар з схожим прізвищем Костянтин Архипович

Красавін. Пізніше він напише записку: «Вучичевич-Сибірський убитий в 1919 році в серпні.

Помер в кемеровській лікарні».

Читаємо ще раз записку: «Вучичевич ...убитий ...в 1919 році. Помер в ...лікарні». Якась

абракадабра! Не може лікар так написати – спочатку убитий, а потім помер.

Міркуючи таким чином, я дозволив зробити висновок, що, ймовірно, записка була написана з

чуток набагато пізніше іншою людиною.

У появі цієї записки є ще одна таємниця. Нещодавно я ознайомився з роботою Кемеровського

історика Б. І. Берлінтейгера. Робота називається «Почесний громадянин міста Кемерова Михайло

Олексійович Підгорбунський». З неї дізнаюся, що п. Підгорбунський почав працювати в

Щегловській лікарні 1 грудня 1926 року. З ним «в лікарні працювали лікарі-подружжя Леонід

Іванович Красулін і Аріадна Олексіївна Алексєєва».

Виходить, автор вище згаданої записки дійсно лікар Красулін.

Проте поява ще одного документа змушує мене знову сумніватися. Ось цей документ: «Я,

Мальцева Ніна Трохимівна, прочитавши в книзі М. Кушникової, В. Сергієнко і В. Тогулєва

«Сторінки історії міста Кемерово» фразу ...»відомому літописцеві Кузбасу Івану Олексійовичу

Балібалову дружиною Нікітіна, тобто, мною, була передана записка-свідоцтво чоловіка:

«Вучичевич-Сибірський В. Д. убитий в 1919 році в серпні. Помер в кемеровській лікарні (лікар

Красулін)».

Я не могла видати довідку, оскільки я його не знала і з ним ніколи не зустрічалася. 07 серпня 2001

року, м. Кемерово».

Таким чином, чергова знахідка, пов’язана з долею В. Д. Вучичевича переконує в тому, що окремі

документи, які стосуються життя художника, лежать, як то кажуть, на поверхні. Зацікавленим

відомствам слід було б зайнятися їх пошуком системно. Дивує глухота чиновників, котрі ось вже

майже п’ятдесят років, читають легенди і міфи про митця, вручають премії його імені, але не

бажають пізнати правду про нього.