ПЕНЬКОВСЬКИЙ Лев Мінаєвич
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Поет, перекладач. Першим переклав російською мовою казахський, киргизький і узбецький
народні епоси – «Киз-Жибек», «Манас», «Алпамиш».
З міщанської родини. Батько, Пеньковський М., – учитель.
Народився 31 січня (12 лютого) 1894 р. в м. Кременчуг Полтавської губернії Російської імперії
(нині – Полтавська область України).
Помер 26 липня 1971 р. в м. Москва СРСР (нині – столиця РФ).
Закінчив Полтавське реальне училище.
Працював клерком одного з Харківських банків.
Як поет дебютував збіркою віршів «В саду душі» (1919).
Автор збірників «Вибрані поетичні переклади» (1959), «Крізь століття і роки» (1960), «Серце моє
на Сході» (1976).
Переклав вірші Г. Гейне, Й. Гете, П. Беранже, В. Гюго, Ш. Леконта де Ліля, А. Навої, Бабура, І.
Галеві, поетів Індії, Грузії, Вірменії, Калмикії.
Серед друзів та близьких знайомих П. – Л. Климович, П. Антокольський, І. Фрадкін, Ф. Прийма, Б.
Фомін, Ю. Нейман, Т. Мірзаєв, С. Липкін, Д. Кугультінов, Б. Прозоровський та ін.
***
ЯК ДИВНО
, вірш Л. Пеньковського «Ми лише знайомі», який став відомим романсом
Спокойно и просто я встретился с Вами,
В душе зажила уже старая рана.
Но пропасть разрыва легла между нами:
Мы только знакомы. Как странно…
Как странно это: совсем ведь недавно
Была наша близость безмерна, безгранна,
А ныне, ах, ныне былому неравно:
Мы только знакомы. Как странно…
Завязка ведь – сказка. Развязка – страданье.
Но думать всё время о нём неустанно
Не стоит, быть может. Зачем? До свиданья.
Мы только знакомы. Как странно…
СВІТ, ВІДТОРГНУТИЙ ГОСПОДОМ, з поеми С. Бранта «Човен дурнів» у перекладі Л.
Пеньковського
Душеспасительные книжки
Пекут у нас теперь в излишке
Но, несмотря на их число,
Не уменьшилось в людях зло:
Писанья эти ничему
Теперь не учат! В ночь и в тьму
Мир погружен, отвергнут богом,
Кишат глупцы по всем дорогам.
Жить дураками им не стыдно,
Но узнанными быть обидно.
……………………………….
В моем зерцале дураков
Дурак узрит, что он таков,
И, приглядясь к себе, увидит,
Что из него мудрец не выйдет.
Что не дано, то не дано!
Не тщись быть мудрым, знай одно:
Признавший сам себя глупцом
Считаться вправе мудрецом,
А кто твердит, что он мудрец,
Тот именно и есть глупец.
Глупцам, конечно, кум-приятель —
И этой книги покупатель.
Вот дураков предлинный ряд!
Найти свое здесь каждый рад:
Кто мудрости рудник алмазный,
Кто вредной глупости соблазны.
Да, книжка стоящая! В ней
Узришь всей жизни ход ясней.
………………………………….
Сам не признается никто:
По имени зовешь – и то
Иной как будто удивлен,
Прикинется, мол, он – не он.
Но люди умные, бесспорно,
Похвалят труд мой стихотворный
И заключат вполне правдиво,
Что автор судит справедливо.
ЗЕМНА СКОРБОТА БЕЗКІНЕЧНА, рубаї О. Хайяма у перекладі Л. Пеньковського
Будь осмотрителен – судьба-злодейка рядом!
Меч времени остер – не будь же верхоглядом!
Когда судьба тебе положит в рот халву,
Остерегись – не ешь: в ней сахар смешан с ядом!
Вино запрещено, но есть четыре «но»:
Смотря кто, с кем, когда и в меру ль пьет вино.
При соблюдении сих четырех условий
Всем здравомыслящим вино разрешено.
Поменьше в наши дни имей друзей, простак,
Будь на признанья скуп, не слушай льстивых врак.
А погляди с умом – и ты увидишь сразу:
Тот, кому верил ты, – он твой предатель, враг!
Будь весел, ибо скорбь земная бесконечна
И звезды на небе сходиться будут вечно.
Сам прахом станешь ты, а прах твой кирпичом,
Кирпич – стеной жилья, – не твоего, конечно!
МАЙСТЕР ПЕРЕВТІЛЕННЯ, з оцінки творчості Л. Пеньковського А. Громовою
Переклади Л. Пеньковського позначені високою поетичною культурою, проникненням в дух
оригіналу, майстерністю поетичного перевтілення.
ТЕКСТ ПОДАНО З СКОРОЧЕННЯМИ, з приміток Є. Марковича до перекладу Л.
Пеньковського поеми С. Бранта «Човен дурнів»
Головним твором Бранта,
