«устремління дворянства в цій справі перейшли межі необхідності, унаслідок чого указом Сенату
заборонені були розкіш і зайві витрати в одязі ратників ополчення». Навіть придбання коней для
артилерії була «в деяких губерніях спрощене безгрошевим наданням з боку дворянства коней і
прийняття обивателями на себе сум, які перевищували призначену на придбання».
Списки жертводавців як на військо, так і на інші цілі, друкувалися в «Санкт-петербурзькому
журналі», заповнюючи багато його сторінок.
...Тим часом, як далі пише М. Варадінов, «число старих і покалічених, тих, що не мали ні засобів, ні сил здобувати собі прожиток власною працею, збільшилося в Санкт-Петербурзі до того, що ні
богадільні вміщати, ні Наказ утримувати їх більше не могли. Тому раніше передбачалося
розсилати нещасних із столиць до закладів інших Наказів, проте князь Кочубей визнав такий захід
не відповідним ні віку, ні здоров’ю тих, хто потребував опіки, і виклопотав Високе веління на
поширення столичних богаділень і зведення для них будівель, а кошти для здійснення цієї справи
знайшов в Санкт-петербурзькій Конторі Адрес, звідки і були перераховані одноразово 300 тис.
руб. і щорічно по 25 тис. р. в допомогу Наказу на обладнання і утримання богаділень у великих
розмірах».
