ПОРТУГАЛОВ Веніамін Осипович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Лікар, публіцист. Один з фундаторів наркології на теренах Російської імперії.
З міщанської родини.
Народився в 1835 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної
області України).
Помер 20 жовтня 1896 р. в м. Самарі Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області РФ). Похований на місцевому цвинтарі.
Закінчив медичний факультет Київського університету ім. св. Володимира.
Працював лікарем в м. Пирятин Полтавської губернії, м. Шадрінськ і Чердинь Пермської губернії, міським лікарем в м. Красноуфімськ Уральської губернії, санітарним лікарем В’ятської губернії, земським лікарем м. Камишлов, Самара, Бугуруслан.
Одним з перших на теренах Російської імперії почав боротися з пиятикою, роблячи хворим
підшкірні вприскування стрихніну.
Друкувався в газетах «Біржові відомості», «Тиждень», журналах «Російське багатство», «Діло»,
«Медичний вісник», «Країна», «Російська думка», «Вісник виховання», «Російський кур’єр»,
«Волзько-Камський край», «Нове слово», «Архіви судової медицини і гігієни».
Як літератор дебютував нарисом «Шадрінськ і Чердинь» в журналі «Архіви судової медицини і
гігієни».
Потім настала черга сотень статей, серед яких «Посібник для фельдшерів», «Повальні дивацтва»,
«Юдаїзм і наука», «Гігієна рудокопів», «Знаменні рухи в єврействі», «Російська громада»,
«Каштанство й пустові душі», «Оздоровлення міст», «Однобока гігієна», «Злочинна управа»,
«Змій Горинич», «Учень про вчителя».
П. також – автор книг «Питання суспільної гігієни», «Безмежність гігієни», «Гігієна інтелігентної
людини», серії популярних брошур «Пияцтво – пагуба людини», «Пияцтво як соціальна недуга»,
«Боротьба з алкоголізмом».
Під кінець життя захопився організацією народних читань у Самарському міському театрові.
З царським урядом не мирився, за що й був висланий з Малоросії в Пермську губернію (1863).
Спочатку йому навіть була заборонена лікарська практика.
У свою чергу, сину нашого земляка Олександру, професору Нижньогородських педагогічного і
сільськогосподарського інститутів не вдалося «розминутися» з більшовиками: його заарештували
за надуманими звинуваченнями (1930) й засудили до 5 років концтаборів, «милостиво» замінивши
їх засланням на той же термін до Східного Сибіру.
Серед друзів та близьких знайомих П. – Л. Толстой, С. Венгеров, К. Позерн, П. Павлов, О.
Смірнітський, В. Анненков та ін.
***
НЕ ПРОМІНЯЮ
, з життєвого кредо В. Португалова
Не проміняю свого минулого ні на яке інше.
НАРОД ОКОВИТОЮ ЗАМІНИВ ЇЖУ, з статті В. Португалова «Пияцтво як соціальна недуга»
Через недостачу в раціоні харчування яловичини в поті чола працюючого й голодного люду, спиртні напої становлять фатальну необхідність.
…Пити горілку все-таки втричі дешевше, ніж їсти яловичину. Народ обрав горілку як замінник
при нестачі їжі.
УЧОРА ЧИТАВ ПОРТУГАЛОВА, з «Щоденників» Л. Толстого
15 грудня 88 р. Москва.
Вранці думав про журнал – не виключено. Потрібно старе з вибором за всіма галузями. Про
Григоріанський і Юліанський календарі. Про соску.
Вчора читав про смертність дітей статтю Португалова.
ВДЯЧНИЙ ЗА ВАШУ СТАТТЮ, з листа Л. Толстого В. Португалову від 23 грудня 1894 р.*
Для мене вже давно твердження про те, що точно так же, як не лише не корисно, а й завжди
шкідливо наповнювати шлунок, котрий цього не потребує, даремно втовкмачувати знання
насильно, а не у вигляді задоволення вимог того, хто навчається, стало безсумнівною істиною, і я
радий зустріти цю ж основну думку у вченні Шульца. Тільки чи розроблене практично його
навчання? Чи є вказівка, як вести це навчання поза домом? Я постараюся дістати книгу й
прочитати її.
Надзвичайно вдячний вам за надіслані вашу статтю й листа.
Давно знаючий і поважаючий вас
Лев Толстой.
* Відповідь на лист В. О. Португалова від 1 грудня 1894 р. із Самари, в якому він ділився
враженнями від «Царства божого усередині вас» і рекомендував увазі Толстого свою статтю про
систему виховання німецького вченого Артура Шульца, послідовника педагогічних поглядів
Руссо.
ТАРГАНИ В ХЛІБОПЕКАРНЯХ, з книги О. Завального «Самара з усіх боків»
Самара добре знала цю людину. У спекотні літні дні, коли хмари густого пилу неслися вулицями, він з’являвся в білому балахоні, з білою парасолькою в руках і в окулярах із захисними сітками.
Звали його Веніамін Осипович Португалов. Він був видатним лікарем і публіцистом, брав участь у
революційному русі й сидів у Петропавлівський фортеці. А ще одним з перших у Росії почав
боротьбу з алкоголізмом.
З 1871 по 1896 рік Веніамін Осипович жив у Самарі й невпинно опікувався чистотою міста, обурюючись великою кількістю бруду, азіатською лінню жителів і тарганами в хлібопекарнях.
Самарцям було добре відомим його висловлювання: «Якщо в Самарі довідаються про холеру в
Італії, то почнуть підмітати сміття й вичищати помийні ями».
ДИВУВАВСЯ АЗІЙСЬКИМ ЛІНОЩАМ РОСІЯН, з інтерв’ю О. Завального М. Крозу
«Історичний анекдот розкриває самарський характер»
Ще сто двадцять років тому в місті не було жодного деревця, за винятком двох-трьох
палісадників. Пилюка самарська тоді піднімалася така, що, перебуваючи в центрі міста на
Дворянській вулиці, не можна було бачити будинків на її протилежному боці. Пилюка, страшна
самарська пилюка!
Знаменитий земський лікар Веніамін Осипович Португалов говорив, що самарці сидять на воді, у благодатному місці, і тільки азійська лінь заважає їм бути розумними європейцями.
Самарці тоді не здогадалися встановити жодного фонтанчика, посадити уздовж вулиць дерева.
Якби ти міг зайти в магазини того часу, то побачив би пил, бруд, тарганів, усіляку мерзенність. У
хлібі можна було знайти що завгодно. Я говорю про магазини 80-х років 19 століття.
НЕ ТІЛЬКИ СЛОВОМ, з розвідки І. Петрова «Бій з пияцтвом» на інтернет-сайті samaraweb.ru Брав активну участь у роботі товариства тверезості й піклування про бідних. Відстоював
необхідність будівництва нової земської лікарні біля Молоканських садів (нині лікарня імені
Пирогова).
З пияцтвом боровся не тільки словом. На дверях його квартири виднівся напис: «Лікування від
пияцтва. Прийом до будь-якого часу».
Місцева преса на раптову смерть лікаря відгукнулася такими словами: «Важка втрата Веніаміна
Осиповича для всієї Росії, і особливо для міста Самари, всі установи й товариства якої несли
левову частку робіт покійного».
Високу оцінку діяльності лікаря розділив і журнал «Нове слово»: «Не було в місті Самарі жодного
благого суспільного починання, у якому б не приймав участі покійний, і не тільки не прийняв, а не
залишив би частки своєї душі».
БОРЕЦЬ ЗА НАРОДНЕ ЗДОРОВ’Я, з рецензії Ю. Петрова на монографію «Земський лікар
Веніамін Осипович Португалов»
Цього року (2006 – авт.) виповнюється 110 років від дня смерті видатного земського лікаря й
громадського діяча Веніаміна Осиповича Португалова, який віддав понад 22 роки свого життя
справі охорони здоров’я в Самарській губернії. Колектив авторів, серед яких покійний нині
професор місцевого медичного інституту С. І. Стегунін, вирішив віддати належне цьому лікареві
за його передові ідеї в розвитку «народного здоров’я».
Опираючись на великий документальний матеріал, автори малюють яскраву фігуру В. О.
Португалова, котрий настійливо обстоював якісно новий рівень медичного обслуговування
населення в царській Росії. Наголошуючи на таких принципах як доступність і безкоштовність
медичної допомоги, дільничний метод обслуговування, створення сприятливого в екологічному
плані середовища проживання населення.
НЕ ЗНАВ, ЩО ТАКЕ СОН, з некролога на смерть В. Португалова
Служіння ближньому, жагуча проповідь проти всякого зла, неправди й святогасительства,
готовність будь-якої хвилини вступити в бій за свої ідеали – ось ті високі риси, які відрізняють все
довге трудове життя В. О. Крім того, це був незвичайно чуйний письменник, і перед авторам цих
рядків пройшов цілий ряд листів покійного, якими він відгукувався майже на кожну суспільну
справу.
Надходили від нього й докірливі листи, коли ми або не могли висловитися з тих чи інших питань
провінційного життя з належною визначеністю, або коли на ті або інші суспільні явища дивилися
об’єктивніше й спокійніше, ніж того вимагав темперамент В. О.
…Останнім часом він зайнявся проблемами алкоголізму; але для нього, звичайно, це не могло
бути академічним вивченням питання. В. О. поставив на своєму прапорі боротьбу з цим злом, їздив на конгреси, написав цілий ряд популярних брошур і завів лікарню, яка вже через короткий
час набула популярності по всій Росії. Нашим читачам ще пам’ятні його прекрасні кореспонденції
з женевського з’їзду…
Покійний був оптимістом до самих кісток; у людський розум, у його перемогу над темрявою він
вірив непохитно; серед найважчих, найпохмуріших обставин йому завжди сяяла ця віра. Не
торкаючись інших творів В. О., ми можемо вказати, між іншим, на роботу «Культура й убогість», як на зразок оптимістичного світогляду й разом з тим відрази до квієтизму. В оптимізмові полягає
й причина того… проповідництва, яким відзначений кожен рядок В. О., як письменника.
…Діяльну участь у журналістиці він став брати вже після того, як залишив службову діяльність, на якій задумав ряд широких реформ з охороні народного здоров’я, котрі злякали місцевих
обивателів.
У Самарі у В. О. була все те ж трудове життя; важко навіть уявити собі всю масу написаного за
цей час, а потрібно пам’ятати, що дуже багато чого, у виді виняткової пристрасності покійного, не
могло з’являтися в пресі. Всі події, що хвилювали останнім часом Самару й Поволжя, знаходили у
нього відповідний відгук. В 1883 р., під час відомого голодування, покійний у гарячій статті
звернув увагу на тяжке становище голодуючих й витребував посилену урядову допомогу.
Під час холери 1893 р. він не знав, що таке сон.
За це його обожнювали в народі; його інакше й не називали, як благодійником, батьком і
праведником.