війна виплеснули в море поневірянь мільйони дітей. До 1915 вже 83848 їх залишилися без кусня
хліба.
«У сфері політичного біженства, – писав в 1924 році відомий лікар Лев Маркович Василевський, –
до випадків фізичної втрати дітей батьками і батьками дітей приєдналися не менш хворобливі
випадки, коли батьки і діти виявлялися по різні боки барикад».
Надія Костянтинівна Крупська на зустрічі з московськими педагогами на початку двадцятих
щиросердо призналася, що «дитяча безпритульність – одна з витрат революції». «Витрати» – сім
мільйонів дітей, що мандрують в ящиках під товарними вагонами, вмираючих з голоду і тифу на
вулицях міст і вокзальних площах, нещасних, які втратили людську зовнішність!
Скромно сказано! Армія знедолених дітей, які стали жорстоким, здобуваючи кошти для існування, діяла приголомшуюче нахабно і винахідливо. Одне тільки слово «безпритульник» викликало
трепетний страх обивателя і головний біль у міліції. Число кримінальних справ на малоліток
катастрофічно зростало: якщо в 1920 році таких було 12500, то 1925-й видав уже цифру 32635.
ІРОНІЧНА ВКАЗІВКА АВЕЛЯ, з статті С. Тяпкова «В. Брюсов і В. Жуковський (до історії
однієї пародії)»
15 квітня 1908 р. в газеті «Вільні думки» Л. М. Василевський (Авель) опублікував свою пародію
на В. Брюсова. «Другим планом» для пародії стала поема останнього «Виконана обіцянка».
Іронічна вказівка пародиста на метемпсихоз, тобто на вчення про переселення душі з одного тіла в
інше, підкреслювало головну ідею пародії, яка висміює «наслідувальну залежність» Брюсова від
знаменитого автора «Світлани» й «Смальгольмського барона».
«Виконана обіцянка» уявлялася Авелю прямим епігонським відтворенням архаїчної поетики і
«туманної» романтичної тематики Жуковського, що пішла в минуле.
Відчути традицію, якій слідував Брюсов, пародистові не складало великих труднощів, тим більше, що автор «Виконаної обіцянки» сам вказав жанр («романтична поема») і супроводив твір словами:
«Благоговійно присвячується пам’яті В. А. Жуковського».
…Вибраний Брюсовим пародійний прийом, не зважаючи на його очевидну «дріб’язковість», виявляється достатньо ефективним для комічної дискредитації романтичного ореолу
пародійованих балад.
….Опанувавши «прийомом» Жуковського, Брюсов не втратив при цьому ні дослідницького
відчуття історизму, ні щирого, як відзначено в присвяченні, «благоговіння» перед поетом його
«дитячої мрії» .
ВІДМЕЖОВУЙТЕСЯ ВІД ЗБОЧЕНЦІВ, з книги І. Кона «Місячне світло на зорі: обличчя і
машкара одностатевого кохання»
З погляду інтеграції гомоеротики у високу культуру велике значення мала автобіографічна повість
Кузьміна «Крила». Її героєві, 18-річному хлопчикові з селянського середовища Вані Смурову, важко зрозуміти природу свого інтелектуального й емоційного потягу до освіченого напіванглійця
Штрупа. Виявлений ним сексуальний зв’язок Штрупа з лакеєм Федором викликав у Вані
хворобливий шок, де огида переплітається з ревнощами.
Штруп пояснив хлопцю, що тіло дане людині не лише для розмноження, що воно прекрасне саме
собою, що «є зв’язки, м’язи в людському тілі, яких неможливо без трепету бачити», що
одностатеве кохання розуміли й цінували стародавні греки. В кінці повісті Ваня вибирає свою
долю і їде з Штрупом за кордон.
«Крила» викликали бурхливу полеміку. У більшості газет вони були розцінені як проповідь
гомосексуальності. Один фейлетон було озаглавлено «В алькові п. Кузьміна», інший –
«Відмежовуйтеся від збоченців». Відомий журналіст і критик Л. Василевський (Авель) писав:
«Звичайно, публіці немає справи до того, чи любить п. Кузьмін хлопчиків з лазні чи ні, проте
автор так похітливо смакує содомську дію, що «сміятися, звісно, не грішно над тим, що здається
смішним». Все ці «вакханти, пророки прийдешнього», простіше кажучи, потребують Крафт-
Ебінге і холодному душі, і роль критики зводиться до цього: проповідників статевих збочень
поливати холодною водою сарказму».
ОБЛИВАЄ ПОМИЯМИ, з листа М. Кузьміна В. Нувелю від 3 липня 1907 р.
Милий друже,
що Ви мене зовсім забули? Або Ви думаєте, що я знищений всіма помиями, які на мене виливають
з усіх боків (і «Русь», і «Сьогодні», і «Стол. ранок», і «Понед.»? *
Ви помиляєтеся. Приємності я не відчуваю, проте tu l’as voulu, Georges Dandin.
…Пишу багато: написав 2 оповідання – «Кушетка тітки Соні» і «Тінь Філліди», кінчив
