КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Старицкая Анна [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


СТАРИЦЬКА Ганна Георгіївна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник.

З родини правознавця. Дядько, Вернадський В., – академік-геохімік.

Народилася 9 січня 1908 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Померла 13 лютого 1981 р. в м. Парижі (Франція).

Навчалася в московських приватних студіях В. Фаворського й графині Т. Сухотіної-Толстої (1921-

1924), закінчила Софійську Академію мистецтв (1926-1931), спеціалізувалася в Брюссельському

вищому інституті декоративних мистецтв (1932-1933).

Працювала дизайнером в бельгійських друкарнях «Вілленс і Годенн», «Пресс Тільбюрі», «Левер».

Наша землячка постійно перебувала в пошуках нових образотворчих форм і засобів. В 1950-х

роках вона прийшла до абстрактного мистецтва.

Її стиль відрізняє вміле використання випадково виявлених предметів («естетика покидьків») і

колажної техніки.

Доробки С. нині зберігаються в музейних зібраннях Франції, США, приватних колекціях Бельгії,

Німеччини, Швейцарії.

Особисте життя С. склалося непросто. Батько, учасник білого руху, щез без сліду в вирі

громадянської війни, а мати померла від туберкульозу кісток (1921).

Тяжка хвороба – поліартрит – спіткала і юнку (1924). На лікування виїхала за кордон, звідки вже

не повернулися (1925).

Під час Другої світової війни наша землячка понад три місяці провела в брюссельській в’язниці

«Сен-Жиль» (1942), а її чоловік, художник Орікс, потрапив до концтабору Маутхаузен (1942-

1945).

Виставки її робіт останнім часом відбулися в галереї П’єра Брюллє в Парижі і Російському музеї в

Петербурзі (2001).

У свою чергу, російський режисер А. Скачков зняв про художницю фільм «Ганна Старицька».

Серед друзів та близьких знайомих С. – В. Короленко, В. Вернадський, І. Кляйн, К. Малевич, М.

Старицький, Г. Пюєль, М. Сефор, Т. Сухотіно-Толстая, Ф. Рерберг, В. Фаворський, М. Бютор та

ін.


***

ПРАВИЛЬНІ ПРОПОРЦІЇ

, з професійного кредо Г. Старицької

Живопис – це мистецтво сприймати дійсність в правильних пропорціях.

ОБ’ЄКТИ-ПОЕМИ, з статті Л. Леусської «Таємниця слов’янської душі»

Г. Старицька виїхала за кордон лікувати туберкульоз кісток. Все життя вона страждала від

наслідків цієї хвороби. Довго жила в Брюсселі, а потім Парижі. В цей період різко змінилася

манера її живопису. Колишня стриманість і витонченість залишені; на полотнах з’являються

спонтанні, яскраві поєднання фарб, сполучені в абстрактних творах.

Далі художниця захопилася колажем. В її руках найнесподіваніші речі – старі дошки, рослини,

тканини – ставали елементами композицій.

З кінця 1950-х Старицька створювала «поеми-об’єкти». До цього часу визнаний майстер без кінця

удосконалювала техніку, гравірувала на цинку, міді, камені, займалася обробкою дерева,

оформляла поетичні збірки, малювала пером. Віднині художниця повністю довіряється своїй

інтуїції, інстинкту, вона одержима бажанням працювати.

В експозиції в мармуровому палаці Петербурга – живопис, графіка, колажі, створені художницею

в 1950-1970-х роках. Глядачів ці твори привертають яскравим поєднанням фарб і внутрішньою

гармонією. Помітно, що їх створювала жінка, котра мала буйні темперамент і художню фантазію.

Велику частину життя Старицька провела далеко від Батьківщини, проте зберегла слов’янську

традицію. Про це говорять навіть назви картин: «Слов’янське чаклунство», «Істота з російських

ігор».

В останнє десятиліття життя художницю особливо привертали персонажі ранньослов’янської

міфології: чаклуни, духи.


ТЕМНА ПОТАЄМНА МАГІЯ, з кореспонденції А. Тесленка «Зоряний місяць Ганни

Старицької»

Ганна Старицька народилася в Полтаві, школу закінчила в Москві, а академію мистецтв – в Софії,

вийшла заміж в Брюсселі і померла в Парижі. У Брюсселі вона проілюструвала свою першу книгу,

в Ніцці брала участь у виставках разом із знаменитими французькими авангардистами Івом

Кляйном і Арманом.

Дві країни претендують на неї рівною мірою: Росія й Франція. Від Росії – темна, потаєна магія її

картин, приглушені землисті кольори й любов до жовтого та вохри. Франція додала цій стихії

форму й добірність.

Є художники, чия слава в якомусь ступені спровокована їхньою незатребуваністю. У Франції ім’я