Величковский Петр (fb2)





ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ Петро Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-молдавсько-румунський.

Священик, філософ, перекладач. В чернецтві – Платон (1741), в схимництві – Паїсій (1750).

Зарахований до лику святих Російською (1988) та Румунською Православними Церквами.

З родини священика. Батько, Величковський І., – настоятель полтавського Успенського собору.

Народився 21 грудня 1722 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 15 (28) листопада 1794 р. в Нямецькому монастирі (нині – жудець Нямц Румунії).

Похований в соборному храмі Вознесіння. Надгробок прикрашають напис «Тут спочиває

блаженний батько наш ієромонах і архімандрит старець Паїсій» і «Надтрунне ридання Старцю

Паїсію від всіх чад його духовних» у 72 рядки – за кількістю його земних літ.

Закінчив Полтавську соборну школу (1729-1734), навчався в Київській духовній академії (1734-

1739).

Був послушником Любецького (1739), Медведівського (1940-1941) монастирів, Києво-Печерської

лаври (1741-1743), усамітнено жив на Афоні (1746-1758), був ченцем Пантократорського (1758-

1763), Драгомирського (1763-1775), Сеульського (1775-1779), Нямецького (1779-1794) монастирів.

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Слов’янська граматика», «Медичні поради з

людських хвороб» (обидва – 1777), «Житіє и писанія молдавскаго старца Паисія Величковскаго»

(1887), «Житіє и писанія молдавскаго старца Паисія Величковского съ присовокупленіемъ

предисловій на книги св. Григорія Синаита, Филофея Синайского, Исихія пресвитера и Нила

Сорскаго, сочиненныхъ другомъ его и спостником старцем Василіемъ Поляномерульскимъ, объ

умномъ трезвеніи и молит※ (1892), «Об умной или внутренней молитве» (1902).

В. також – автор перекладу багатотомної своєрідної старослов’янської енциклопедії аскетизму

«Добротолюбіє», в яку ввійшли твори 38 авторів (1782).

Після себе В. залишив понад 100 рукописів.

Що стосується особистого життя нашого земляка, то він у чотирирічному віці втратив батька

(1726), а в 13 років – старшого брата Івана (1735).

День преподобного Паїсія Величковського відзначаються щороку 28 листопада.

У Москві коштом Сретенського монастиря видруковано двотомне «Добротолюбіє» (2001).

Серед друзів та близьких знайомих В. – В. Поляномерульський, В. Кочубей, С. Кулябка та ін.


***

БУДИНОК-РУЇНА

, з життєвого кредо П. Величковського

Відсутність розуму – все одно, що відсутність господаря в будинку, внаслідок чого будинок стає

руїною.


ВБЕРЕГТИ МОЗОК ВІД ЗАКОЛОТУ, з книги П. Величковського «Про розумну чи внутрішню

молитву»

Молитва й піст відганяє усілякі гріховні помисли, зупиняє разпалювання мозку, зберігає розум від

заколоту, збирає його від розсіяності і просвіщає… Молитва й піст є зброєю, котра загороджує

усякий вхід у нас бісів… Молитва... – охорона розуму, гасить забуття його, як вода вогонь.

...Молитва ця меч є духовний на заклання ворога від Бога нам дарований, але хто не майстерно

вправляється ним, хай не буде тому самого себе на заклання.


НЕ ГАЙМО ДАРЕМНЕ ЧАС, з настанов П. Величковського

Якщо немає бадьорості, то ми втрачаємо і розум (його викрадає неуважність), і ми залишаємося з

самим тілом, без розуму, мовби колоди, і пізніше, коли зберемо свій розум, він уже обтяжений

сміттям, яке лукавий використовує для розпалювання і вкладає вогонь в нашу колоду (у плоть), а

сам сміється над нами і скаче, радіючи злу.

...Якщо розум не з нами (тобто розсіяний) під час духовного повчання, то воно для нас абсолютно

даремне, лише дарма згаємо час і стомимося безглуздо, оскільки нічого не можемо запам’ятати, як

друкар: коли він не підливає чорнило для шрифту, машини працюють даремно і не друкують

нічого.


ВЛАСНОРУЧ ПЕРЕПИСУЮ КНИГИ, з листа П. Величковського старцю Феодосію

Азъ егда еще во святћй горћ Аќонстћй съ малымъ числомъ братіи пребывахъ, вћдая извћстно отъ

ученія и заповћди Богоносныхъ отецъ нашихъ, яко имущему подъ своимъ окормленіемъ братію не

подобаетъ по своему разуму и разсужденію наставляти и учити ихъ, но по истинному и правому

разуму Божественнаго писанія, якоже Божественніи отцы учителіе Вселенстіи, такожде учителіе и

наставницы монашескаго житія, просвћтившеся отъ благодати Пресвятаго Духа, учатъ; еще же

вћдая и малоуміе мое, и бояся и трепеща, да не како неискусства ради моего, аки слћпецъ въ яму

погибели, по словеси Господню, и самъ впаду, и послћдующихъ мнћ врину: того ради, аки

основаніе непоколебимое во истинное и непрелестное и незаблудное отъ истиннаго пути Божія

наставленіе, и бћдной моей души и святой братіи, положихъ Божественное писаніе Ветхаго и

Новаго Завћта, и истинное его благодатію Пресвятаго Духа толкованіе, сирћчь ученіе

Богоносныхъ отецъ нашихъ Вселенскихъ учителей и наставниковъ монашескаго житія, святые

Соборы, и вся Апостольская и соборная и святыхъ отецъ