Темкин Дмитрий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ТЬОМКІН Дмитро Зіновійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: американський.

Композитор.

З міщанської родини. Батько, Тьомкін З., – лікар; дядько, Тьомкін В., – відомий сіоніст.

Народився 10 травня 1899 р. в м. Кременчук Кременчуцького повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Полтавської області України).

Помер 11 листопада 1979 р. в м. Лондон (Великобританія). Похований в м. Глендейлі на цвинтарі

«Forest Lawn Memorial Park» (Каліфорнія, США).

Навчався в Петербурзькій консерваторії.

Працював тапером, акомпаніатором.

Чотириразовий володар кінопремії Оскар (номінувався 22 рази!).

Двічі кавалер французького ордена Почесного легіону.

Як композитор дебютував музикою до постановки «Штурм Зимового палацу» (1920).

Потім настала черга фільмів «Полудень», «Високий і могутній», «Старий і море», «Форт Аламо»,

«Великий вальс», «Познайомтеся з Джоном Доуом», «Це дивне життя», «Гармати острова

Наварона», «Червона річка», «Ріо Браво», «Дуель на сонці», «Гігант», «Перестрілка у кораля

окей», «Золото Маккени», «Чайковський».

Усього написав музику до 150 стрічок.

Перу Т. також належить автобіографічна книга (1959).

Не знайшовши спільної мови з більшовицьким режимом, емігрував: спочатку – до Німеччини

(1921), потім – США (1925).

Життю та творчості композитора К. Палмер присвятив монографію «Дмитро Тьомкін. Портрет»

(1984).

Поштова служба США в серії «Легенди американської музики» випустила і марку, нашому

землякові (1993).

Серед друзів та близьких знайомих Т. – Ф. Капру, Ф. Шаляпін, М. Карітон, Ю. Анненков, Ф.

Блуменфельд, Т. Карсавіна, М. Ліндер, І. Таланкін, Г. Варліх, О. Кугель, М. Петров, С. Прокоф’єв, М. Фокін, М. Євреїнов, К. Державін, Л. Нікулін, І. Венгерова, Ф. Бузоні, Е. Петрі, О. Глазунов та

ін.


***

АМЕРИКАНСЬКИЙ ДУХ

, з творчого кредо Д. Тьомкіна

Моя музика – це музика в традиційному американському дусі.


МОЖЕ, Я ЗРАДИВ, з автобіографії Д. Тьомкіна

Я знайшов справжні перли в колекції Карла Санберга, забуті мелодії з берегів Міссісіпі і

старовинні хорові пісні дроворубів і матросів. Це був довгий шлях від петербурзької

Консерваторії у пошуках свого стилю. Тепер я його знайшов.

...З кінокомпозиторів завжди нишком кепкували, що вони компілюють свою музику, а гроші за неї

отримують, як за оригінальну. Забувши про цю обставину, я в тій частині короткої промови, де

прийнято дякувати колегам і рідним, сказав, що я дякую Бетховену, Равелю, Чайковському. На

цьому місці моя промова урвалася гомеричним реготом, і договорити мені не вдалося. Потім я

зрозумів, що реготала уся країна. Через багато років люди говорили мені: «Я бачив вас по

телевізору в 55-му, коли вручали Оскара. Ось це був жарт, так жарт. Я за усе моє життя так не

сміявся». Деякі колеги перестали зі мною розмовляти.

...У Голлівуді ви не справите хорошого враження, якщо дешево коштуєте. І я вже граю в їх ігри.

Говорю, що пишу лише за великі гроші. Що б сказали про це мої учителі Глазунов і Бузоні? Коли

я думаю про них, я відчуваю укол моєї артистичної совісті. Де ті ідеали музики, яким мене учили?

Її високі цілі? Може, я зрадив їх?


СВОБОДА – ЦЕ ДОБРЕ, зі спогадів Д. Тьомкіна

У мене не було практично ніяких політичних поглядів, а ті, що були, мабуть, відносилися до

ліберальних – як, я думаю, і у більшості моїх знайомих. Я просто вважав, що свобода – це добре.

У мене були приятелі, які таємно займалися агітацією проти режиму червоних, але я не мав

схильності до бездумних авантюр. Можливо, мої друзі думали про мене: «А, так, він просто

музикант». Якщо це так, то вони не помилялися. Мене турбували дві речі: перше – вижити і, друге, – мати можливість займатися улюбленою справою, тобто грою на фортепіано.

...Усе, що у мене залишилося – це єдиний костюм, який я носив постійно. Мати щосили

намагалася його підновляти, але незабаром і він перетворився на лахміття.

...У результаті я прийшов до кравця. Кравців в місті було в надлишку – але ось матеріалу для

шитва не було.

– Ви можете пошити костюм з цього? – запитав я його.

Я показав йому пару великих штор з моєї кімнати – те, що у мене ще залишалося. Він узяв їх до

рук і з великою повагою похитав головою – хоча і скривився при цьому. Штори були щільні, зроблені з прекрасного матеріалу, там була шерсть і шовк – але колір перевершував за своєю

яскравістю навіть найзеленішу траву.

– Матеріал прекрасний, хоча для костюма не дуже підходить – але ось кол..., – сказав він.

Мене це не хвилювало. ...Ми домовилися про оплату – продуктами, які я зумів добути на чорному

ринку, – і він приступив до роботи.

Він виявився відмінним кравцем – в Петербурзі були кращі кравці в країні – ...костюм прекрасного

крою сидів на мені просто ідеально. Аби він сірим, темно-синім чи коричневим – це був би верх

елегантності, проте нестерпно яскраво-зелений колір перетворював його на костюм для балету. Я

почувався клоуном на арені. Але він був теплим, і мені не загрожувала доля залишитися голим.

У цьому костюмі я й поїхав з Росії.


НАДИХАЮЧА ЕНЕРГІЯ, зі спогадів Ю. Анненкова

Організатором цього спектаклю («Штурм Зимового палацу» – авт.) був дуже талановитий піаніст і

композитор, мій друг, юний Дмитро Тьомкін. Його творча і організаторська енергія була (і

залишилася) невичерпною і надзвичайно продуктивною, надихаючою усіх творців і учасників

спектаклю.


СМІШНО, з оцінки творчості Д. Тьомкіна Х. Робінсон

Смішно, що знаменитий дух американського Далекого Заходу створив в американському кіно

російський композитор. А саме, Дмитро Тьомкін. Цим він найбільше і знаменитий.

...Багато європейських композиторів не могли або не хотіли спрощувати свої композиції заради

кіно. У Тьомкіна з цим не було проблем, хоча він був концертний піаніст і прекрасний

оркестровщик. На відміну від багатьох інших композиторів, Тьомкін не сприймав себе занадто

серйозно.


ПОВЕРНУВСЯ ДО ЄВРОПИ, з розвідки А. Синайської «Тьомкін Дмитро»

Ймовірно, саме протекція Шаляпіна привела до того, що фортепіанний дует Темкіна-Карітона

отримав запрошення від бродвейського продюсера Моріса Геста взяти участь у водевільному

турне Сполученими Штатами.

Він і Карітон акомпанували балетній трупі, яку очолювала Альбертина Раш – балерина і

хореограф родом з Австрії. Через деякий час професійні відношення переросли в особисті, і в 1927

році Тьомкін одружився на «Альбертиночці».

На початку 1927 року Тьомкін попрощався з Карітоном і відправився в турне «від узбережжя до

узбережжя» з «Американським Балетом Альбертини Раш». Він був не лише композитором і

аранжувальником, але й музичним директором трупи.

У тому ж році він дав концерт в Карнегі-хол, представляючи американській публіці сучасні твори

Олександра Скрябіна, Франсіса Пуленка, Олександра Тансмана і Моріса Равеля, а також власну

композицію «Quasi-Jazz».

У 1928 році наречені попрямували до Парижу, де Тьомкін виконав «Rhapsody in Blue» і, уперше в

Європі, «Concerto in F» Джорджа Гершвіна. Це була знаменна подія: сам автор був присутнім на

концерті. Серед публіки також перебували Сергій Дягілєв, Сергій Прокоф’єв і Володимир

Дукельський (Вернон Дюк).

...Надзвичайне життя Тьомкіна в Америці добігло кінця зі смертю дружини 1967 року. Коли він

повертався після похоронів, на нього напали грабіжники. Ймовірно, він сприйняв це як знак

зверху: продав будинок в Лос-Анджелесі і повернувся до Європи.


НОВИЙ ПІДХІД, з радіопередачі М. Єфимової «Голлівудський композитор Дмитро Тьомкін»

Цю пісню «Зелене листя літа» я уперше почула в Ленінграді в 60-х. Хоча пісня була абсолютно

американською і за духом і за мелодією, вона якимсь чином волала до нас, до нашого гострого

відчуття молодості, до нашого гострого почуття обділеності. «Як добре бути молодим, –

співається там, – і жити близько до землі, і стояти поряд з дружиною у момент народження

дитини».

Лише приїхавши до Америки, я із здивуванням дізналася, що мелодію цієї пісні написала людина

на ім’я Дмитро Тьомкін – петербурзький концертний піаніст.

...Він став піонером нового підходу до музичного оформлення фільмів.


ВИННИЙ БЕЗ ПРОВИНИ, бувальщина

У Петербурзі Д. Тьомкін товаришував з генералом Л. Скірським. І коли того чекісти забрали до

в’язниці, пішов того відвідати. А коли настав час повертатися, виявилося, що у композитора

...немає перепустки (її йому не дали, але що кому доведеш?). Тож документально довести, що він –

не арештант, не було змоги. І Д. Тьомкіна ...залишили у в’язниці.

Декілька днів він провів на нарах. Будь-які спроби прояснити ситуацію, завершуваличся нічим: йому просто не вірили.

І ось якось новоспечений арештант почув у коридорі українську пісню. Співаком виявився солдат

земляк з Полтави. Після дружньої розмови Д. Тьомкін умовив йго передати на волю записку, яку

він написав для О. Глазунова.

Той вжив усіх можливих заходів і неборака звільнили.


ТОВАРИШ БАТЕРФЛЯЙ, анекдот з репертуару Д. Тьомкіна

Робітник на фабриці, Іван Іванович, приходить до свого начальника.

– Мадам Успенська, я хочу відпроситися на вечір, щоб сходити в оперу.

Вона в гніві кричить:

– Що означає «мадам Успенська»? Ви що забули, що буржуазні звернення тепер заборонені?

– Товариш Успенська, я прошу вибачення! Я зробив серйозну помилку. Проте, я все-таки хочу

сходити в оперу.

– Добре, я не заперечую. А на яку оперу ви збираєтеся?

«Товариш Батерфляй»!