Богданович Петр (fb2)




БОГДАНОВИЧ Петро Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Видавець, бібліограф, перекладач. Псевдоніми П. Б.; П. Богд.

З поміщицької родини.

Народився в кінці 1740 – на початку 1750-х рр. в м. Полтаві Російської імперії (нині

адміністративний центр однойменної області України).

Помер в 1803 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині адміністративний центр однойменної

області України).

Навчався в Лейпцігському університеті (з 1765), в Англії та Голландії.

Служив у штабі В. Долгорукого, Рязькому полку (1771-1777), працював перекладачем і

помічником бібліотекаря в російській Академії наук (1777-1783), редактором журналу

«Академічні вісті» (1779-1781), видавцем журналів «Дзеркало світла» (1786), «Новий Санкт-

Петербурзький вісник» (1786).

Друкувався в газеті «Санкт-петербурзькі відомості», журналах «Дзеркало світла», «Новий Санкт-

Петербурзький вісник».

Як літератор дебютував перекладом з англійської «Найновішого та достовірного опису Тибетської

держави» в «Академічних вістях» (1779).

Потім настала черга наступних доробків: «Людина в сорок талерів» Вольтера (1780), «Дика

людина, яка сміється з грамотності та звичаїв нинішнього світу (1781), «Нова російська абетка

для дворянських дітей», «Настанова юнацтву в доброчесності та повинності християнській» І.

Сидоровського», Роздуми аглінського пресвітера Додда в темниці», «Скрижалі моралі», «Нова

французька абетка» (усі 1784), «Нова французький буквар» (1785), «Магомет з Алкораном»,

«Новий спосіб лікування корости» (обидва – 1786), «Історична звістка про розкольників», «Опис

землетрусів в Калабрії і Сицилії» (обидва – 1787), «Абетка російська для малолітніх дітей»,

«Цікава розмова в царстві мертвих», «Правила з дотримання здоров’я» (усі – 1788), «Похвала

безглуздості» Е. Роттердамського, «Кривоніс-сидень, страждальник модний» (обидва – 1789),

«Оковита в руках філософа, лікаря та простолюдина» К. Ліннея (1790), «Письмовник, або

настанову, як писати усілякого роду листи» (1791).

Знайомив Б. читачів і з доробками Д. Фонвізіна, Ф. Еміна, Ж.-Ж. Руссо, Л.-С. Мерс’є, випускав

збірники бувальщин, казок, народних пісень, серед яких «Дідусеві прогулянки», «Ліки від

задумливості й безсоння» (обидва – 1791), «Зібрання російських пісень» (1792).

Наш земляк – також автор анотованих каталогів «всіх книг, які продавалися при Академії наук».

Наш земляк чи не першим на теренах імперії включив в іноземну абетку не відсторонену наукову

лексику, а звичну нам усім сьогодні побутову. Його словники також супроводжувалися короткими

розмовниками, вражаючими прикладами.

Всього зусиллями нашого земляка побачили світ понад півтори сотень творів різних авторів.

Не забував Б. і про край, звідки тяглися його корені: майже весь 1780 р. він провів в Україні,

маючи на меті організувати на її теренах розповсюдження книжок.

З владою, оскільки мав «шкідливу» звичку видавати «не ті твори», спільної мови не знаходив.

Тому

Закінчив життя в злиднях і в невідомості.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Д. Фонвізін, Г. Бужинський, В. Долгоруков, П. Мартинов,

Ф. Туманський, С. Домашнєв, І. Сидоровський, С. Бобров, М. Емін, І.-Ф. Бакмейстер та ін.


***

УСЯКЕ ЗЛО – НАСЛІДОК НЕУЦТВА

, з життєвого кредо П. Богдановича

Усяке благо – від знання, а усяке зло – від неуцтва.

ОСВІЧЕНИЙ ВИДАВЕЦЬ, з книги О. Сухарєва «Хто був хто в Росії від Петра I до Павла I»

Богданович П. видавничу діяльність розпочав в 1779 році, в 1787 відкрив в Санкт-Петербурзі

власну друкарню. Випускав твори французьких просвітителів, збірки російських билин і казок,

народних пісень, естампи і картографічні матеріали.


ПРЕДСТАВНИКАМ ВЛАДИ НЕ ПІДКОРЯЄТЬСЯ, з нарису М. Дмитренка «До Петербурга не

пускати»

Незалежний характер П. Богдановича як письменника й особливо – видавця не міг не повернутися

йому на зле. Коли він на умовах анонімності видав повість Вольтера «Людина в сорок талерів»

(1780), а потім ще декілька творів видатного французького філософа, не виключаючи ««Розмови

дикуна з бакалавром», влада занесла «вільнолюбні» книги в розряд «сумнівних». А видавця – не

благонадійних.

Масла у вогонь підлив роман «Дика людина, яка сміється з грамотності та звичаїв нинішнього

світу (1781), в якому критикувався… існуючий суспільно-політичний лад. Сучасники вважали, що

автором твору був сам видавець, що авторитету йому в очах царату, звісно, не додало.

Невдовзі книгу «Роздуми аглінського пресвітера Додда в темниці», перекладену і видану нашим

невгамовним земляком, частково конфіскували. А тут ще під час слідства у справі О. Радищева на

допиті в Таємній експедиції арештант М. Осипов повідомив про намір нашого земляка перевидати

заборонену «Подорож з Петербурга до Москви».

Не дивно, що у «порушника спокою» почалися зовсім не випадкові «неприємності». Його

звільнили з