РАВИЧ Петро Соломонович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: французький.
Прозаїк, поет, літературний критик, перекладач, журналіст.
З міщанської родини.
Народився 12 липня 1919 р. в м. Львові Польщі (нині – м. Львів, адміністративний центр
однойменної області України).
Звів рахунки з життям 21 травня 1982 р. в м. Парижі (Франція).
Навчався в Лембурзьких польській гімназії і університеті, закінчив паризьку Школу східних мов
при Сорбонні (1947-1950).
Працював журналістом в Польщі і Франції.
Лауреат премії Рівароля (1962).
Автор низки літературознавчих статей про творчість Д. Кіша, О. Солженіцина, А. Синявського, В.
Гомбровича, С. Мрожека.
Перу Р. також належать романи «Кров неба» (1961), «Блокнот контрреволюціонера, або
Похмілля» (1969).
Перекладав О. Солженіцина.
Що стосується особистого життя, то наш земляк пройшов через німецькі концтабори Аушвіц
(1942-1944) і Ляйтмеріц (1944-1945), а після смерті дружини наклав на себе руки, застрелившись з
револьвера.
Серед друзів та близьких знайомих Р. – В. Максимов, Е. Чоран, М. Кривошеїн, Є. Косинський, Е.
Іонеско, Е. Візель, Ч. Мілош, Ф. Соллерс, А. Амальрік, Х. Кортасар, А. Шварц-Барт та ін.
***
УМІТИ ЛІКУВАТИ
, з життєвого кредо
П. Равича
Зуб може розболітися за будь-якого режиму, і треба уміти його лікувати.
БІЛЯ СВОЇХ, з «Нотаток» П. Равича
У цій обстановці загальної тривоги і невпевненості, яка набагато більше відповідає людській
природі, ніж штучний «затишок» «цивілізованих» міст, всім хочеться зігрітися біля своїх.
ЗАБОРОНЕНО ЗАБОРОНЯТИ ЗАБОРОНЕНЕ, з роману П. Равича «Блокнот
контрреволюціонера, або Похмілля»
«Заборонено забороняти!» Так вони і малюватимуть ці красиві слова тиждень, два, три, потім
втомляться. Останній, менш стомлений, додасть третю сходинку: «Заборонено забороняти
заборонене».
...Ці хлопчаки, та й дорослі, маніпулюють марксистськими поняттями, ніби мають справу з
предметами значущими, конкретними, відчутними. Буцімто слова «клас», «соціалізм»,
«пролетаріат», «влада», «демократія» чи навіть «свобода» і «щастя» знайшли чіткі семантичні
контури, однакові для всіх.
...Молодим людям захотілося «політики». У добрий час. Проти капіталізму. За соціалізм. Але ж
ніхто з них і не підозрює, що це означає, що це принесло в тих країнах, керівники яких
оголошують себе соціалістами. Всі ці «ізми», у тому числі й структуралізм, – мов тенета, які
обвивають свободу, і так не казна-яку, цих молодих розумів.
...Стрижений їжачком п’ятдесятирічний пан в окулярах, говорять, випускник Еколь Нормаль, автор газетних передовиць, телевізійний критик і прозаїк, відчайдушно прагне влитися, вписатися
у вируюче кружляння молоді. Влізши на трибуну, він підлаштовується під всі шаблони їх думок, точніше, не-думок, анти-думок, біологічно розчиняється в них. Видовище не з веселих.
Імпотент може симулювати оргазм, однак він не здатний відчути його. Вибуховість і незграбність
молоді він виражає витіюватою, вишуканою, округлою мовою. Яка безодня між цією формою і
змістом – йому б, аби залишитися вірним собі, треба б зовсім обійтися без форми.
...Помітно, що вони війни не знали. Ось і доводиться створювати безлад, хаос для того, щоб
навчитися цінувати комфорт, їжу, достаток, особисту свободу. Все це стає тягарем, просто
нестерпним, коли існує дуже довго.
...У Сорбонні і поблизу від неї списав наступні гасла: «Досить справ, до слів!», «Сексуальну
свободу в коридорах Сорбонни!», «Життя – це ефект присутності, і лише ефект присутності!», «Не
для того ми народжені, щоб здихати з нудьги!»,
«Ніколи не працювати!», «Перетворимо каплиці на пісуари!», «Коли останній соціолог вдавиться
власними тельбухами, буде кінчено з проклятими питаннями», «Хто ставить цифру вище за фразу
– мудак», «Чим більше я кохаюся, тим більше мені хочеться робити революцію, чим більше я
роблю революцію, тим більше мені хочеться кохатися», «Фантазію до влади!», «Свобода – злочин, який несе в собі всі інші злочини. Ось наша тотальна зброя», «Здоровий розум – рана, найближча
до сонця».
ПЕРЕСТАЛИ ВІТАТИСЯ, з оцінки творчості П. Равича Д. Савицьким
Не лише філософ Раймон Арон писав за гарячими слідами травня 68-го року, а й колишній в’язень
концтаборів, літературний критик, письменник Петро
