Бильбасов Василий (fb2)





БІЛЬБАСОВ Василь Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Журналіст, історик, публіцист.

З дворянської родини. Брат, Більбасов П., – волинський віце-губернатор (1869-1874), самарський

віце-губернатор і губернатор (1874-1877), полтавський губернатор (з 1878).

Народився 7 (19) червня 1837 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 24 липня (6 серпня) 1904 р. в м. Павлівську Російської імперії (нині – місто Ленінградської

області РФ). Похований на московському Новодівочому цвинтарі.

Закінчив Петербурзьку гімназію №2 (1857), історико-філологічний факультет Петербурзького уні-

верситету (1861). Займався історичними дослідженнями за кордоном (1863-1866).

Працював викладачем в Петербурзькому (1866) та Київському (1866-1871) університетах, редакто-

ром петербурзької газети «Голос» (1871-1883).

Почесний член Слов’янського благодійного комітету (1869).

Друкувався в газеті «Голос», журналах «Київські університетські вісті», «Вітчизняні нотатки»,

«Журнал Міністерства народної освіти», «Російська старовина», «Історичний вісник».

Як літератор дебютував монографією «Хрестовий похід імператора Фрідріха II з будинку

гогенцоллернських герцогів» (1863).

Потім настала черга наступних доробків: «Культура за імператора Фрідріха II» (1865), «Про

документальні джерела хроніки Матвія Паризького», «Попівський король Генріх IV Распе,

ландграф турингський, з будинку Людовіка Бородатого» (обидва – 1867), «Кирило і Мефодій за

документальними джерелами» (1868), «Чех Ян Гус з Гусинця» (1869), «Черниця Росвіта, письмен-

ниця Х ст.» (1873), «Дідро в Петербурзі», «Катерина II і Дідро» (обидва – 1884), «Катерина II під

час війни з Швецією», «Перші політичні листи Катерини II» (обидва – 1887), «Розповідь про сто-

сунки Пушкіна та Дантеса» (1898).

Перу нашого земляка належать стаття «Про права малоросійських козаків на землі, які вони

займають» і белетризоване дослідження «Жінка-папа».

Проте головною далебі не безпідставно вважається праця «Історія імператриці Катерини II» (1890-

1896), задумана у 12 томах. На жаль, написати Б. встиг лише три, причому світ у Росії побачив

лише перший. Другий, незважаючи на те, що автор залишався поміркованим лібералом і

прихильником саме буржуазних реформ, заборонила до друку цензура, а третій вийшов у

Німеччині.

Існує версія, що, обійнявши трон, імператор Олександр III найперше призначив аудієнцію Б., що

того запитати: «Чи є в мені бодай крапля руської крові?».

Свою величезну бібліотеку наш земляк заповів Вищій російській школі у Парижі.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Г. Данилевський, А. Краєвський та ін.


***

ГОЛОВНЕ – УМІННЯ, з

життєвого кредо В. Більбасова

Все залежить від уміння.

ЧЛЕНИ СИНОДУ АРСЕНІЯ ЗРАДИЛИ, з книги В. Більбасова «Історія імператриці Катерини

II»

Ніколи, ні колись, ні опісля Синод не чув нічого подібного. У цій промові, блискучій за

сміливістю задуму й ефектній за різкістю висловів, була вся Катерина з її зарозумілою

впевненістю в безкарності і з рідкісною, видатною відвертістю.

Архієреї – не служителі вівтаря, не духовні сановники, але державні особи, найвірніші піддані: для

них влада монархів – понад усе. Пам’ятаючи свій вчинок з Арсенієм, члени Синоду повинні були

покірно вислухати імператорську промову, повну вишуканого докору і неприхованого до них

презирства.

Вони, як раби, зрадили Арсенія перед світською владою; тепер світська влада поневолила їх.


ШИРОКЕ ПОЛЕ ВІЛЬНІЙ ПРАЦІ, з статті В. Більбасова «Про причини повстання в південних

штатах Америки в 1860-61 рр.»

Була (влада в США – авт.) в руках государевих людей південних штатів, …зазвичай закони

враховували бажання південних штатів..., впродовж останніх десятиліть південні штати фактично

тримали в своїх руках законодавчу владу.

З того часу (т. зв. «компромісу Міссурі» – авт.) і до обрання Лінкольна президентом

рабовласництво набувало все більших і більших об’ємів…, і рабовласники все більш зухвало

висували свої вимоги.

…Відразу після обрання А. Лінкольна південці зрозуміли, що цим у них вирвали скіпетр

політичної сили й що відтепер головним завданням американського уряду буде покласти край

поширенню рабовласництва.

Південці ясно бачили, що уряд на чолі з Лінкольном не зупиниться навіть на цьому і що кінцевою

його метою буде остаточне знищення рабовласництва.

…Якщо додати до цього, що більшість населення південних штатів симпатизувала інсургенціям і

вимагала від уряду поступок на користь Півдня, було зрозуміло, що уряд Сполучених Штатів не

мав можливості не лише погасити повстання (Громадянську війну – авт.) на самому початку, а й

навіть не мав сил не дати йому розповсюдитися.

…США стануть могутнішою державою, ніж будь-яка з держав Європи. …Знищення рабства

відкриє