КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Португалов Вениамин [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ПОРТУГАЛОВ Веніамін Осипович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Лікар, публіцист. Один з фундаторів наркології на теренах Російської імперії.

З міщанської родини.

Народився в 1835 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Помер 20 жовтня 1896 р. в м. Самарі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області РФ). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив медичний факультет Київського університету ім. св. Володимира.

Працював лікарем в м. Пирятин Полтавської губернії, м. Шадрінськ і Чердинь Пермської губернії, міським лікарем в м. Красноуфімськ Уральської губернії, санітарним лікарем В’ятської губернії, земським лікарем м. Камишлов, Самара, Бугуруслан.

Одним з перших на теренах Російської імперії почав боротися з пиятикою, роблячи хворим

підшкірні вприскування стрихніну.

Друкувався в газетах «Біржові відомості», «Тиждень», журналах «Російське багатство», «Діло»,

«Медичний вісник», «Країна», «Російська думка», «Вісник виховання», «Російський кур’єр»,

«Волзько-Камський край», «Нове слово», «Архіви судової медицини і гігієни».

Як літератор дебютував нарисом «Шадрінськ і Чердинь» в журналі «Архіви судової медицини і

гігієни».

Потім настала черга сотень статей, серед яких «Посібник для фельдшерів», «Повальні дивацтва»,

«Юдаїзм і наука», «Гігієна рудокопів», «Знаменні рухи в єврействі», «Російська громада»,

«Каштанство й пустові душі», «Оздоровлення міст», «Однобока гігієна», «Злочинна управа»,

«Змій Горинич», «Учень про вчителя».

П. також – автор книг «Питання суспільної гігієни», «Безмежність гігієни», «Гігієна інтелігентної

людини», серії популярних брошур «Пияцтво – пагуба людини», «Пияцтво як соціальна недуга»,

«Боротьба з алкоголізмом».

Під кінець життя захопився організацією народних читань у Самарському міському театрові.

З царським урядом не мирився, за що й був висланий з Малоросії в Пермську губернію (1863).

Спочатку йому навіть була заборонена лікарська практика.

У свою чергу, сину нашого земляка Олександру, професору Нижньогородських педагогічного і

сільськогосподарського інститутів не вдалося «розминутися» з більшовиками: його заарештували

за надуманими звинуваченнями (1930) й засудили до 5 років концтаборів, «милостиво» замінивши

їх засланням на той же термін до Східного Сибіру.

Серед друзів та близьких знайомих П. – Л. Толстой, С. Венгеров, К. Позерн, П. Павлов, О.

Смірнітський, В. Анненков та ін.


***

НЕ ПРОМІНЯЮ

, з життєвого кредо В. Португалова

Не проміняю свого минулого ні на яке інше.


НАРОД ОКОВИТОЮ ЗАМІНИВ ЇЖУ, з статті В. Португалова «Пияцтво як соціальна недуга»

Через недостачу в раціоні харчування яловичини в поті чола працюючого й голодного люду, спиртні напої становлять фатальну необхідність.

…Пити горілку все-таки втричі дешевше, ніж їсти яловичину. Народ обрав горілку як замінник

при нестачі їжі.


УЧОРА ЧИТАВ ПОРТУГАЛОВА, з «Щоденників» Л. Толстого

15 грудня 88 р. Москва.

Вранці думав про журнал – не виключено. Потрібно старе з вибором за всіма галузями. Про

Григоріанський і Юліанський календарі. Про соску.

Вчора читав про смертність дітей статтю Португалова.

ВДЯЧНИЙ ЗА ВАШУ СТАТТЮ, з листа Л. Толстого В. Португалову від 23 грудня 1894 р.*

Для мене вже давно твердження про те, що точно так же, як не лише не корисно, а й завжди

шкідливо наповнювати шлунок, котрий цього не потребує, даремно втовкмачувати знання

насильно, а не у вигляді задоволення вимог того, хто навчається, стало безсумнівною істиною, і я

радий зустріти цю ж основну думку у вченні Шульца. Тільки чи розроблене практично його

навчання? Чи є вказівка, як вести це навчання поза домом? Я постараюся дістати книгу й

прочитати її.

Надзвичайно вдячний вам за надіслані вашу статтю й листа.

Давно знаючий і поважаючий вас

Лев Толстой.

* Відповідь на лист В. О. Португалова від 1 грудня 1894 р. із Самари, в якому він ділився

враженнями від «Царства божого усередині вас» і рекомендував увазі Толстого свою статтю про

систему виховання німецького вченого Артура Шульца, послідовника педагогічних поглядів

Руссо.


ТАРГАНИ В ХЛІБОПЕКАРНЯХ, з книги О. Завального «Самара з усіх боків»

Самара добре знала цю людину. У спекотні літні дні, коли хмари густого пилу неслися вулицями, він з’являвся в білому балахоні, з білою парасолькою в руках і в окулярах із захисними сітками.

Звали його Веніамін Осипович Португалов. Він був видатним лікарем і публіцистом, брав участь у

революційному русі й сидів у Петропавлівський фортеці. А ще одним з перших у Росії почав

боротьбу з алкоголізмом.

З 1871 по 1896 рік Веніамін Осипович жив у Самарі й невпинно опікувався чистотою міста, обурюючись великою кількістю бруду, азіатською лінню жителів і тарганами в хлібопекарнях.

Самарцям було добре відомим його висловлювання: «Якщо в Самарі довідаються про холеру в

Італії, то почнуть підмітати сміття й вичищати помийні ями».


ДИВУВАВСЯ АЗІЙСЬКИМ ЛІНОЩАМ РОСІЯН, з інтерв’ю О. Завального М. Крозу

«Історичний анекдот розкриває самарський характер»

Ще сто двадцять років тому в місті не було жодного деревця, за винятком двох-трьох

палісадників. Пилюка самарська тоді піднімалася така, що, перебуваючи в центрі міста на

Дворянській вулиці, не можна було бачити будинків на її протилежному боці. Пилюка, страшна

самарська пилюка!

Знаменитий земський лікар Веніамін Осипович Португалов говорив, що самарці сидять на воді, у благодатному місці, і тільки азійська лінь заважає їм бути розумними європейцями.

Самарці тоді не здогадалися встановити жодного фонтанчика, посадити уздовж вулиць дерева.

Якби ти міг зайти в магазини того часу, то побачив би пил, бруд, тарганів, усіляку мерзенність. У

хлібі можна було знайти що завгодно. Я говорю про магазини 80-х років 19 століття.


НЕ ТІЛЬКИ СЛОВОМ, з розвідки І. Петрова «Бій з пияцтвом» на інтернет-сайті samaraweb.ru Брав активну участь у роботі товариства тверезості й піклування про бідних. Відстоював

необхідність будівництва нової земської лікарні біля Молоканських садів (нині лікарня імені

Пирогова).

З пияцтвом боровся не тільки словом. На дверях його квартири виднівся напис: «Лікування від

пияцтва. Прийом до будь-якого часу».

Місцева преса на раптову смерть лікаря відгукнулася такими словами: «Важка втрата Веніаміна

Осиповича для всієї Росії, і особливо для міста Самари, всі установи й товариства якої несли

левову частку робіт покійного».

Високу оцінку діяльності лікаря розділив і журнал «Нове слово»: «Не було в місті Самарі жодного

благого суспільного починання, у якому б не приймав участі покійний, і не тільки не прийняв, а не

залишив би частки своєї душі».


БОРЕЦЬ ЗА НАРОДНЕ ЗДОРОВ’Я, з рецензії Ю. Петрова на монографію «Земський лікар

Веніамін Осипович Португалов»

Цього року (2006 – авт.) виповнюється 110 років від дня смерті видатного земського лікаря й

громадського діяча Веніаміна Осиповича Португалова, який віддав понад 22 роки свого життя

справі охорони здоров’я в Самарській губернії. Колектив авторів, серед яких покійний нині

професор місцевого медичного інституту С. І. Стегунін, вирішив віддати належне цьому лікареві

за його передові ідеї в розвитку «народного здоров’я».

Опираючись на великий документальний матеріал, автори малюють яскраву фігуру В. О.

Португалова, котрий настійливо обстоював якісно новий рівень медичного обслуговування

населення в царській Росії. Наголошуючи на таких принципах як доступність і безкоштовність

медичної допомоги, дільничний метод обслуговування, створення сприятливого в екологічному

плані середовища проживання населення.


НЕ ЗНАВ, ЩО ТАКЕ СОН, з некролога на смерть В. Португалова

Служіння ближньому, жагуча проповідь проти всякого зла, неправди й святогасительства,

готовність будь-якої хвилини вступити в бій за свої ідеали – ось ті високі риси, які відрізняють все

довге трудове життя В. О. Крім того, це був незвичайно чуйний письменник, і перед авторам цих

рядків пройшов цілий ряд листів покійного, якими він відгукувався майже на кожну суспільну

справу.

Надходили від нього й докірливі листи, коли ми або не могли висловитися з тих чи інших питань

провінційного життя з належною визначеністю, або коли на ті або інші суспільні явища дивилися

об’єктивніше й спокійніше, ніж того вимагав темперамент В. О.

…Останнім часом він зайнявся проблемами алкоголізму; але для нього, звичайно, це не могло

бути академічним вивченням питання. В. О. поставив на своєму прапорі боротьбу з цим злом, їздив на конгреси, написав цілий ряд популярних брошур і завів лікарню, яка вже через короткий

час набула популярності по всій Росії. Нашим читачам ще пам’ятні його прекрасні кореспонденції

з женевського з’їзду…

Покійний був оптимістом до самих кісток; у людський розум, у його перемогу над темрявою він

вірив непохитно; серед найважчих, найпохмуріших обставин йому завжди сяяла ця віра. Не

торкаючись інших творів В. О., ми можемо вказати, між іншим, на роботу «Культура й убогість», як на зразок оптимістичного світогляду й разом з тим відрази до квієтизму. В оптимізмові полягає

й причина того… проповідництва, яким відзначений кожен рядок В. О., як письменника.

…Діяльну участь у журналістиці він став брати вже після того, як залишив службову діяльність, на якій задумав ряд широких реформ з охороні народного здоров’я, котрі злякали місцевих

обивателів.

У Самарі у В. О. була все те ж трудове життя; важко навіть уявити собі всю масу написаного за

цей час, а потрібно пам’ятати, що дуже багато чого, у виді виняткової пристрасності покійного, не

могло з’являтися в пресі. Всі події, що хвилювали останнім часом Самару й Поволжя, знаходили у

нього відповідний відгук. В 1883 р., під час відомого голодування, покійний у гарячій статті

звернув увагу на тяжке становище голодуючих й витребував посилену урядову допомогу.

Під час холери 1893 р. він не знав, що таке сон.

За це його обожнювали в народі; його інакше й не називали, як благодійником, батьком і

праведником.