Мизес фон Людвиг (fb2)


Настройки текста:





МІЗЕС фон Людвіг


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: австро-американський.

Економіст, філософ, політолог.

З родини службовця. Батько, Мізес А., – інженер-шляховик; брат, Мізес фон Р., – математик,

механік.

Народився 29 вересня 1881 р. в м. Лемберзі Австро-Угорської імперії (нині – м. Львів,

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 10 жовтня 1973 р. в м. Нью-Йорку (США). Похований на одному з місцевих цвинтарів.

Закінчив один з Віденських ліцеїв і гімназію (1892-1900), факультет політичних наук и

правознавства Віденського університету (1900-1906).

Працював чиновником Віденської торгової палати (1909-1913; 1918), викладачем Віденського

університету (1913-1934), Вищого інтернаціонального інституту Женевського університету (1934-

1940), експертом Національної виробничої асоціації (1943-1954), викладачем Нью-Йоркського

університету (1945-1968).

Засновник Австрійського інституту досліджень економічних циклів (1926), товариства «Монт-

Пелерін» (1947).

Друкувався в газеті «Нью-Йорк таймс».

Як вчений дебютував книгою. «Die Entwicklung des gutsherrlichen bauerlichen Verhaltnisses in

Galizien 1772-1842» (1902).

Потім настала черга наступних доробків: «Theorie des Geldes und der Umlaufsmittel» (1912),

«Nation, Staat und Wirlschafl» (1919), «Die Wirtschaftsrechnung im sozialistischen Gemeinwese»

(1920), «Die Gemeinwirtschaft: Untersuchungen uber den Sozialismus» (1922),»Liberalismus» (1927),

«Kritik des Interventionismus» (1929), «Grundprobleme der Nationalokonomie» (1933),

«Nationalokonomie: Theorie des Handelns und Wirtschaftens» (1940), «Notes and Recollections»

(1978), «Omnipotent Government: The Rise of the Total State and Total War» (1969), «Bureaucracy»

(1944), «Planning for Freedom, and Sixten Other Essays and Adresses» (1980).

Наш земляк заслужено вважається одним з «батьків» світової ліберальної економіки.

Спеціалізувався на дослідженні класичних мікроекономічних проблем у сполученні з переконаним

відстоюванням принципів вільної ринкової економіки.

Прихильник необмеженої свободи конкуренції, відкидав будь-які спроби державного втручання в

економіку, вважаючи, що воно порушує природний процес економічного розвитку.

М. також автор робіт у сфері економічних циклів, грошового обігу, теорії пізнання, людської

поведінки.

Через вороже ставлення низки колег не одержав місця в Кільському університеті (1925). Власне,

під політичним тиском вчений згодом змушений був покинути і Швейцарію.

В США засновано Інститут Людвіга фон Мізеса (1982).

Серед друзів та близьких знайомих М. – Г. Кельзен, К. Грюнберг, Є. Бьом-Баверк, А. Рідлі, Р. фон

Стрігль, Е. Войгелін, М. Ротбард, В. Репке, М. Стеффі-Браун, В. Маккінс, Ф. Кауфман, В. Раппард,

О. Моргенштерн, А. Шульц, І. Мінтц, М. Мансфельд, С. Петро, М.. Ротбард, Л. Спадаро, К.

Менгер-молодший, П. Манто, Г. фон Хаберлер, Ф. Махлуп, Ф. фон Хаєк та ін.


***

ВОРОГУВАТИ – НЕЕФЕКТИВНО

, з професійного кредо

Л. Мізеса

Націям необхідно усвідомити, що взаємна ворожнеча не в їхніх інтересах.

РОСІЯНИ НАЦІЛЕНІ СПОЖИВАТИ ТЕ, ЩО НАКОПИЧИЛИ ІНШІ, з книги Л. Мізеса

«Лібералізм класичної традиції»

По один бік перебувають десятки, навіть сотні мільйонів європейців і азіатів, змушених

працювати за менш сприятливих умов виробництва в порівнянні з тими, які вони могли б знайти

на територіях, куди їх не пускають. Вони вимагають, аби брама «заборонного раю» були для них

відкриті.

По інший бік – ті, кому повезло народитися й жити в країні з сприятливішими умовами

виробництва. Вони не хочуть (якщо це робітники, а не власники засобів виробництва)

відмовлятися від високої заробітної плати, яку гарантує їм їхнє становище.

У той же час будь-які нації одностайні у своєму побоюванні напливу іноземців. Нинішні мешканці

«благодатних» земель побоюються, що якось їхнє становище може бути зведеним до становища

меншостей у своїй власній країні...

…Ясно, що ніяке розв’язання проблеми імміграції неможливе, коли дотримуватися ідеалів

інтервенціоністської держави, котра втручається в кожну сферу людської діяльності, або ж якщо

дотримуватися ідеалів соціалістичної держави. Тільки ліберальна програма могла б повністю

усунути проблему імміграції, яка сьогодні здається нерозв’язною.

…Кожна нація щонайкраще служить своїй справі, коли вона зайнята забезпеченням загального

розвитку й ретельно утримується від будь-якої спроби застосувати насильство проти інших націй

або їхньої частини.

…Проте прихильники пан-Європи й Сполучених Штатів Європи мають іншу мету. Вони не

планують створювати державу нового типу, чия політика відрізнялася б від імперіалістичних і

мілітаристських держав, що існували до наших днів, навпаки – відтворити стару імперіалістичну й

мілітаристську ідею держави. Пан-Європі слід за задумом бути більше великої, ніж окремі

держави, їй слід бути могутнішою й тому ефективнішою у військовому плані. Європейський

шовінізм прагне замінити різновиди французького, німецького або угорського шовінізму;

об’єднаний фронт, створений всіма європейськими державами, має бути спрямованим