архіву, про який той і згадував. Порівнявши обидві версії, В. Більбасов дійшов висновку, що
рукопис з портфеля Храповицького – безперечний автограф Катерини.
…Дідро позначив номерами 30 запитань, проте подекуди під одним номером стояли декілька
питань. В. О. Більбасов перерахував їх і вказав, що їх в цілому сорок. Він же звернув увагу, що в
опублікованому Бартенєвим тексті міститься лише 28 запитань.
НЕ КАНІБАЛИ МИ, з статті К. Шовунова «Нариси військової історії калмиків (XVII-XIX ст.)»
Роль калмицької кінноти яскраво показав В. Більбасов, один з глибоких знавців військової історії
й компетентних фахівців військової справи.
Найперше Більбасов ставить запитанням: «Що ж це за «нерегулярні» війська, яких Фрідріх так
боявся, а Апраксін так «наполегливо» просив?». Тут же він відповідає, що «Російська іррегулярна
кіннота …складалася з «різнорідних» козаків – донських, чугуївських, слобідських; «різнорідних»
команд – калмиків, башкирів, татар, мещеряків і різних гусар – сербських, грузинських,
молдавських, угорських».
Розвиваючи думку про значимість іррегулярної кінноти російської армії, Більбасов звертається до
праць істориків і письменників Пруссії середини XVIII ст.
Як відомо, автором багатьох історичних і військово-теоретичних робіт був король Пруссії Фрідріх
II, котрий отримав світове визнання не лише як полководець, а й як військовий теоретик і
письменник-історик свого часу. Так ось, у складі російської іррегулярної кінноти монарх Пруссії
високо цінував бойові якості калмицьких воїнів. …Більбасов, продовжуючи думку Фрідріха II,
писав, що «ці нерегулярні війська здатні були вселити «пошану» не тільки чужим, але й своїм».
Іншим різновидом літератури, яким користувався Більбасов, були масові популярні брошури,
видані в Пруссії. В них розповідалося про різні жахи серед німецького населення від згадки імені
козаків і калмиків, котрі зображалися в образі фантастичних істот, що поїдають свої жертви.
Як правило, автори брошур звинувачували іррегулярні війська Росії в зухвалості, сваволі і навіть в
канібалізмі. Тим часом, вони визнавали, що ті ж козаки і калмики були «строго
дисциплінованими».
Зрештою постає резонне запитання: чому ж Фрідріх II ще на зорі своєї полководницької слави
постійно просив у російського уряду 15-20 тисяч татар, козаків, калмиків?!