половину «Мартіньяна», написав 7 віршів і 2 романси.
…Поцілуйте Сомова, я йому не пишу, але люблю все так само, дуже б хотів бачити його роботи.
Що Іванови? Я писав йому двічі, навіть декілька разів у справі, проте нічого не одержав у
відповідь.
Чекаю осені спокійно, але радісно.
Ваш М. Кузьмін.
*«Понеділком» називали газету «Вільні думки». У даному контексті мова йде про
опублікований на її сторінках різкий фейлетон Л. Василевського «В алькові п. Кузьміна».
ВІДСУТНІСТЬ ЯСКРАВИХ ДУМОК, з статті М. Гумільова «Ю. Балтрушайтіс та інші»
Як не дивно, проте вірші Л. М. Василевського мають... багато спільного з віршами О. Є.
Котомкіна. Хай Л. М. Василевський пише:
Сумерки, как щупальцы, ползут,
Сумерки окутывают лес,
В умираньи медленном исчез
Отзвук ускользающих минут...,
а Котомкін:
Слышу я дивные звуки –
Все пробуждается вновь;
Первая горесть разлуки,
Первая грусть и любовь.
Хай Василевський переймається долею персидської жінки, яка «в дванадцять років дружина й у
двадцять п’ять стара й тягне свій вік без життєдайного променя», а Котомкін радісно запрошує
«брехливий світ» почути «хоч мало, брати, нас, але все таки ми слов’яни», хай при читанні їх книг
з’ясовується, що Василевський такий же незцілимий песиміст, як Котомкін – оптиміст, хай
перший пише в новому стилі, а другий в старому – їх ріднить однакова відсутність яскравих
думок, цікавих переживань, слів, вирваних з душі, благоговійного відношення до вірша й всього, що ми розуміємо під словом «поезія».
