консисторії виголосив Високу конфірмовану доповідь Синоду, і після цього соборні священики
зняли з Варлаама знаки його архієрейського сану: панагію, митру, сакос й інші частини того, що
одягається, а також знаки ордена св. Ганни I-го ступеня і одягли його в простий чернечий одяг.
Після цього… відвели в келію, котра знаходилася в головному корпусі монастиря.
Під час церемонії зняття сану Варлаам, за переказами, гірко плакав.
Що ж примусило могилівського архіпастиря присягнути Наполеонові і, як видно із справи, навіть
не спробувати ухилитися від неї?
Є одне тільки припущення, близьке до правди. Всі були упевнені в непереможності Наполеона, а
серед них, ймовірно, і архієпископ Варлаам. Він розраховував, що, перемігши Росію, Наполеон
збільшить свої володіння придбанням її західних губерній, в яких, окрім католицького і
уніатського населення, було значне число православних.
Для них, міг припускати Варлаам, французький уряд створить особливу митрополію, і його, як
православного архіпастиря, що вже прийняв присягу на вірність підданства Наполеонові
призначить західно-російським митрополитом.
ЛЕСТОЩІВ ТВОЇХ, СВІТЕ, вірш, написаний Г. Шишацьким в ув’язненні
Лестей твоих, свете,
Я прежде не знал,
И за верна друга
Я тебя считал.
. . . . . . . . . . . .
Нравом добротливым
Многим услужил,
Чаял себе верных,
Тем врагов нажил.
. . . . . . . . . . . . .
Кругом врагов лестных
Смотрит на мя глаз,
Как-то я приметил
И уже не раз.
В глазах: брат, здоров!
За глазами съесть готов;
Аспидские речи
Летят, как картечи,
Ах, за мною вслед.
. . . . . . . . . . . . . .
Движет ревность сердца,
Что совсем я прав;
Только уличает
Свет мя преслужав.
. . . . . . . . . . . . . .
Но Бог милосерд,
Сотрет камень тверд
На мелкие части,
Все мои напасти
На них обратит.
