Бильбасов Василий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



БІЛЬБАСОВ Василь Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Журналіст, історик, публіцист.

З дворянської родини. Брат, Більбасов П., – волинський віце-губернатор (1869-1874), самарський

віце-губернатор і губернатор (1874-1877), полтавський губернатор (з 1878).

Народився 7 (19) червня 1837 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 24 липня (6 серпня) 1904 р. в м. Павлівську Російської імперії (нині – місто Ленінградської

області РФ). Похований на московському Новодівочому цвинтарі.

Закінчив Петербурзьку гімназію №2 (1857), історико-філологічний факультет Петербурзького уні-

верситету (1861). Займався історичними дослідженнями за кордоном (1863-1866).

Працював викладачем в Петербурзькому (1866) та Київському (1866-1871) університетах, редакто-

ром петербурзької газети «Голос» (1871-1883).

Почесний член Слов’янського благодійного комітету (1869).

Друкувався в газеті «Голос», журналах «Київські університетські вісті», «Вітчизняні нотатки»,

«Журнал Міністерства народної освіти», «Російська старовина», «Історичний вісник».

Як літератор дебютував монографією «Хрестовий похід імператора Фрідріха II з будинку

гогенцоллернських герцогів» (1863).

Потім настала черга наступних доробків: «Культура за імператора Фрідріха II» (1865), «Про

документальні джерела хроніки Матвія Паризького», «Попівський король Генріх IV Распе,

ландграф турингський, з будинку Людовіка Бородатого» (обидва – 1867), «Кирило і Мефодій за

документальними джерелами» (1868), «Чех Ян Гус з Гусинця» (1869), «Черниця Росвіта, письмен-

ниця Х ст.» (1873), «Дідро в Петербурзі», «Катерина II і Дідро» (обидва – 1884), «Катерина II під

час війни з Швецією», «Перші політичні листи Катерини II» (обидва – 1887), «Розповідь про сто-

сунки Пушкіна та Дантеса» (1898).

Перу нашого земляка належать стаття «Про права малоросійських козаків на землі, які вони

займають» і белетризоване дослідження «Жінка-папа».

Проте головною далебі не безпідставно вважається праця «Історія імператриці Катерини II» (1890-

1896), задумана у 12 томах. На жаль, написати Б. встиг лише три, причому світ у Росії побачив

лише перший. Другий, незважаючи на те, що автор залишався поміркованим лібералом і

прихильником саме буржуазних реформ, заборонила до друку цензура, а третій вийшов у

Німеччині.

Існує версія, що, обійнявши трон, імператор Олександр III найперше призначив аудієнцію Б., що

того запитати: «Чи є в мені бодай крапля руської крові?».

Свою величезну бібліотеку наш земляк заповів Вищій російській школі у Парижі.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Г. Данилевський, А. Краєвський та ін.


***

ГОЛОВНЕ – УМІННЯ, з

життєвого кредо В. Більбасова

Все залежить від уміння.

ЧЛЕНИ СИНОДУ АРСЕНІЯ ЗРАДИЛИ, з книги В. Більбасова «Історія імператриці Катерини

II»

Ніколи, ні колись, ні опісля Синод не чув нічого подібного. У цій промові, блискучій за

сміливістю задуму й ефектній за різкістю висловів, була вся Катерина з її зарозумілою

впевненістю в безкарності і з рідкісною, видатною відвертістю.

Архієреї – не служителі вівтаря, не духовні сановники, але державні особи, найвірніші піддані: для

них влада монархів – понад усе. Пам’ятаючи свій вчинок з Арсенієм, члени Синоду повинні були

покірно вислухати імператорську промову, повну вишуканого докору і неприхованого до них

презирства.

Вони, як раби, зрадили Арсенія перед світською владою; тепер світська влада поневолила їх.


ШИРОКЕ ПОЛЕ ВІЛЬНІЙ ПРАЦІ, з статті В. Більбасова «Про причини повстання в південних

штатах Америки в 1860-61 рр.»

Була (влада в США – авт.) в руках государевих людей південних штатів, …зазвичай закони

враховували бажання південних штатів..., впродовж останніх десятиліть південні штати фактично

тримали в своїх руках законодавчу владу.

З того часу (т. зв. «компромісу Міссурі» – авт.) і до обрання Лінкольна президентом

рабовласництво набувало все більших і більших об’ємів…, і рабовласники все більш зухвало

висували свої вимоги.

…Відразу після обрання А. Лінкольна південці зрозуміли, що цим у них вирвали скіпетр

політичної сили й що відтепер головним завданням американського уряду буде покласти край

поширенню рабовласництва.

Південці ясно бачили, що уряд на чолі з Лінкольном не зупиниться навіть на цьому і що кінцевою

його метою буде остаточне знищення рабовласництва.

…Якщо додати до цього, що більшість населення південних штатів симпатизувала інсургенціям і

вимагала від уряду поступок на користь Півдня, було зрозуміло, що уряд Сполучених Штатів не

мав можливості не лише погасити повстання (Громадянську війну – авт.) на самому початку, а й

навіть не мав сил не дати йому розповсюдитися.

…США стануть могутнішою державою, ніж будь-яка з держав Європи. …Знищення рабства

відкриє широкий терен «вільній» праці і приверне не одну тисячу переселенців …з Європи до

Америки.


НЕРЕГУЛЯРНА КІННОТА КРАЩА ЗА РЕГУЛЯРНУ КАВАЛЕРІЮ, з рецензії В. Більбасова

«Нові російські матеріали з історії Семилітньої війни»

Для служби на передових постах, для розвідок, для нальотів невеликими партіями... ці нерегулярні

війська (калмицька кіннота – авт.) були і залишаються неоцінимим знаряддям військового успіху; за витривалістю коней, за бойовими навиками й дії в кінному, так і піших лавах, за умінням

пристосовуватися до даної місцевості, ця нерегулярна кіннота була й залишається набагато вище

за штучно виховану кавалерію...


ПОМІРКОВАНИЙ ЛІБЕРАЛ, з «Критико-біографічного словника» А. Венгерова

«Голос» в період редактора Більбасова став органом помірного лібералізму, в економічній сфері –

захисником розвитку великої промисловості, у області зовнішньої політики – ворогом всяких

«авантюр», які могли порушити мир і розладнати торговельно-промислові справи, у сфері

внутрішньої політики – прихильником поступових помірних реформ, розвитку самоврядування

міського і земського, впровадження реальної системи освіти.


ПРИНЦИП СВОБОДИ – ПОНАД УСЕ, з дослідження С. Шершневої «Про маловідомий

рукопис В. О. Більбасова»

Рукопис В. О. Більбасова можна розглядати як оригінальне історичне джерело, як свідоцтво

дослідника другої половини XIX ст., який намагається осмислити, що відбувається по іншу

сторону Атлантичного океану. Для декількох поколінь американських і російських істориків тема

Громадянської війни (в США – авт.) є однією з пріоритетних. Тим більше, що в американській

історіографії існують неоднозначні, а деколи і взаємовиключаючі оцінки тієї епохи.

Таким чином... відгук В. О. Більбасова викликає безперечний інтерес.

В. О. Більбасов ставить запитання: чому федеральний уряд не був в змозі подавити повстання на

самому його початку? Відповідаючи, історик пише про те, що попередня адміністрація президента

Дж. Бьюкенена «захищала і охороняла права рабовласників». Учений дає вельми точну і ємну

характеристику членам адміністрації президента Дж. Бьюкенена, які «вжили всіх заходів… для

досягнення мети рабовласництва».

Рукопис було написано в 1864 р., коли стало очевидним, що повстання скоро повинне

припинитися. Тому, ймовірно, він вважав необхідним вирізнити два надзвичайно «важливих

результати нинішньої американської війни». «По-перше, союзний уряд збережеться..., цим буде

доведена можливість репрезентативної системи управління; і по-друге, рабовласництво буде

знищене – цим принцип свободи праці одержить ще одне підтвердження».

Історик говорить і про наслідки й значення американської війни: «Країна, яка стоїть на основі

самоврядування, може існувати і має достатньо сил, аби підтримати свій авторитет навіть

усередині власних кордонів».


ТИ ПОМИЛЯЄШСЯ, ЩЕБАЛЬСЬКИЙ, з розвідки С. Карпа «Запитання Дідро Катерині II про

стан Росії: деякі уточнення»

Коли Жорж Дюлак опублікував статтю про рукописи Дідро, які зберігаються в СРСР, він згадав і

про допитний лист Дідро, адресований Катерині II, вказавши, що це джерело ставить перед нами

проблему текстології. Про яку проблему йде мова?

Вперше питання Дідро і відповіді Катерини II були опубліковані П. К. Щебальским 1870 року.

Французький текст супроводжувався перекладом декілька його фрагментів російською мовою.

Щебальський повідомив, що оригінал знаходиться серед паперів Храповицького, одного із статс-

секретарів Катерини II. Не знаючи, хто саме ставив запитання, Щебальський приписав їх графові

Луї-Філіпу де Сегюру.

В. О. Більбасов передрукував вибірку з видання Бартенєва.... При цьому він уточнив, що

опублікований Бартенєвим рукопис зберігається насправді не в Державному архіві, а в

Московському публічному і Рум’янцевському музеях.

Він припустив, що насправді у Бартенєва було інше джерело – невідомий рукопис з Державного

архіву, про який той і згадував. Порівнявши обидві версії, В. Більбасов дійшов висновку, що

рукопис з портфеля Храповицького – безперечний автограф Катерини.

…Дідро позначив номерами 30 запитань, проте подекуди під одним номером стояли декілька

питань. В. О. Більбасов перерахував їх і вказав, що їх в цілому сорок. Він же звернув увагу, що в

опублікованому Бартенєвим тексті міститься лише 28 запитань.


НЕ КАНІБАЛИ МИ, з статті К. Шовунова «Нариси військової історії калмиків (XVII-XIX ст.)»

Роль калмицької кінноти яскраво показав В. Більбасов, один з глибоких знавців військової історії

й компетентних фахівців військової справи.

Найперше Більбасов ставить запитанням: «Що ж це за «нерегулярні» війська, яких Фрідріх так

боявся, а Апраксін так «наполегливо» просив?». Тут же він відповідає, що «Російська іррегулярна

кіннота …складалася з «різнорідних» козаків – донських, чугуївських, слобідських; «різнорідних»

команд – калмиків, башкирів, татар, мещеряків і різних гусар – сербських, грузинських,

молдавських, угорських».

Розвиваючи думку про значимість іррегулярної кінноти російської армії, Більбасов звертається до

праць істориків і письменників Пруссії середини XVIII ст.

Як відомо, автором багатьох історичних і військово-теоретичних робіт був король Пруссії Фрідріх

II, котрий отримав світове визнання не лише як полководець, а й як військовий теоретик і

письменник-історик свого часу. Так ось, у складі російської іррегулярної кінноти монарх Пруссії

високо цінував бойові якості калмицьких воїнів. …Більбасов, продовжуючи думку Фрідріха II,

писав, що «ці нерегулярні війська здатні були вселити «пошану» не тільки чужим, але й своїм».

Іншим різновидом літератури, яким користувався Більбасов, були масові популярні брошури,

видані в Пруссії. В них розповідалося про різні жахи серед німецького населення від згадки імені

козаків і калмиків, котрі зображалися в образі фантастичних істот, що поїдають свої жертви.

Як правило, автори брошур звинувачували іррегулярні війська Росії в зухвалості, сваволі і навіть в

канібалізмі. Тим часом, вони визнавали, що ті ж козаки і калмики були «строго

дисциплінованими».

Зрештою постає резонне запитання: чому ж Фрідріх II ще на зорі своєї полководницької слави

постійно просив у російського уряду 15-20 тисяч татар, козаків, калмиків?!