ТРОЩИНСЬКИЙ Дмитро Прокопович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Державний діяч, меценат.
З козацької родини.
Народився в 1754 р. в с. Яреськах Миргородського повіту Полтавської губернії Російської імперії
(нині – Шишацький район Полтавської області України).
Помер в лютому 1829 р. в с. Кибитцях Миргородського повіту Полтавської губернії (нині –
Миргородський район Полтавської області).
Закінчив Києво-Могилянську академію.
Працював гадяцьким полковим писарем (1773), секретарем командувача окремого корпусу М.
Рєпніна (1774-1884), керуючим справами канцелярії графа О. Безбородька (з 1784), статс-
секретарем Катерини ІІ (з 1793), міністром наділів (1802-1806), полтавським губернським
предводителем дворянства (1806-1814), міністром юстиції (1814-1817).
Член Державної Ради Російської імперії.
Кавалер ордена Св. Володимира 2-го ступеня (1794), ордена святої Ганни 1-го ступеня (1796),
ордена Олександра Невського, командорського хреста Івана Єрусалимського.
Наш земляк – один з ініціаторів видання у Петербурзі «Енеїди» І. Котляревського (1798).
У своєму маєтку в с. Кибинці Миргородського повіту Полтавської губернії заснував приватний
театр.
У м. Кагарлику збудував палац, створив бібліотеку й висадив великий парк.
Після смерті Т. залишилися бібліотека у кілька тисяч томів, велика колекція старовинних монет і
медалей, колекція зброї і табакерок, полотна відомих майстрів. На жаль, багато чого щезло в
глибині років. Так, книги були розпродані, папери з особистого архіву передані цареві Миколі I
(1833).
Серед друзів та близьких знайомих Т. – В. та М. Гоголі, О. Безбородько, Я. Маркович, В.
Ломиковський, Олександр I, В. Капніст, В. Боровиковський, Павло І, М. Кутузов, А. Ведель,
Катерина ІІ, М. Рєпнін, С. Волконський, В. Кочубей, Н. Новосильцев, П. Завадовський, А.
Чарторийський, А. Варенцов та ін.
***
НА КОРИСТЬ ГНОБЛЕНИХ
, з життєвого кредо Д. Трощинського
Служити на користь гноблених, голос яких тривожить мою душу.
СИБІРСЬКЕ ЗАСЛАННЯ ОМИНУЛО, з сімейної хроніки Трощинських
Якось, прибувши до сенату, Дмитро Прокопович побачив підписаний государем указ про новий, найнещадніший податок. Уявивши, яке невдоволення це викличе в Росії, Дмитро Прокопович не
стримав своїх емоцій – розірвав указ і поїхав додому. Велів складати коштовності в карету й почав
одягатися в далеку дорогу, очікуючи наказу їхати на заслання в Сибір. Проте такого наказу не
надійшло.
Імператор викликав Трощинського до себе. Той знав, що нічого хорошого в таких випадках від
Павла очікувати не доводилося. Хоча й блідий, твердою ходою увійшов до кабінету імператора,
пояснив причину свого вчинку. Павло заспокоївся і, палко його обнімаючи, зі сльозами на очах
промовив:
– Дай Боже мені побільше таких людей!
ЩИРО ВДЯЧНІ, з листа М. Косяровської* Д. Трощинському
Прийміть від мене, безкорисливий благодійнику, подяку в цих слабких висловлюваннях, змочених
слізьми, котрі з’являються від почуттів мого серця, наповненого безмежною до вас відданістю й
максимальною повагою, що засвідчую вам від усього нашого сімейства, маю честь бути вашою
покірною служницею.
* Косяровська М. – мати М. Гоголя.
РАДИЙ ЗА ВАШОГО СИНА, з листа Д. Трощинського матері М. Гоголя
Дякую за випадок зробити вам приємне й щасливий бути другом і путівником юного Миколи
Васильовича...
БЛИСКУЮЧИЙ ДІЛОВИЙ СТИЛЬ, зі спогадів М. Григоровича
Слід чимало зробити або зібрати безліч написаних ним (Трощинським Д. – авт.) указів, які
зберігаються в державних архівах, всі вони своїм стилем, барвистістю викладу та лаконізмом
можуть вважатися кращими зразками ділового стилю періоду царювання Катерини, у цьому
відношенні вони нічим не поступаються працям його начальника Безбородька.
ДАВ ОСВІТУ ГЕНІЄВІ, з нарису С. Гупала «Опікун Гоголя»
Його багатство після служби складалося з 70 тисяч десятин землі, понад шести тисяч душ
кріпаків, будинків у столиці й Києві. Розуміючи, що життя підходить до кінця, Дмитро
Прокопович щедро дарував нажите тридцятилітньою службою родичам і щороку утримував у
навчальних закладах не менше десяти стипендіатів.
Неоціненну допомогу надав він сім’ї Гоголів-Яновських. Василь Опанасович працював у
Трощинського секретарем, а майбутній автор «Ревізора» й «Мертвих душ» завдяки йому зміг
отримати освіту і зробив перші кроки по службі. Дмитро Прокопович щорічно платив за навчання
Гоголя-молодшого в Ніжинській гімназії 1200 рублів сріблом.
Після того, як Д. Трощинський помер, мати повідомить сину, що покійний не брав від неї грошей,
а казав, що записує борг, який вона віддасть у кращі часи. Підрахувавши, жінка зрозуміла, що це
величезна сума – понад 4 тисячі рублів. Цих коштів вони б не отримали, навіть продавши маєток в
Яреськах.
Микола Гоголь остаточно збагнув душевну велич старенького царського служаки, кавалера
багатьох орденів, колишнього міністра юстиції.
УЯВЛЯВ УКРАЇНУ ПТАХОМ, з розвідки Г. Мельничука «Імперський міністр козацького роду»
Його Величність випадок наблизив Д. П. Трощинського до царського двору, коли він серед інших
сановників супроводив імператрицю Катерину II під час її поїздки до Новоросійського краю.
За імператора Павла зірка Дмитра Прокоповича не закотилася. Вже в перші дні правління нового
імператора Д. П. Трощинський опинився серед осіб, особливо наближених до нього і був
присутнім на коронації престолонаслідника в Москві.
За прикладом померлої матері, імператор Павло щедро обдаровував Д. Трощинського
матеріальними благами, а той не жалів своїх сил, працюючи «на користь вітчизни» та шкодячи
власному здоров’ю.
Користь, яку приносив Дмитро Прокопович Російській імперії, оцінив й імператор Олександр I.
Він подарував йому принагідно діамантовий перстень вартістю 7000 рублів (сума на ті часи
величезна) і призначив головним директором пошт, а при заснуванні міністерств.
…Отримавши солідну пенсію, Д. П. Трощинський відправився на батьківщину, де полтавське
дворянство обрало його губернським маршалом. Вісім років провів він там, здебільшого в селі
Кібенці Миргородського повіту, у колі родичів і друзів. Тоді ж листувався з Михайлом
Іларіоновичем Кутузовим, з яким познайомився ще у дні першої російсько-турецької війни 1768-
1773 років. Потім часто вони зустрічалися у Києві, де М. І. Кутузов мав власний будинок і займав
посаду київського генерал-губернатора. Зустрічалися вони також і в Кагарлику.
Фельдмаршал М. І. Кутузов навіть у важкі дні війни з Наполеоном знаходив час, щоб писати Д. П.
Трощинському. В цих листах він висловлював вдячність за організацію козацького війська і
звертався до нього як до «старого мого добродійника» «з душевною відданістю».
Сучасники називали нашого «бичем справедливості» і «заступником бідних». Дійсно, Дмитро
Прокопович успішно займався благодійницькою діяльністю в Петербурзі, Києві, Полтаві, даючи
гроші на навчання дітям з небагатих сімей. Щорічно не менше десяти молодих людей – вихідців із
козацьких сімей Кібенців, Яресьок, Миргорода, Кагарлика, а також інших міст та сіл їхали до
Полтави, у Будинок виховання бідних дворян (козаків), і отримували там освіту.
Один з сучасників згадував: «Він іноді просив друзів заспівати відому малоросійську пісню про
чайку, що алегорично представляла Україну птахом, який звив гніздо на перехресті шляхів.
Слухаючи цю пісню, Трощинський прикривав очі долонями і плакав».
ПЕРЛИНА КИЇВЩИНИ, з замітки «Кагарлицький парк» на інтернет-сайті irp.kiev.ua
Унікальною перлиною Київщини є Кагарлицький парк. За розмаїттям насаджень (площа 35,5 га;
74 види дерев і чагарників), багатством високохудожніх скульптур він гідно конкурує з
аналогічними «зеленими зонами» Європи.
За історичними джерелами, Кагарлик належав польському графу Яну Яцеку Амору Тарнавському.
Після приєднання у 1793 році Правобережної України до Росії Катерина II подарувала його
Дмитру Прокоповичу Трощинському.
Той побудував тут Святотроїцьку церкву, а навпроти неї – палац, флігелі та господарські будівлі.
Пізніше нащадки Д. Трощинського збанкрутували і продали садибу земельному банкові.
ОБОЖНЮВАВ «НАТАЛКУ-ПОЛТАВКУ», з роману І. Пільгука «Грозовий ранок»
І ось у новому приміщенні полтавського театру відбулася прем’єра «Наталки Полтавки». Крім
місцевої знаті, театр заповнили купці, ремісники, різночинська інтелігенція. В губернаторській
ложі сидів Рєпнін з княгинею і одинадцятирічною княжною Варварою. Брат Сергій Волконський,
що приїхав у гості, теж був тут разом з нареченою – юною красунею Раєвською. В іншій ложі
сидів любитель театру відомий вельможа Дмитро Прокопович Трощинський з своїм родичем
Василем Панасовичем Гоголем та його десятирічним сином Миколою Гоголем – учнем
полтавського повітового училища.
В театр запросили своїх друзів Новиков і Муравйов-Апостол. На хорах купчилися простолюди...
Піднялася завіса... Зі сцени повіяло поезією рідної Надворсклянщини, України. Глядачі з
сердечним завмиранням побачили прості краєвиди. Не палаци, не церкви постали перед очима, а
сільська похила хата, повита вишневим садком. З неї вийшла Наталка, несучи відра на коромислі.
Прямує до криниці, ставить відра...
Замислилась... Полилася пісня «Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться». По голосу глядачі
пізнають Таню Преженковську. Але тут вона не така, як в інших п’єсах. Сама роль підказувала їй
інше виконання.
Постають нові й нові сцени. Викликає сміх кумедний возний Тетерваківський своєю каліченою
мовою. Не один з присутніх чиновників пізнав самого себе.
…Заключна картина, побудована драматургом за принципом сценічного ансамблю,
викликає піднесення.
Падає завіса. Глядачі просять автора вийти на сцену. З’являється Котляревський, зустрінутий
бурею оплесків. Генерал-губернатор запрошує його в свою ложу. Сюди з’являється і
Трощинський. Поздоровляють автора з перемогою. Капніст запрошує Котляревського і акторів
прибути до нього в Обухівку.
– А від Обухівки не так далеко і мої Кибинці, – обізвався Трощинський. – Дамо виставу в моєму
театрі...
Document Outline
YANDEX_36
YANDEX_58
