сонце». Згадує його й Митрофан Довгалевський у своїй книзі «Сад поетичний». Стефан Яворський
вільно володів і писав трьома мовами – латинською, польською та книжною українською. Знав
грецьку та старослов’янську.
Багато київських зверхників вважали за честь мати від Яворського панегірик. Він пише панегірики
полковникові Івану Обидовському, родичеві всемогутнього гетьмана Мазепи. !684 року
Яворський створює блискучий панегірик митрополитові Варлаамові Ясинському «Геракл після
Атланта», в якому засвідчує свій великий поетичний хист.
Яворський був чудовий оратор, і в умінні складати так звані орації з ним не міг ніхто зрівнятися.
Як яскравий представник барокової літератури в Україні, використовував бароковий стиль з його
динамічністю, яскравою театральністю, складною метафоричністю, у своєму лекційному курсі з
філософії, зокрема у вступі до цього курсу, що має пишну назву: «Філософське змагання, що
розпочинається на арені православної Києво-Могилянської гімназії руськими атлетами для
більшості слави того, котрий, будучи вільним від гріха пілігримом єдинородним Сином Отця,
вступив на шлях помноження слави найблаженнішої Його Матері, яка пройшлась колись швидко
Юдейськими узгір’ями».
Стефан Яворський розумів, що філософію можна осягти лише у поєднанні з іншими суміжними
науками, зокрема з логікою, і тому розробив свій курс цієї науки, оскільки вважав, що її
можливості є гарантом подолання всіх труднощів філософії. Логіка давала Яворському
можливість будувати правильні визначення, без яких не могла йти мова про точність і
однозначність вживаних філософських термінів.
Стефан Яворський та інші викладачі колегіуму виступали проти неправильного розуміння
значення логіки представниками православної ортодоксії, які вважали цю науку не тільки
непотрібною, а й шкідливою. Ця традиція заперечення логіки йшла ще від Івана Вишенського,
який піддавав анафемі учителів філософії у братських школах. Стефан Яворський наважується
заперечити думки цього та інших отців церкви, вважаючи, що наука немислима без логіки, яка дає
можливість досягти точності і однозначності наукових термінів, переконливо обґрунтувати ті чи
інші положення.
Стефан Яворський блискуче читав курс натурфілософії, ґрунтуючи свої висновки на працях
Аристотеля, Птоломея, Коперніка. Хоч його теорія будувалася головним чином на спостереженні,
а не на експерименті, як пізніше у Феофана Прокоповича, проте Яворський намагався пояснити
явища природи, виходячи з неї самої і вірячи в силу людського розуму, в можливості його не
тільки пізнавати «дивні явища», а й створювати їх для власного добра. Тобто Яворський закликав
до дальшого дослідження природи і використання досягнень науки в житті.
Найбільш цікавим у київському колегіумі був курс Яворського з психології, в якому вчений
спирався на вчення Аристотеля «Про душу» та інші його твори. Душу Яворський розглядав як
форму органічного тіла, яка має життя в потенції. Він вирізняв три її види: вегетативна душа – для
рослин; відчуттєва – для тварин; розумна – для людини.
С. Яворський дає поняття анатомо-фізіологічної властивості людини, стверджуючи, що всі її
життєві функції зумовлені «життєвими духами», які виробляються з серця і крові. Життя людини
вчений ділить на три періоди: дитинство, юність, старість, а також на семирічні цикли, під час
яких є критичні й небезпечні моменти для життя людини.
Яворський вважав, що життя людське надто коротке, але його можна продовжити, вгамовуючи
свої пристрасті, зберігаючи помірність у харчуванні, не займаючись надмірною працею, а вести
життя здорове, на гарній місцевості. Тобто Яворський пропагував засади геронтології в тих межах, які тоді були можливі.
Але насамперед він закликав до духовного життя, до знань, які зроблять життя повнокровним і
щасливим.
СТАВ В ОПОЗИЦІЮ ЦАРЕВІ, з оцінки С. Яворського Б. Крупницьким
Цілком можливо, що і реформи загального і церковного характеру, задумані і проведені Петром,
підпирав Прокопович не тільки з власного бажання, але з особистого переконання. Все-таки
головними пружинами його діяльності було – персональне честолюбство і кар’єризм.
Як вигідно відрізнявся від нього в цім відношенню Стефан Яворський, який не побоявся стати в
опозицію цареві, коли прийшлося захищати права церкви.
ПРОГОЛОСИВ АНАФЕМУ МАЗЕПІ, з статті Н.
