Башкирцева Мария (fb2)





БАШКИРЦЕВА Марія Костянтинівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художниця, мемуаристка.

З поміщицької родини.

Народилася 11 (23) листопада 1860 р. в с. Гавронцях Полтавської губернії Російської імперії (нині

– Диканський район Полтавської області України).

Померла 31 жовтня (12 листопада) 1884 р. в м. Парижі (Франція). Похована на цвинтарі Пассі.

Отримала домашню освіту (досконало оволоділа французькою, латинською, давньогрецькою мо-

вами; прекрасно грала на арфі, роялі, мандоліні, гітарі; чудово малювала і майже професійно спі-

вала). Екстерном здала випускні іспити в одному з місцевих ліцеїв (1873), за два роки закінчила

семирічний курс паризької жіночої майстерні живопису Р. Жюліана (1877-1879).

П’ятнадцятирічною захворіла на туберкульоз. Почала втрачати голос (1876), а потім і слух (1880).

З 1873 р. вела французькою мовою «Щоденник», який по її смерті нараховував 85 (!) зошитів, загальною кількістю понад тисячу сторінок. Ось один із записів, що пояснює незвичайну цілеспря-

мованість та несамовиту енергію молодої дівчини: «Я не встигну здійснити усього задуманого…

Адже я не проживу довго».

Як сама Б. записала у «Щоденнику», він – «це життя жінки, записуване щоденно, без щонаймен-

шого прикрашання, нібито ніхто у світі не повинен прочитати записаного, і в той же час з жагучим

бажанням, щоб воно було прочитане». Так все і сталося. Частково виданий у Парижі (1887) «Що-

денник» отримав такий резонанс, що вже незабаром був перекладений чи не на всі європейські мо-

ви. В. Брюсов, ознайомившись з ним, занотував: «Це – я сам, з усіма своїми думками та мріям». У

свою чергу, М. Цвєтаєва зізнавалася у листі до В. Розанова: «Марію Башкирцеву я люблю шалено, шаленою любов‘ю. Я цілісінькі два роки жила тугою про неї. Вона для мене жива так самісінько, як жива я сама». А британський прем’єр-міністр В. Гладстон назвав «Щоденник»

найвизначнішою книгою століття.

Після себе 23-річна Б. залишила також 150 художніх полотен, понад дві сотні акварелей, ескізів, скульптури. Серед найвідоміших доробків: «В студії Жюльєна» (1881), «Жан і Жак» (1883),

«Мітинг» (1884).

Уже наступного після її передчасної смерті року краще з усього демонструвалося на спеціальній

виставці у Франції – другій батьківщині нашої талановитої землячки. А два роки потому – в Нідер-

ландах.

Нині картини Б. є прикрасами всесвітньо відомих музеїв в Афінах, Парижа, Ніцци, Амстердаму, Чикаго, Відня, Москви. Що стосується України, то полотна художниці має Дніпропетровський об-

ласний музей. На жаль, основна їх кількість загинула під час бомбардувань Києва фашистами на

початку 1941 року.

Б. похована поруч Романовими, Грімальді, Дебюссі, Мане, нащадками Талейрана. Хоч таким

трагічним чином втілилася в життя її мрія, записана у «Щоденнику»: «Щоб не сталося, завжди

потрібно бути в гарному товаристві». На кам’яному згортку статуї, яка символізує Безсмертя, вибито й ім’я нашої землячки.

Іменем нашої землячки названо одну з вулиць Ніцци. Тут споруджено фонтан з білого каменю, а

над ним на мармуровій плиті золотими літерами викарбувані слова: «В пам’ять про Марію

Башкирцеву».

У Франції існує премія ім. М. Башкирцевої, якою нагороджують молодих художників з різних

країн. Її лауреатом став і український митець Марко Гейко (1988), а також «Товариство друзів

Марії Башкирцевої».

В м. Диканька Полтавської області відкрито музей Б. (1983).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Г. Мопассан, С. Кочубей, Б. Лепаж, В. Котарбінський, Ю.

Леман, О. Харламов та ін.


***

БОГ ПОТРІБЕН НЕЩАСНИМ

, з життєвого кредо

М. Башкирцевої

Людина занадто нещаслива, аби не сподіватися, буцімто існує Бог.

Я ЛЮБЛЮ ВСІХ ДО ОБОЖНЮВАННЯ, з «Щоденника» М. Башкирцевої

1884 рік

П’ятниця, 4 січня. Так, я сухотна і хвороба просувається.

Неділя, 23 січня. Це смутно, але в мене немає подруги, я нікого не люблю і мене ніхто не любить.

Я могла б утішитися, думаючи, що особистості істинно високі ніколи не були закоханими. Їх

оточують, зігріваються їх променями, але в душах їх проклинають і з першою ж нагодою

лихословлять.

Нині вирішується питання про статую Бальзаку, і журнали друкують спогади, зібрані в друзів

великої людини. Від відрази до таких «друзів» стає просто нудно.

Я віддаю перевагу ворогам – їм менше вірять.

Субота, 23 лютого. Я в дуже поганому настрої, розлютована. Цілком ймовірно, це тому, що я

незабаром помру; усе моє життя з самісінького початку і з усіма подробицями проходить переді

мною; багато дріб’язкових речей, які змушують мене плакати…

… Я завжди і в усьому була нещасливою! Ціною роботи я досягла зв’язків, але й це ще те

приниження.

Можна вірити тільки в одного Бога... абстрактного, філософського, велику таємницю землі, неба, усього.

Цього Бога споглядають і уявляють його собі, дивлячись на зірки і думаючи про