Шишацкий Григорий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ШИШАЦЬКИЙ Григорій


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Служитель культу. В чернецтві – Варлаам (1776).

З родини осадника.

Народився в 1750 р. в м. Шишаках Чернігівського полку Російської імперії (нині – районний центр

Полтавської області України).

Помер 23 липня 1820 (1823?) р. в стінах Новгород-Сіверського Преображенського монастиря (нині

– Чернігівська область України). Похований на його території.

Закінчив Переяславську духовну семінарію, Київську духовну академію.

Був учителем, префектом Переяславської духовної семінарії (1776-1780), ігуменом

Мошногірського монастиря (1780-1782), ректором Переяславської (1785), Новгород-Сіверської

духовної семінарій (1785-1787), старшим Віленських монастирів (1787-1789), архімандритом

Новгородського В’яжецького монастиря (1791-1794), настоятелем Дятловицького Спасо-

Преображенського монастиря (1794-1795), єпископом Житомирським, вікарієм Мінської єпархії

(1795-1799), єпископом Волинським і Житомирським (1799-1805), єпископом (1805-1808), архієпископом (1808-1812) Могилевським.

Кавалер ордена Св. Анни I-го степеня.

Завдяки зусиллям Ш. була відкрита Волинська духовна семінарія.

Під час російсько-французької війни 1812 р. після того, як війська Наполеона I зайняли м.

Могилів, наш земляк присягнув на вірність завойовнику й закликав все духовенство єпархії

наслідувати його приклад (так вчинило 2/3 пастирів божих і більшість міського світського

керівництва). Відступаючи, вороги Могилів не спалили.

У той же час Ш. позбавили сану, священства й ордена Св. Анни I-го степеню, а також судили за

зраду. Покарання «без права листування» розжалуваний до простого монаха відбував в Новгород-

Сіверському Преображенському монастирі (1813-1820).

Переживання вилилися в постійний плач, внаслідок чого наш земляк втратив зір. Проте, доки він

ще був зрячим, писав поетичні твори.

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – В. Садковський, М. Значко-Яворський, Г. Долинський, А.

Худорба, А. Гудович, Г. Полетика, Т. Калинський, А. Пригара, А. Рачинський, А. Лобисевич, Ф.

Туманський, М. Миклашевський та ін.


***

БЛАГОПОЛУЧЧЯ РОСІЇ НЕ ВИНЕСУ,

з життєвого кредо А. Шишацького

Якщо Росія буде благополучною, сам я тоді буду нещасливим.

ПРИСЯГНУВ НАПОЛЕОНОВІ, з доповідної записки обер-прокурора, князя О. Голіцина

Могилівський цивільний губернатор повідомив мені про кроки з боку архієпископа могилівського

Варлаама, який звелів, щоб духівництво, йому довірене, вчинило присягу на вірність Імператору

Наполеонові і щоб при богослужіннях і вдячних молебнях, замість нашого Всенайяснішого

монарха і царюючого в Росії прізвища, називали французького імператора і італійського короля

Наполеона, а також про те, що циркуляр цей було розіслано по церквах і монастирях Могилівської

єпархії.

У Могилівському кафедральному соборі архієпископ Варлаам відслужив Божественну літургію, а…після вдячного молебню розіслав по єпархії розпорядження і присяжні аркуші, які під

власноручний підпис повинні бути отримати й світські чиновники.


МАЮ БУТИ ВІРНИМ, з тексту присяги, даної Г. Шишацьким Наполеонові I

Я, нижчепойменований, клянуся Всемогутнім Богом в тому, що встановленому урядові Його

Імператорської Високості і Французького Імператора і Італійського Короля Наполеона маю бути

вірним і усі веління виконувати і щоб вони були виконані – дбати буду.


ХРАМІВ ВОРОЖА РУКА НЕ ТОРКНУЛАСЯ, з пояснення Г. Шишацького Св. Синодові

Акти канцелярії Св. Синоду можуть засвідчити, що я у разі подібних халеп відрізнявся

непохитною вірністю Всеросійському престолові, коли в 1789 р. був у Польщі настоятелем Свято-

Духівського Віленського монастиря, й принести польському королеві і Речі Посполитій присягу

урочисто відмовився і з небезпекою для життя втік до Росії.

Проте нинішній стан мій не такий. Помста роздратованого ворога, звичайно, вилилася б на мене і

на моїх парафіян, і я б мимоволі став причиною нещасть для тих, за кого повинен душу свою

покласти, а через те й зважився я зобов’язання вірнопідданого зовнішньо лише порушити, щоб

насправді краще їх виконати, зберігаючи в спокої і тиші вручену мені від монарха мого церкву; що

я в думці своїй не обдурився, те доводять: Божі храми, до яких ворожа рука не доторкнулася, і

весь православний народ з його духівництвом, яким за віру ніхто ні від кого ображений не був.


ПОЗБАВИТИ АРХІПАСТИРСТВА, з рішення екстреного засідання Св. Синоду від 17 лютого

1813 р.

Розглянувши в подробицях усі обставини справи могилівського архієпископа Варлаама, Синод

визнає його винним в тому, що, знаючи про наближення ворога до Могилева, він не апелював до

цивільного начальства щодо способів свого виїзду разом з підлеглим йому духівництвом за межі

єпархії, незважаючи на те, що духівництво про це просило його неодноразово. Він наказував

залишатися з ним в Могилеві.

Хоча в поясненні своєму архієпископ Варлаам і прагне виправдати себе, посилаючись на те, що

почуття страху не залишало його ні на хвилину, що помста ворога могла б впасти і на всю

могилівську парафію, і що присяга була принесена ним лише зовнішньо, і цим збереглися тиша і

спокій увіреної йому церкви, разом з духівництвом і прихожанами, проте із справи не видно, щоб

до присяги було яке-небудь примушення з боку французького уряду, або вжито насильство. Та

якби це й було, то належало йому, архіпастиреві, вчинити з обов’язку свого сану і даної ним

присяги Всеросійському Імператорові. Не зробивши цього, він не показав пастві прикладу

непохитної вірності своєму законному государеві і цим залучив багато підлеглих в той же злочин; хоча багато хто з них і не бажав впасти в це, однак доведені були до нього багатьма його

розпорядженнями.

…Синод, приймаючи до уваги правила Св. Апостолів і державні законоположення, вважає: 1) Його, як відвертого клятвопорушника…, позбавити архіпастирства і священства, відібрати знак

ордена Св. Ганни I-го ступеня, залишити тільки в чернечому чині і відправити до першокласного

Новгород-Сіверського монастиря на утримання...

2) Священиків і церковнослужителів, приймаючи до уваги, що вони прийняли присягу за

прикладом свого архіпастиря, залишити на колишніх посадах, але для очищення їх совісті вчинити

відповідне розпорядження.


ГІРКО ПЛАКАВ, з розвідки О. Сергєєва «Присяга Наполеонові і моління за нього в

Могилівській єпархії в 1812 р.»

Виконуючи Високу волю, Синод наказав чернігівському архієпископові Михайлу виконати ухвалу

про зняття з архієпископа Варлаама сану, а обер-прокурор Синоду в той же час повідомив

могилівського губернатора про доставляння архієпископа Варлаама до Чернігова під

спостереженням приставлених до нього чиновників. Разом з тим обер-прокурор вказав, щоб в

розпорядження Варлаама був наданий, на випадок потреби, духівник, проте не з осіб, котрі

заприсягнулися Наполеонові. Опісля духівникові було наказано повернутися до Могилева.

За інструкцією, даною чернігівському владиці, він винен був, вступивши в контакт з чернігівським

губернатором, призначити день для сумної церемонії – зняття архієрейського сану і у вибраний

день зібрати в кафедральному соборі настоятелів монастирів і міське духівництво, потім ввести в

храм архієпископа Варлаама в повному одязі і поставити його посеред церкви. Секретар

консисторії мав прочитати Варламу Високу доповідь Синоду, після чого соборний ключар і

протодиякон повинні були зняти з нього архієрейські строї і орден св. Ганни I-го ступеня й надати

просте чернече вбрання.

Після цієї церемонії з Варлаама треба було взяти обіцянку, що він не називатиме себе не тільки

архієреєм, але й навіть ієромонахом, ніколи і нікого не буде благословляти рукою, а інакше

«підданий буде строгому покаранню».

Варлаама за розпорядженням Синоду наказано було помістити, як і всіх інших ченців, просто і без

всяких надмірностей, строго за ним спостерігати, аби він не заподіяв собі якоїсь шкоди і із

сторонніми людьми не мав би ніяких стосунків, а особливо листування.

Що стосується священиків і церковнослужителів, які приймали присягу імператорові

Наполеонові, то вони, як вже сказано, були залишені на колишніх посадах, проте повинні були

очистити свою совість за допомогою їх духовних батьків: тих, хто не брав участі з ними в

протизаконній присязі. Потім вони мали впродовж шести недільних днів при народі зараз же після

закінчення літургії покласти перед місцевими ченцями по 50 земних поклонів.

Зняття сану з архієпископа Варлаама відбувалося в Чернігівському кафедральному соборі

29.06.1813 р. за церемоніалом, викладеним в інструкції Синоду чернігівському архієпископові

Михайлу.

Варлаама ввели до кафедрального собору в архієрейському вбранні «з славою» під переспів

дзвонів, і поставили на піднесенні посеред храму, де звичайно одягаються архієреї. Секретар

консисторії виголосив Високу конфірмовану доповідь Синоду, і після цього соборні священики

зняли з Варлаама знаки його архієрейського сану: панагію, митру, сакос й інші частини того, що

одягається, а також знаки ордена св. Ганни I-го ступеня і одягли його в простий чернечий одяг.

Після цього… відвели в келію, котра знаходилася в головному корпусі монастиря.

Під час церемонії зняття сану Варлаам, за переказами, гірко плакав.

Що ж примусило могилівського архіпастиря присягнути Наполеонові і, як видно із справи, навіть

не спробувати ухилитися від неї?

Є одне тільки припущення, близьке до правди. Всі були упевнені в непереможності Наполеона, а

серед них, ймовірно, і архієпископ Варлаам. Він розраховував, що, перемігши Росію, Наполеон

збільшить свої володіння придбанням її західних губерній, в яких, окрім католицького і

уніатського населення, було значне число православних.

Для них, міг припускати Варлаам, французький уряд створить особливу митрополію, і його, як

православного архіпастиря, що вже прийняв присягу на вірність підданства Наполеонові

призначить західно-російським митрополитом.

ЛЕСТОЩІВ ТВОЇХ, СВІТЕ, вірш, написаний Г. Шишацьким в ув’язненні

Лестей твоих, свете,

Я прежде не знал,

И за верна друга

Я тебя считал.

. . . . . . . . . . . .

Нравом добротливым

Многим услужил,

Чаял себе верных,

Тем врагов нажил.

. . . . . . . . . . . . .

Кругом врагов лестных

Смотрит на мя глаз,

Как-то я приметил

И уже не раз.

В глазах: брат, здоров!

За глазами съесть готов;

Аспидские речи

Летят, как картечи,

Ах, за мною вслед.

. . . . . . . . . . . . . .

Движет ревность сердца,

Что совсем я прав;

Только уличает

Свет мя преслужав.

. . . . . . . . . . . . . .

Но Бог милосерд,

Сотрет камень тверд

На мелкие части,

Все мои напасти

На них обратит.