розпач прийде та осяде назавше, коли вже буде пізно жити…
Це є найбільше нещастя – не прожити життя.
СМЕРТЬ ЗАТЬМАРЮЄ БУТТЯ, з повісті Б. Шульца «Санаторій «Під клепсидрою»
Покоївка тихо увійшла у м’яких пантофлях і дотикалася пальцями мого плеча.
– Пан лікар запрошує вас, – мовила, оглядаючи свої нігті…. – Це лікареві двері, прошу ввійти.
Лікар Готард прийняв мене, стоячи посеред покою. Був малого зросту, широкоплечий,
чорноволосий.
– Ми отримали вашу депешу ще вчора, – сказав. – Вислали на станцію санаторського візка, а ви
приїхали іншим потягом. Ба! Залізничне сполучення не найліпше. Як почуваєтесь?
– Батько ще живий? – запитав я, утоплюючи неспокійний погляд у його усміхненому обличчі.
– Живий, звичайно, – спокійно витримав мій палкий погляд. – Зрозуміло, в зумовлених
обставинами межах, – спокійно додав, мружачи очі. – Знаєте так само, як і я, що з точки зору
вашого дому, з перспективи вашої вітчизни – батько помер. Того не можна цілком відшкодувати.
Та смерть дещо затьмарює його тутешнє буття.
– А сам батько не знає, не здогадується? – спитав я пошепки.
Він дуже переконливо покрутив головою.
– Не хвилюйтеся, – мовив притишеним голосом. – Наші пацієнти не здогадуються, не можуть
здогадуватися
– Весь фокус полягає в тому, – додав, готовий на пальцях, уже піднятих, демонструвати його
механізм, – що ми поточили час у зворотному напрямку. Маємо тут відставання у часі на певний
інтервал, величину якого неможливо визначити. Вся справа у звичайному релятивізмі. Тут ще
попросту батькова смерть не настала, та смерть, котра його спіткала у вашій вітчизні.
– У такому випадку, – сказав я, – батько зараз або вмирає, або й зовсім при смерті
– Не розумієте мене, – Готард відрік тоном поблажливої нетерплячості. – Відновлюємо тут
минулий час з усіма його можливостями, а, таким чином, і з можливістю одужання.
НАЛЕЖИТЬ ДО ДЕМОНОЛОГІВ, з оцінки творчості Б. Шульца С. Віткевичем
Шульц-графік належить до демонологів... Справа тут не в демонічних персонажах (відьми, чорти), а в тому злі, що, по суті своїй, становить зворотній бік людської душі (егоїзм, який робить виняток
лише для себе подібних, хижість, жадоба, хтивість, садизм, жорстокість, бажання влади,
пригнічування тих, хто оточує), крізь яку лише внаслідок потужних зусиль проростають інші,
благородніші якості, які, щоправда, у початковій формі можна помітити навіть у тварин.
СПЕЦИФІЧНЕ ЗАБАРВЛЕННЯ, з оцінки Б. Шульца Я. Ісаєвичем
Бруно Шульц, як і багато інших діячів, належить до культури поставстрійської, його першою (і, до
речі, родинної) мовою була німецька, на польську він перейшов пізно.
…До української культури Шульц належить у тому сенсі, що український компонент надав
специфічного забарвлення і тому українсько-польсько-єврейсько-російсько-австрійському
комплексу, який розвивався на цій території.
Іван Франко у статті «Мої друзі-євреї» писав: «Галицьке гебрейство – це настільки самобутнє
культурно-історичне й народно-психологічне явище, що його нелегко сприймати ані в зовнішніх, ані у внутрішніх параметрах, оскільки кожен воліє вбачати в ньому таку фізіономію, яка
вимірюється воднораз різноманітними оцінками».
ВІН, БЕЗУМОВНО, НАШ, з оцінки Б. Шульца Л. Фінбергом
У кожній культурі є дві культури – елітарна і широко роздрукована. Для української культури
існує дві перспективи: одна – вважати української культурою таку, що пов’язана лише з етнічними
українцями, інша, домінантна, – поступова інтеграція в українську культуру надбань різних
народів, етнічних культур, що існували на цій території. Такі люди як Тарас Возняк, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, вважають безумовно приналежною до української
культури, творчість Гоголя й Булгакова, Бруно Шульца і Пауля Целяна та ін.
..Він наш, але він також і польський, і єврейський. І ці культури не повинні змагатися за його
приналежність: творчість автора, що збагачує кілька культур, є свідченням його універсальності.
Що стосується зникнення фресок із території України, скажу лише, що у благих цілей не може
бути негідних засобів. …Це неодноразово доведено історією.
ГОСПОДЬ СПОЧИВАЄ, з есе У. Глібчук «Холод у самісінькому серці спеки»
Хто провокує наше честолюбство залишитися поміж Шульцових рядків? Чи не сам Шульц? А
якщо ми й справді наступили на хвіст таємниці? О так, нам би дуже хотілось бодай
