Яворский Семен (fb2)




ЯВОРСЬКИЙ Семен Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, філософ, священик. В чернецтві – Стефан (1689).

З шляхтянської родини.

Народився в 1658 р. в с. Явори Речі Посполитої (нині – Турківський район Львівської області

України).

Помер 24 листопада (8 грудня) 1722 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Похований в Переяслав-Рязанському Донському монастирі.

Навчався в Києво-Могилянському, Львівському єзуїтському, Люблінському, Познанському,

Вільненському колегіумах.

Був керівником «Конгрегації пресвятої Діви» у Вільно, викладачем Києво-Могилянського

колегіуму (1698-1700), протектором Московської слов’яно-греко-латинської академії (1701),

митрополитом Рязанським та Муромським (1700-1702), екзархом та місцеблюстителем

всеросійського патріаршого престолу (1702-1721), главою Св. Синоду Російської православної

церкви (1721-1722).

Я. – один з найосвіченіших людей свого часу. Багато сил наш земляк віддавав видавничій справі в

якості рецензента, був редактором багатьох наукових видань, які виходили у Московській

друкарні.

Ще в Києво-Могилянському колегіумі він започаткував власні курси філософії і психології,

сповна використавши новітні досягнення європейських учених; повністю реформував навчальний

процес в Московській слов’яно-греко-латинській академії; засновує при ній театр, яким і керував.

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Курс психології», «Про святу Трійцю», «Про

церкву», низка поезій.

Проте головною працю вважається «Камінь віри» (1718), забороненої владою. Сміливо випущена

Ф. Лопатинським через 10 років, вона викликала шалену полеміку не лише в Росії, а й в Європі.

Особливим різким був відгук віденського богослова І.-Ф. Буддея. Видання вдруге заборонили.

Нині у м. Ніжин Чернігівської області ім’я Я. присвоєно одній з вулиць.

Серед друзів та близьких знайомих Я. – Ф. Лопатинський, В. Ясинський, І. Мазепа, М.Ломоносов,

І. Обидовський, Я. Моравський, Я. Млодзяновський, Ф. Прокопович та ін.


***

ВСТАНОВЛЕННЯ ІСТИНИ

, з наукового кредо С. Яворського

Метою нашої пізнавальної потенції є пізнання та встановлення істини.


РОЗУМ ХИТАЄТЬСЯ МІЖ ІСТИННИМ ТА ХИБНИМ, з філософського курсу С. Яворського

Оскільки людський розум сам по собі є слабкий та ненадійний і може, звичайно, хитатися між

істинним і хибним, то потребує якоїсь наукової навички, яка у змозі керувати діями нашого

розуму.

…»Нам закидають, що отці церкви засуджували логіку, отже морально вона не є потрібною. Я

відповідаю: вони засуджували не логіку, а зловживання логікою, яке було тоді, коли віра

атакувалася логікою, наприклад Августином і маніхейцями; так що латиняни у своїх літаніях

повинні були співати: «Звільни нас Боже від логіки Августина».


КНИГИ, ОКРАСО МОЯ, з вірша С. Яворського «Прощання з книгами»

В путь вирушайте, книжки, що часто гортав я і пестив,

В путь, моє сяйво, ідіть! Втіхо й окрасо моя!

Іншим, щасливішим, душам поживою будьте однині,

Інші, блаженні, серця нектаром вашим поїть!

Горе мені: мої очі розлучаються з вами навіки

Та й не спроможуться вже душу мою наситить.

Ви-бо єдині були мені нектаром, медом поживним;

З вами на світі, книжки, солодко жити було.

Переклад М. Зерова.


СМІЛИВИЙ, БЛАГОРОДНИЙ, ВІДВЕРТИЙ, з оцінки С. Яворського В. Аскоченським

Стефан Яворський був одним із найвідоміших ревнителів православ’я. Сміливий, благородний і

відвертий. Він говорив правду самому Петру Великому, оточеному протестантами. Це не

заважало, одначе, монарху поважати святителя; зате лютеранці дивилися на нього як на

непримиренного й небезпечного ворога. І не вони одні, але й усі вороги церкви православної

боялися сильних, прямих і непереможних його звинувачень.

Твори Стефана Яворського служать живим свідченням енергійної боротьби його з противниками

віри істинної.


ЗАКЛИКАВ ДО ДУХОВНОГО ЖИТТЯ, з інтернет-сайту kmu.gov.ua

Стефан Яворський був одним з найосвіченіших діячів свого часу, автором цілого ряду глибоких

літературних, філософських і теологічних праць, що відіграли помітну роль в культурно-

освітньому житті кінця XVII століття. Його вірші цитували викладачі на лекціях, зокрема, Феофан

Прокопович, майбутній суперник у Москві, цитував вірш «Богородице Діво, що вдягнена в

сонце». Згадує його й Митрофан Довгалевський у своїй книзі «Сад поетичний». Стефан Яворський

вільно володів і писав трьома мовами – латинською, польською та книжною українською. Знав

грецьку та старослов’янську.

Багато київських зверхників вважали за честь мати від Яворського панегірик. Він пише панегірики

полковникові Івану Обидовському, родичеві всемогутнього гетьмана Мазепи. !684 року

Яворський створює блискучий панегірик митрополитові Варлаамові Ясинському «Геракл після

Атланта», в якому засвідчує свій великий