Васильев Николай (fb2)


Настройки текста:





ВАСИЛЬЄВ Микола Іларіонович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Агрохімік.

З міщанської родини.

Народився 23 жовтня 1875 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 4 вересня 1930 р. в м. Белграді (нині – столиця Республіки Сербія). Похований на

місцевому цвинтарі.

Закінчив Полтавську гімназію (1892), Ново-Олександрійський інститут сільського господарства та

лісництва (1897), слухав лекції в Цюріхському університеті (1898-1899).

Працював в цюріхській лабораторії професора Е. Шульца (1898-1899), вивчав роботу

дослідницьких сільського господарських станцій в Австро-Угорщині, Німеччині, Італії, Франції

(1899-1900), був асистентом кафедри землеробства Київського політехнічного інституту (1900-

1909), Київського університету св. Володимира (1909-1913), науковим співробітником лабораторії

професора Бонн’єра при Паризькому університеті (1913-1914), екстраординарним (1914),

ординарним (1914-1916) професором Донського політехнічного інституту, ординарним

професором Донського сільського господарського інституту (1916-1920), професором (1920-1924),

ординарним професором (1924-1930) сільського господарського факультету Бєлградського

університету, науковим співробітником паризького інститут Л. Пастера (1924).

Спеціалізувався з проблем загального землеробства, агрохімії, біології сільськогосподарських

рослин, азотфіксації, синтезу і регенерації білкових речовин в рослинах.

В. – автор доробків: «Утворення білкових речовин в насінні, що визріває» (1911), «Сучасні

проблеми добрив в господарствах Західної Європи і Росії» (1924), «Фіксація атмосферного азоту

ґрунтами Югославії», «Ґрунти Полового Поля в Герцеговині, їх склад і родючість» (обидва –

1928), низки праць з синтезу та регенерації білкових речовин в рослинах, з проблем механізму

фіксації атмосферного азоту ґрунтовими мікроорганізмами, з хімічних властивостей ґрунтів

Югославії.

Не сприйнявши Жовтневої революції, наш земляк емігрував до Королівства сербів, хорватів і

словенців (1920).

Серед друзів та близьких знайомих В. – С. Виноградський, Г. Злокович, Е. Шульц та ін.


***

ПОРОЗУМІТИСЯ,

з професійного кредо М. Васильєва

Земля вимагає розуміння.

ОРГАНІЗУВАВ ДОСЛІДНУ СТАНЦІЮ, з книги В. Шелохаєва «Енциклопедія російської

еміграції»

Вивчав організацію сільського господарства в Західній Європі. З цією метою відвідав дослідні

сільськогосподарські станції Франції, Німеччини, Італії, Австро-Угорщини.

...Читав курс з агрономічної хімії і загального землеробства.

При Донському політехнічному інституті організував дослідну сільськогосподарську станцію

(1914-1915), де під його керівництвом проводилися дослідження з вивчення ґрунтів Донського

краю, вирощувалися посухостійкі сорти південних пшениць.

...Активно включився в організацію агрономічної лабораторії і Агрономічного інституту

Бєлградського університету; опублікував низку робіт з хімічних властивостей ґрунтів Югославії.

Брав активну участь в науковому і культурному житті російського зарубіжжя, був членом

численних місцевих наукових і творчих об’єднань: Російської академічної групи, Російського

наукового інституту, Товариства російських агрономів, Товариства Російських літераторів і

журналістів.

Виступав з доповідями на Російському агрономічному з’їзді і на 4-му з’їзді Російських

академічних організацій за кордоном.


ВІД ПОЛІТИКИ БУВ ДАЛЕКИМ, з розвідки Ю. Альохіна «Микола Іларіонович Васильєв»

Після закінчення Новоолександрійського інституту сільського господарства і лісознавства В., який

продемонстрував блискучі успіхи в навчанні, отримав відрядження за кордон для підготовки до

професорського звання.

Після повернення до Росії подовжував активно займатися агрохімією і готуватися до іспитів на

магістерське звання; останні склав в Новоросійському університеті, в Одесі, в 1909 р.

...На Дону, в 1916 р., був вибраний ординарним професором сільськогосподарського інституту.

Військові умови часу лише частково стосувалися його, самозаглибленого ученого і викладача.

Роки революції і громадянської війни важко позначилися на душевному стані В., який ледь

орієнтувався в політиці і ідеології. У результаті він емігрував до Югославії.

Як сталася ця заплутана історія – достеменно не відомо, проте в результаті він опинився в Белграді

і досить вдало одержав місце на сільськогосподарському факультеті Бєлградського університету

(кафедра агрономічної хімії). З 1924 р. і до самої смерті В. посідав тут посаду екстраординарного

професора, який брав участь в організації агрономічної лабораторії і Агрономічного інституту,

публікував роботи з хімічних властивостей ґрунтів Югославії.

Останніми роками В. довго і болісно хворів. Не останню роль в цьому, за спогадами