БУРЛЮК Микола Давидович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Видавець, поет, критик, художник.
З родини агронома. Брат, Бурлюк Д., – видавець, поет, критик, художник, один з фундаторів
футуризму на теренах Російської імперії і СРСР.
Народився 22 квітня (4 травня) 1890 р. в слободі Котельві Охтирського повіту Харківської губернії
Російської імперії (нині – районний центр Полтавської області України).
Розстріляний більшовиками 27 грудня 1920 р.
Навчався в Херсонській чоловічій гімназії (1901-1909), на історико-філологічному (1909), фізико-
математичному (1909-1911), словесному (1911), фізико-математичному (1911-1914) факультетах
Петербурзького університету (1909-1914).
Перебував на військовій службі (1915-1917), працював інструктором Кишинівської земської
управи (1918), повітовим представником міністерства землеробства Молдавської Республіки в м.
Ізмаїл (1918), чорноробом одеського заводу «Вадон» (1918), управляючим маєтком Скадовський
(1918-1919), інструктором Херсонської кооперативної районної спілки (1920).
Друкувався в журналах «Відлуння», «Перший журнал російських футуристів».
Як літератор дебютував віршами в збірнику «Студія імпресіоністів» (1910).
Потім настала черга циклів в збірниках «Садок суддів» (1910), «Требник трьох» (1913), «Молоко
кобилиць» (1914).
Наш земляк – автор ліричної прози: «Смерть легковажного молодого чоловіка», «Глухоніма»,
«Артеміда без цуциків» (усі – 1913), «Пансіон виродків» (1915).
Незважаючи на весь епатаж, Б. відмовився підписати надзвичайно різкий маніфест футуристів
«Ідіть до біса!», резонно зауваживши: «Не можна навіть метафорично посилати до біса людей, котрим через годину будеш тиснути руку».
Серед друзів та близьких знайомих Б. – В. Маяковський, К. Малевич, В. Брюсов, Б. Лівшиць, М.
Матюшин, О. Ремізов та ін.
***
САМОТНІСТЬ І ПРИРОДА,
з творчого кредо М. Бурлюка
Два найголовніші стимули для творчості – самотність і природа.
ЧИЙСЬ ПРИВИД МОРДУЮ, вірш М. Бурлюка «В твоїх руках мій день спадає»
В твоих руках мой день спадает
Минута за минутой.
Ногою необутой
Полдневный луч меня ласкает
Прищурившись от ярких светов
И ухватясь за тучу,
Я чей-то призрак мучу,
Сред опостылевших предметов.
ДНІВ ТАБУН, вірш «Сивий павуче, ти тчеш тенета»
Седой паук, ты ткешь тенета
Рисуя кружево времен,
Швыряешь с яростию мота
Часы с изогнутых рамен
И дней изчерченное стадо
Далекой осени давно
Умчало все чем сердце радо –
Печали, радости – равно
Но казни день встает всечасно –
Тогда росу пила,
А в тело дрогнувшее властно
Крича врывалася пила
Вновь кажет мне сучек смолистый
Как бы пронзенный болью глаз, –
А я тогда, как мастер истый,
С плеча разрезал древа таз;
И ветви поднятые к небу,
Как руки в памяти рублю,
А корни – рты земному хлебу,
Как проклинающих гублю.
СОН ОЧЕВИДЯЧКИ, з листа М. Бурлюка М. Морозову
Шановний і добрий Миколо Олександровичу!
Дякую, що ви нас не забули, і, відповідно, мене, тим паче, що пройшло так багато часу – палка
весна і (вже майже) спекотне літо пилової Таврії. ...У нас нині, в селі, страшенна спека... Проте
бувають на диво тихі місячні вечори в степу і саду. Вони сильно допомагають бадьорості і
самоствердженню духу. ...Мене це радує як... естета. ...Поки що мене хвилює лише лірика.
Потроху читаю – години дві щодня – «Золоте руно», «Ваги» і взагалі нову літературу. Як бачите, життя не трудове. Займаюся гімнастикою, багато сплю.
Щодо університету, то я подав папери на історико-філологічний на філологічне відділення в С.-П.
Університет, так що взимку буду жити разом з братом в Петербурзі – цікаво. Все ж філологічний
найближче до мистецтва – особливо до поезії. Інші факультети і спеціальності можуть слугувати
виключно для кар’єри. Втім, про це – досить, і так ціле літо роздумував, куди йти.
У нас в селі напрочуд своєрідний настрій, котрий налаштовує на роздуми, як і взагалі життя. До
відомої межі приємно подивитися на себе з боку, а це мені вдається і виходить сон очевидячки. Не
пам’ятаю, але хтось сказав, що це є ознакою філологічних здібностей.
Так, і ось ще принадність! Нині тут маса зірок, які падають і вночі в
