З Львова шлях лежить до Прикарпаття, на могили батьків. У Перемишлі весь гонорар від
концертів йде «на народні цілі». Єдина умова – низькі ціни на вхідні квитки.
– Не хваліть мене, – на прощання сказав землякам тенор. – Який я вийшов від батька-матері, таким
і залишуся до кінця днів своїх.
Саме масштаб особистості Менцинського дозволив йому незабаром глибоко пізнати образ
Тристана з вагнерівської опери «Тристан і Ізольда», підійти до його розкриття не тільки як
оригінальному художникові, але і як філософові.
Відомо, що в 1861 році, ще за життя Вагнера, у Віденському театрі після 77 репетицій (!)
відмовилися від її постановки. Для порівняння: до 150-річчя від дня народження Вагнера
«Тристана» репетирували в «Metropolitan Opera House» у Нью-Йорку. Артиста, який би довів
партію від початку до кінця, не знайшлося. Її, по-черзі, співали... троє.
Менцинський проспівав. Один. І чудово!
А 1910 року, у Кельні, його увінчали лаврами як виконавця партій у всіх операх Ріхарда Вагнера!
Між іншим, знаменитим став не тільки його спів – його особистість теж. Артист добре знав
музику й світову історію, літературу, цікавився питаннями естетики, образотворчого мистецтва,
філософії, писав наукові дослідження. Знав сім мов! І вважав: «Хто хоче бути артистом, повинен
насамперед сказати собі: або я буду першим, або ніким».
...Улітку 1933 року Модест Омелянович останній раз побував на Батьківщині. Високий кров’яний
тиск, результат величезної перенапруги, особливо у вагнерівських партіях, позначалися на
здоров’ї. І якось, тримаючись за серце, він склав заповіт: «У випадку моєї смерті відписую всю
свою музичну бібліотеку бібліотеці Наукового товариства імені Шевченко у Львові... Моя
дружина Клері й два сини – Іван і Юрій – можуть собі вибрати такі ноти й книги, які хочуть, але
не більше двадцяти екземплярів, на пам’ять».
Наприкінці квітня 1934 року – останній виступ по радіо. Європа зі Стокгольма слухала класичні
партії й українські мотиви. Наприкінці він проспівав «Менi однаково»...
