Бутовский Алексей (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


БУТОВСЬКИЙ Олексій Дмитрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Викладач, письменник, громадський діяч. Фундатор Російського національного олімпійського

комітету.

З дворянської родини. Брат, Бутовський М., – публіцист.

Народився 8 (20) червня 1838 р. в с. П’ятигірцях Полтавської губернії Російської імперії (нині –

Лубенський район Полтавської області України).

Помер 25 лютого (10 березня) 1917 р. в м. Петрограді Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ).

Закінчив Петровсько-Полтавський і Костянтинівський кадетські корпуси (1849-1852), курс в

Дворянському полку (1856).

Служив у діючих військах, був викладачем Петровсько-Полтавського кадетського корпусу, одного

з Санкт-Петербурзьких військових училищ, за дорученням Головного управління військових

навчальних закладів вивчав досвід організації військового навчання в низці європейських країн, очолював Центральну школу військового навчання Головного управління військових навчальних

закладів Росії.

Кавалер орденів Святого Олександра Невського, Білого Орла, Святого Володимира, Святого

Станіслава, Командорського Хреста грецького ордену Спасителя.

Б. створив перші в країні курси, на яких готували інструкторів фізичної підготовки, ініціював

створення Головної фехтувально-гімнастичної школи, де читав лекції, а також Товариства

сприяння фізичному розвитку (ТСФР).

Став він і одним з тринадцяти перших членів Міжнародного олімпійського комітету (1894).

Перу нашого земляка належать посібники «Настанови з виконання гімнастичних вправ в

цивільних навчальних закладах», «Ручна праця і розвиток тіла», «Нотатки з історії та методики

вправ для тіла» (всього майже 70), а також праці з історії античного мистецтва, вокалу, каліграфії, геральдики.

Б. – автор родовідної книги «В рідному гнізді».

В м. Санкт-Петербург (Росія) уже в наші часи йому встановлено пам’ятник (1994).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – П. де Кубертен, Ж. Дюпперон, В. Балк, П. Лесгафт, ??.

Тернгрен, М. Ріттер, О. Лебедєв та ін.


***

ВЕЛИКЕ ГЕНЕАЛОГІЧНЕ ЗНАННЯ,

з життєвого кредо

О. Бутовського

Знання долі свого роду – велике знання.

ПЛЕКАЮ НАДІЮ, з книги О. Бутовського «У рідному гнізді»

Буду вважати, що зробив свою справу, коли ці спогади розбудять інтерес до старих доль нашого

роду. Плекаю надію, що хто-небудь з нащадків продовжить цю хроніку і передасть її, у свою

чергу, наступним поколінням.


ОСІНЬ ПРОВОДИМО В МАЛОРОСІЇ, з листа О. Бутовського П. де Кубертену

Мій дорогою друже... Дозвольте засвідчити наші найглибші почуття і повагу, мої і моєї дружини, до мадам Балк, і наші найкращі спогади...

…Моя дружина проводить осінь у нашому селі – в Малоросії. Проте я упевнений, що вона виявить

солідарність зі мною у проголошенні моїх сердечних спогадів до баронеси.

Якщо у вас буде можливість побачити месьє і мадам Годар, передайте і їм велику частку нашої

поваги.


РЕКОМЕНДУЮ ЖОРЖА ДЮПЕРРОНА, з листа О. Бутовського П. де Кубертену

Після довгих пошуків я готовий обдумано рекомендувати персону, гідну бути членом

Олімпійського Комітету... Це – пан Жорж Дюперрон, спортсмен, людина дуже творча та вихована.

Він сам напише вам, і я буду дуже вдячний, якщо завдяки моїй рекомендації він буде прийнятий в

Комітет.

Я відчуваю глибоке задоволення від можливості бути вам корисним і не послабляти дружні

зв’язки, які так давно нас поєднують.


НОВІ ГОРИЗОНТИ, зі спогадів О. Бутовского

Це були дивні роки (1858-1861– авт.), не тому, що ми були молоді, а тому, що в ці роки всі

російські люди мовби прокинулися від довгого сну й переживали свою молодість. Ми були

захоплені новими течіями в літературі, читали із захопленням «Обломова», «Дворянське гніздо»,

«Напередодні» і відчували, що перед нами відкриваються нові, невідомі ще горизонти, що перед

нами стоїть завдання розширення нашого світогляду, дуже звуженого в період нашого виховання,

котрий щойно закінчився.

КОРОЛЬ ВІД ХВИЛЮВАННЯ НЕ ВТРИМАВ ШАПКУ, з книги О. Бутовського»Афіни

весною 1896 року»

В день марафонського бігу на стадіоні відбувалися й інші змагання, проте вся зацікавленість була

поглинута майбутнім результатом бігу. Все інше відійшло на другий план...

Ось на арені з’являється задиханий і запилений офіцер. Він щойно з коня; він залишив бігунів в 7-

ми верстах від Афін. Про рішучий результат нічого не можна сказати. Йде боротьба між

французом і греком.

...Гарматний постріл і новий гінець; бігуни вже у міській межі, попереду грек! Всі встають зі своїх

місць як одна людина, декілька захоплених вигуків, всі напружено вдивляються, неначе можна

що-небудь бачити, і потім повна безмовність найнапруженішого очікування. Нарешті, зверху

бачимо, десь вдалині: грек! грек!

Нестримні вигуки захоплення хвилею розливаються всім амфітеатром і околицями; помахи

шапками, парасольками, прапорами, хустками, росте crescendo, і, раптом, ніби щось прорвалося,

буцімто відчинилися навстіж якісь закриті двері, за якими чувся тільки гул...

Ареною ешвидко біжить сухорлява людина, причина цього неймовірного захоплення. Він,

очевидно, нічого не чує; для нього існує один-єдиний предмет на світі, це кінець його бігу. Від

втоми чи від пилу смугляве обличчя його здається зовсім чорним.

Король зі своєї трибуни привітно махає йому шапкою; проте, мабуть, він і сам схвильований:

шапка випадає у нього з рук. Тільки ця чорномаза людина, в запиленому білому трико з

блакитними розводами (грецькі кольори), наблизилася до центру головного закруглення, як два

принци, Костянтин і Георг, взяли його в свої обійми, розцілували і підвели до короля. Потім до

нього потягнулися сотні обіймів королівської свити та інших, а ще миттю звідкись з’являється

пальто, в яке його негайно ж закутують самі принци...

ПАМ’ЯТЬ ЖИВА, з кореспонденції О. Короленка «У Полтаві пройшов турнір соратника

Кубертена генерала Бутовського»

Всеукраїнський турнір серед кадетів пам’яті Олексія Бутовського, що пройшов недавно в Полтаві, зібрав сильних боксерів в своїй віковій категорії зі всіх регіонів України. У змаганнях в місцевому

міському палаці спорту «Юність» прийняли участь близько 80 юних талантів.

Взагалі, спорт в Полтаві має багату і дуже цікаву історію. Досить сказати, що саме тут починав

свою педагогічну діяльність соратник засновника сучасного олімпійського руху П’єра де

Кубертена генерал Олексій Бутовський. Саме його пам’яті присвячено турнір.

У Полтаві, між іншим, знаходиться Центр боксу, в якому постійно йде підготовка спортсменів і

який є могутнім форпостом цього виду спорту в регіоні. І непогані виступи атлетів клубу на

змаганнях різноманітних рівнів – яскраве тому підтвердження. З метою подальшої популяризації і

розвитку боксу в регіоні і організовано турнір пам’яті О. Бутовського.

НЕ ВИСТАЧАЄ ЛЮДЕЙ ТАКОЇ ПОРОДИ, з дослідження Н. Бутовської «Древо генерала

Бутовського»

Олексій Дмитрович до кінця своїх днів із вдячністю і ніжністю згадував побут степового

поміщицького життя в Малоросії, щиру гостинність усіх Бутовських, доброзичливі стосунки з

сусідами, з селянами. У їхньому маєтку ріс величезний сад, була пасіка, невеликий, але чудовий

кінний завод, де знаходилися і два породисті коні з вищими дипломами, чим особливо пишалися.

Разом із сестрою Ольгою, уже тоді чудовою піаністкою, Олексій Бутовський непогано грав на

флейті, брав участь у домашніх концертах, виконуючи, головним чином, модних тоді у молоді

Белліні, Доніцетті, Россіні.

У тодішніх дворянських будинках часто танцювали. Знову ж, Олексій і на паркеті виділявся

спритністю та почуттям ритму. А уроки юним Бутовським давав дядечко Іван Григорович, який

знав усі старі і новомодні танці. Він запевняв, що під час Тильзитського побачення імператорів

Олександра I і Наполеона не раз вальсував з королевою Луїзою, а вона виділяла його з усіх

кавалерів.

Утім, виховали хлопчиків у будинку Бутовських чи не зі спартанською твердістю. За традицією їх

готували до військової служби, тому заохочувалися до ігор, всякого роду тілесних іспитів та

самостійності. Олексій і його брати багато часу проводили на природі, самі ходили на полювання і

скакали на конях, навіть восени бігали босоніж купатися і ловити рибу, а ще брали уроки

фехтування у батька і навіть від професійного інструктора.

…Почну з його відносин з Пьєром де Кубертеном. Вони познайомилися в Парижі 1892 року, в

пору, коли Бутовський вивчав системи фізичної підготовки в європейських арміях. Обоє відразу ж

оцінили один одного. Між ними зав’язалося жваве листування – кілька листів Олексія Дмитровича

барону Кубертену збереглися, і я маю копії з них. Листи ж Кубертена в Росію, зрозуміло, зникли.

…Генерал Бутовський брав найактивнішу участь у проведенні перших Олімпійських ігор в

Афінах. Він інспектував змагальні арени, зробив велику кількість доповідей на сесії МОК,

зокрема, порушив питання про необхідність всім учасникам Ігор бути членами своїх національних

комітетів. Повернувшись, Бутовський підготував свого роду звіт про Олімпіаду – «Афіни навесні

1896 року», докладно описавши події на Іграх і своє їх бачення.

…У березні 1911 року був створений НОК Росії, а через рік наші співвітчизники виступили на

Олімпійських іграх у Стокгольмі, проте невдало, що, між іншим, несподіванкою для Бутовського

не стало. «Перш за все я повинен вказати на такі обставини: наприклад, американці готувалися до

змагань протягом двох-трьох років. Росіяни ж недавно зайнялися спортом і тому не змогли

наздогнати своїх товаришів. Але все-таки я не можу обійти мовчанням кілька фактів, які говорять

самі за себе. Нагадую історію з нашим чемпіоном Клейном. Зі спортивної точки зору, він зробив

те, що повинно було виокремити його серед інших борців, а тим часом, золота медаль дісталася

іншому».

Мова йде про російського борця середньої ваги М. Клейна, який на олімпійському турнірі

завоював срібну медаль. Він міг стать і чемпіоном, проте арбітри не були до кінця об’єктивними і

віддали перевагу шведу К. Юхансону, на що і натякає Бутовський.

Усі наступні роки він активно трудиться, сприяючи розвиткові російського спорту. Невдача в

Стокгольмі викликала в російському суспільстві роздратування, і уряд вжив заходів. Зокрема,

пройшли російські Олімпійські ігри. Особливо масовими стали змагання 1913 року в Києві. Але

перша світова війна, викликане нею лихоліття, надовго зупинили і міжнародний, і російський

спорт.

…Разом з генералом Бутовським пішла або була вибита краща, і без того нечисленна, частина

російського суспільства – людей твердих у переконаннях, творчих, відомих славними справами, а

не словами, істинно державних.

І як не вистачає нам цієї, відзначеної Богом, породи!