ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ Петро Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-молдавсько-румунський.
Священик, філософ, перекладач. В чернецтві – Платон (1741), в схимництві – Паїсій (1750).
Зарахований до лику святих Російською (1988) та Румунською Православними Церквами.
З родини священика. Батько, Величковський І., – настоятель полтавського Успенського собору.
Народився 21 грудня 1722 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 15 (28) листопада 1794 р. в Нямецькому монастирі (нині – жудець Нямц Румунії).
Похований в соборному храмі Вознесіння. Надгробок прикрашають напис «Тут спочиває
блаженний батько наш ієромонах і архімандрит старець Паїсій» і «Надтрунне ридання Старцю
Паїсію від всіх чад його духовних» у 72 рядки – за кількістю його земних літ.
Закінчив Полтавську соборну школу (1729-1734), навчався в Київській духовній академії (1734-
1739).
Був послушником Любецького (1739), Медведівського (1940-1941) монастирів, Києво-Печерської
лаври (1741-1743), усамітнено жив на Афоні (1746-1758), був ченцем Пантократорського (1758-
1763), Драгомирського (1763-1775), Сеульського (1775-1779), Нямецького (1779-1794) монастирів.
Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Слов’янська граматика», «Медичні поради з
людських хвороб» (обидва – 1777), «Житіє и писанія молдавскаго старца Паисія Величковскаго»
(1887), «Житіє и писанія молдавскаго старца Паисія Величковского съ присовокупленіемъ
предисловій на книги св. Григорія Синаита, Филофея Синайского, Исихія пресвитера и Нила
Сорскаго, сочиненныхъ другомъ его и спостником старцем Василіемъ Поляномерульскимъ, объ
умномъ трезвеніи и молит※ (1892), «Об умной или внутренней молитве» (1902).
В. також – автор перекладу багатотомної своєрідної старослов’янської енциклопедії аскетизму
«Добротолюбіє», в яку ввійшли твори 38 авторів (1782).
Після себе В. залишив понад 100 рукописів.
Що стосується особистого життя нашого земляка, то він у чотирирічному віці втратив батька
(1726), а в 13 років – старшого брата Івана (1735).
День преподобного Паїсія Величковського відзначаються щороку 28 листопада.
У Москві коштом Сретенського монастиря видруковано двотомне «Добротолюбіє» (2001).
Серед друзів та близьких знайомих В. – В. Поляномерульський, В. Кочубей, С. Кулябка та ін.
***
БУДИНОК-РУЇНА
, з життєвого кредо П. Величковського
Відсутність розуму – все одно, що відсутність господаря в будинку, внаслідок чого будинок стає
руїною.
ВБЕРЕГТИ МОЗОК ВІД ЗАКОЛОТУ, з книги П. Величковського «Про розумну чи внутрішню
молитву»
Молитва й піст відганяє усілякі гріховні помисли, зупиняє разпалювання мозку, зберігає розум від
заколоту, збирає його від розсіяності і просвіщає… Молитва й піст є зброєю, котра загороджує
усякий вхід у нас бісів… Молитва... – охорона розуму, гасить забуття його, як вода вогонь.
...Молитва ця меч є духовний на заклання ворога від Бога нам дарований, але хто не майстерно
вправляється ним, хай не буде тому самого себе на заклання.
НЕ ГАЙМО ДАРЕМНЕ ЧАС, з настанов П. Величковського
Якщо немає бадьорості, то ми втрачаємо і розум (його викрадає неуважність), і ми залишаємося з
самим тілом, без розуму, мовби колоди, і пізніше, коли зберемо свій розум, він уже обтяжений
сміттям, яке лукавий використовує для розпалювання і вкладає вогонь в нашу колоду (у плоть), а
сам сміється над нами і скаче, радіючи злу.
...Якщо розум не з нами (тобто розсіяний) під час духовного повчання, то воно для нас абсолютно
даремне, лише дарма згаємо час і стомимося безглуздо, оскільки нічого не можемо запам’ятати, як
друкар: коли він не підливає чорнило для шрифту, машини працюють даремно і не друкують
нічого.
ВЛАСНОРУЧ ПЕРЕПИСУЮ КНИГИ, з листа П. Величковського старцю Феодосію
Азъ егда еще во святћй горћ Аќонстћй съ малымъ числомъ братіи пребывахъ, вћдая извћстно отъ
ученія и заповћди Богоносныхъ отецъ нашихъ, яко имущему подъ своимъ окормленіемъ братію не
подобаетъ по своему разуму и разсужденію наставляти и учити ихъ, но по истинному и правому
разуму Божественнаго писанія, якоже Божественніи отцы учителіе Вселенстіи, такожде учителіе и
наставницы монашескаго житія, просвћтившеся отъ благодати Пресвятаго Духа, учатъ; еще же
вћдая и малоуміе мое, и бояся и трепеща, да не како неискусства ради моего, аки слћпецъ