Мокрицкий Аполлон (fb2)




МОКРИЦЬКИЙ Аполлон Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник, педагог, мемуарист.

З родини службовця. Батько, Мокрицький М., – поштмейстер.

Народився 28 липня (12 серпня) 1810 р. в м. Пирятині Полтавської губернії Російської імперії

(нині – м. Пирятин Полтавської області України).

Помер 26 лютого (8 березня) 1870 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Закінчив Полтавський будинок виховання бідних дворян (1822), Ніжинську гімназію вищих наук

(1830), Петербурзьку академію мистецтв (1839).

Працював викладачем Московського училища живопису, скульптури та зодчества (1851-1870).

Академік Петербурзької академії наук (1849).

Друкувався в журналі «Вітчизняні нотатки».

Пензлю М. належать полотна «Святий Севастян», «Портрет п. Епінгера», «Римлянка, яка годує

грудьми батька в темниці», «Портрет Є. Гребінки», «Портрет невідомої», «Дівчина на карнавалі»,

«Портрет преосвященного Никанора, митрополита Новгородського і Санкт-Петербурзького».

Більшість картин відрізняє краса італійського стилю.

Наш земляк – автор книг «Щоденник художника А. М. Мокрицького», «Спогад про О. Г.

Венеціанова та учнів його», статей «Спогади про Брюллова», «Венеціанов і його школа».

Брав активну участь в організації викупу його з кріпацтва.

Серед друзів та близьких знайомих М. – Т. Шевченко, М.Гоголь, В. Даль, Є. Гребінка, К. Брюллов,

І. Сошенко, О. Венеціанов, А. Майков, М. Щепкін, І. Дементьєв, В. Перов, І. Шишкін, І.

Прянишников, С. Римаренко, В. Трипольський, О. Тиранов, М. Прокопович, К. де Брігер та ін.


***

БУТИ СОБОЮ

, з творчого кредо А. Мокрицького

Немає потреби в наслідуванні манери того чи іншого майстра.


ПРИЄМНО БАЧИТИ ЦЮ СЦЕНУ, з «Щоденника художника А. М. Мокрицького»

1837 рік

18 [березня]. Четвер. Годину на сьому пішов я до Брюллова. Там уже були Венеціанов і брат його

Федір, незабаром прийшов Краєвський... Коли всі розійшлися, я залишився один, розповідав

Брюллову про Шевченка, намагався спонукати його на добре діло, і, здається, це буде єдиний засіб

– через Брюллова звільнити його від тяжких ненависних кайданів рабства. Легко сказати! Людина

з талантом страждала в неволі з примхи грубого пана!

31 [березня]. Середа. ...Брюллов був дуже задоволений, і, побачивши в ньому (вірші Шевченка –

авт.) думки і почуття молодого чоловіка, вирішив витягти його з податного стану і звелів мені для

цього завтра ж піти до Жуковського і просити його приїхати до нього.

1 квітня. Вранці, після чаю, пішов я до Жуковського й переплутав запрошення Брюллова. Замість

на завтра, я запросив його на сьогодні на третю годину. І перепало ж мені від Брюллова! Ментор

мій у червоних штанях розгнівався на мене так, що я гадав – поб’є, але в нього гнів – як гроза в

небі, після якої завжди буває погідно.

1838 рік

25 квітня. ...Годині о другій пішов я до Брюллова, застав його в робочій [кімнаті] з «Пертською

красунею». Підсів я до нього з цигаркою, він читав, а я слухав. Невдовзі з’явився Жуковський з

графом Вієльгорським. Прийшов Шевченко, і Василь Андрійович вручив йому папір про його

звільнення і забезпечення прав громадянства. Приємно було бачити цю сцену.

1839 рік

Свята неділя. 2 квітня. Сьогодні о дев’ятій годині ранку посилає за мною Брюллов. Він зустрічає

мене з насмішкуватою гримасою і запитує: «Що, нездоровий? Голова болить! Чому ви не

працюєте? Чи довго стирчатиме тут ваша робота?».

Учора ввечері годині об одинадцятій прийшов я до нього. Шевченко читав «Анахорета», а він

розкладав гран-пасьянс. Я показав йому малюнок – «Портрет m-me Клодт». «Схожа, дуже схожа,

дайте олівець!». І під дією чарівного олівця малюнок нерішучого учня набув одразу іншого

вигляду. Не торкаючись обличчя, він нашвидкуруч пройшов драпіровку (плаття), де-не-де

поправив складочки, обійшов контури пензликом, і малюнок ожив. «Ну от, – сказав він, – трохи не

вистачало, а як відрізняється. Млявий! Не відчуваєте краси; ну, геть з паперами, зараз подадуть

нам вечерю».


ВИВЧАТИ НАТУРУ, з статті А. Мокрицького «Венеціанов і його школа»

Замість утомливого багаторічного малювання античних зліпків він пропонував розглядати і

вивчати натуру, він не ганявся за красивим штрихом, прагнув знищити розриви між учбовим

процесом в майстерні і враженням від реального життя.


ПУШКІН РЕГОТАВ ДО СЛІЗ, зі спогадів А. Мокрицького

Зійшлися вони разом, і Карл Павлович пригощав їх своїми портфелем і альбомами. Весело було

дивитися, як вони милувалися і захоплювалися його чудовими акварельними малюнками, а коли

він показав їм нещодавно закінчений малюнок «Заїжджання на бал до австрійського посланника в

Смірні», то захоплення їхнє виразилося вигуками і сміхом ...

Пушкін не міг розлучитися з цим малюнком, реготав до сліз і просив Брюллова подарувати йому

цей скарб, проте малюнок вже належав княгині