КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Барабаш Яков [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БАРАБАШ Яків Федорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий і державний діяч. Генерал від інфантерії (1906).

З дворянської родини.

Народився 12 травня 1838 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 19 жовтня 1910 р. в м. Локарно (Швейцарія).

Закінчив Брестський кадетський корпус (1858), академію Генерального штабу (1863-1865).

Служив в Ростовському гренадерському (1858-1861), лейб-гвардії Литовському (1861-1863)

полках, членом Слідчої комісії Варшавського військового округу, штаб-офіцером в Київському

військовому окрузі (1865-1871), штаб-офіцером з особливих доручень при командуючому

Іркутського військового округу (1871), командиром конвою російського консульства в Монголії

(1871-1872), виконуючим обов’язки начальника воєнно-топографічного відділу Іркутського

військового округу (1872-1875), начальником Іркутського юнкерського училища (1875),

начальником штабу військ Приморської області (1876), комісаром російського уряду з

спостереження за виконанням угоди про обмін Південного Сахаліну (1876-1878), виконуючим

обов’язки командувача військами Приморської області (1878-1884), головою Комісії з уточнення

російсько-китайського кордону на Далекому Сході (1884), військовим губернатором

Забайкальської області і наказним отаманом Забайкальського козачого війська (1884-1888),

військовим губернатором Тургайської області і командувачем розташованими на її території

військами (1888-1899), Оренбурзьким губернатором і наказним отаманом Оренбурзького козачого

війська (1899-1906).

Під керівництвом Б. виконані дослідження річки Сунгарі, картографічна зйомка між Буреєю та

Хінганом, дослідження, пов’язані з передбачуваною прокладкою в Уссурійському краю залізниці,

проведена стратегічна розвідка Північної Маньчжурії і значно уточнені карти місцевості. Він взяв

участь в експедиції, яка дослідила порти і бухти Примор’я з метою відшукати серед них

відповідне місце для організації військово-морської бази.

Наш земляк – розробник плану оборони Владивостока з моря і суходолу.

Член Сенату (1906).

Кавалер російських орденів св. Станіслава 2-го ступеня (1871), св. Ганни 2-го ступеня (1876),

Володимира 2-го ступеня, японського «Ордена Сонця, що сходить» з золотими променями і

стрічкою на шиї 3-го ступеня.

Перу Б. належать «Нотатки про Маньчжурію», «Записка про умови, способи і засоби, які

забезпечать успіх військового зіткнення з Китаєм в Приамурському військовому окрузі» (1887).

Що стосується особистого життя Б., то його старшого сина Якова розстріляли більшовики (1920),

якого посмертно реабілітували (1992).

Ім’ям нашого земляка названо селище в Приморському краї РФ.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Крафт, В. Єршов, М. Хорошхін, Ф. Таубе, М. Залєський

та ін.


***

ПРОСТО ЛЮДИНА

, з життєвого кредо Я. Барабаша

Я тільки людина – і більше нічого.


ЗАПОБІГ ВАКХАНАЛІЇ, з статті в «Оренбурзькій газеті» за 1905 р.

У той час, коли в інших містах відбувалися жахливі події, наш Оренбург, завдяки Якову

Федоровичу Барабашу, залишився поза всякими погромами і безладами.

Яків Федорович сам з’являвся серед демонстрантів і його переконливі напучення, звернені до

бурхливо настроєних натовпів, діяли завжди найзаспокійливішим чином. Навіть найбурхливіші

елементи не могли не послухати його строго переконливих слів, і тому Оренбург уникнув тієї

вакханалії, яка панувала у той час в багатьох містах Росії.


ЗАСПІВАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ, з листа О. М’якутіна Ф. Таубе

Щойно прочитав, що вельмишановний військом наказний отаман Я. Ф. Барабаш залишив посаду;

чи не вважаєте за можливе для увічнення пам’яті про нього і на знак подяки виклопотати дозвіл на

присвячення III тому «Пісні оренбурзьких козаків» йому. Мені хотілося б присвятити III том

генералові Барабашеві і про це я прошу Вашої поради, і, якщо знаходите це зручним і можливим,

то і сприяння в здійсненні цього.


ВІД ДЕКАСТРІ ДО АМЕРИКИ, з статті М. Кутузова «Генерал російської Азії»

Він потрапив до Східного Сибіру тоді, коли в російській лексиці терміну «Далекий Схід» ще не

існувало. Нові колонізовані землі не те що не вивчені, але навіть не описані. Для вирішення цього

завдання був створений військово-топографічний відділ Східносибірського військового округу в

Іркутську, який очолив підполковник Яків Барабаш.

Росія прагне убезпечити себе і шукає союзників серед європейських держав. ...Яків Федорович так

чи інакше був причетним до великої державної політики. У середині сімдесятих він як комісар

російського уряду прямує до Японії, на Сахалін і Курили для спостереження за дотриманням

прикордонних договорів. ...Японія була дуже потрібна Росії в якості реального союзника–

нагадаємо, що в ті роки Сибірська флотилія зимувала в японських портах, населених і багатих, до

того ж, незамерзаючих.

...З початком Балканської війни ... відносини з Англією загострилися аж до військової загрози.

Безприкладний марш уссурійського козачого батальйону Амурського козачого війська від Сунгачі

до Посьєта взимку 1877 року, швидкий збір військових загонів в головних і найнебезпечніших з

військового погляду пунктах Приморської області – все це здійснювалося за розпорядженням і під

безпосереднім керівництвом полковника Барабаша. Були створені збірні загони в Ніколаєвську,

Софійську, Декастрі із завданням обороняти російську територію на узбережжі і уздовж

китайського кордону. Охорона узбережжя була визнана найважливішим завданням, і Барабаш

особисто займається пошуком нових бухт на величезній території – від Декастрі до бухти

Америка.

Згодом він здійснює розвідку в Маньчжурії, вивчає шляхи сполучення, з’ясовує можливість

будівництва залізниці як на китайській, так і на російській територіях. Саме він розраховував

ресурси, необхідні для захисту Владивостока, – і зробив висновок про необхідність будівництва

могутніх інженерних споруд, здатних захищати військово-морську базу з суходолу, щоб не

повторити севастопольську помилку.

У 1884 році його призначили головою спільної комісії з уточнення російсько-китайського кордону

в Південно-Уссурійському краї. Мабуть, тоді ж і були названі його ім’ям два населені пункти:

козаче селище на півночі і село Барабаш на півдні, в нинішньому Хасанському районі.

…Під час кінного пробігу уссурійських козаків уздовж китайського кордону в 1994 році авторові

цієї статті довелося побувати в Барабаш-Леваді – маленькому, навіть за далекосхідними мірками,

селі, розташованому в дивно красивому виярку, між розкішними сопками. На запитання – на честь

кого названо село? – місцеві жителі відповідали, що на честь якогось царського чиновника. То ж

настав час пригадати його – Якова Федоровича Барабаша…Генерала, котрий все життя сповідував

залізний закон російської армії: у офіцера Генерального штабу немає імені. Є лише справа – за

якою його і судять нащадки... Від Оренбурга до Владивостока – всією російською Азією.


ЗА НЬОГО ЖИТТЯ НАБРАЛО ОБЕРТІВ, з нарису «Яків Федорович Барабаш, оренбурзький

губернатор і наказний отаман Оренбурзького козачого війська в 1899-1906 роках» в

«Оренбурзькій газеті» за 1995 р.

Сьомого лютого 1888 року під час відрядження до Санкт-Петербурга генерал-майорові Я. Ф.

Барабашу вручили наказ про переведення на посаду військового губернатора Тургайської області і

командувача розташованими на її території військами. За майже дванадцятирічне губернаторство

тут Яків Федорович зробив багато важливих і корисних справ.

На початку його правління в області існували всього два маленькі міста і два невеликі поселення, а

в кінці – чотири міста, три російські селянські волості, три окремі сільські громади, причому

кількість учбових закладів збільшилася майже вдев’ятеро: у 1888 році їх було одинадцять, в 1899

році – 95.

Турботами губернатора в степу виник новий тип школи – аульні (перша відкрилася 15 червня 1892

року). У містах Іргізі, Актюбінську, Кустанаї з’явилися бібліотеки, товариства піклування про

народну освіту.

За Барабаша в Тургайській області здійснили медичну реформа, організували постійний

ветеринарний нагляд, завдяки строгому контролю за прогоном і провезенням тварин вдалося

викоренити чуму великої рогатої худоби.

Покращилися існуючі шляхи сполучення, від Кустанаю до Троїцька проклали поштовий тракт,

провели уздовж нього телеграфну лінію.

...Оренбург ріс, на околицях виникали нові вулиці, будувалися церкви і мечеті, відкривалися

синематографи, в старій частині міста замість непривабливих халуп з’являлися фешенебельні

особняки в стилі модерн і прибуткові будинки в три-чотири поверхи, бурхливо розвивався

кооперативний рух, зростала торгівля і банківські капітали, набирало оберти суспільне життя...

...У бурхливий 1905 рік Барабаш особисто застерігав тих, хто страйкував і бунтував – до того ж, з

чималим успіхом: ніяких зіткнень влади з народом в Оренбурзі не сталося. І лише коли заїжджі

соціал-демократи спробували підняти озброєне повстання і розбурхати міжнаціональну

ворожнечу – відповідь була швидкою і рішучою: дві уфимські півсотні Оренбурзького козачого

війська ...швидко навели лад, заарештувавши всіх призвідників.... Без єдиного убитого і

пораненого.


МАВ ЖИВУ ДУШУ, з некролога в «Оренбурзькій газеті» від 20 жовтня 1910 р.

Це була людина з чуйною, живою душею, яка реагує на все. Треба було бачити ті, повні щирості

проводи, які йому влаштовували при його від’їзді оренбурзці, щоб сказати: так, це була людина,

любима всіма, хто з нею стикався.

Донині в пам’яті у всіх збереглася його фраза, сказана на одному з прощальних обідів. Перед цим

пролунала маса промов, теплих слів, добрих побажань... кінчили говорити, і Яків Федорович на всі

ці вислови почуттів сказав, що йому дуже багато приписують, що він «тільки людина і більше

нічого!»

Небагато в цій фразі, але тоді вона прозвучала якось з особливою щирістю і таким розумінням

«людини», що всіма відчулося, що в промовах і зверненнях до Якова Федоровичеві не вистачало

саме цього визначення.