давати завдання на друк. Усе це там, за високим чолом.
Причому спілкування зі мною було аж ніяк не найскладнішим завданням, щось начебто
відправлення файлу на друк. При цьому він був блискучим, дотепним, реактивним.
МИ ВІДХОДИМО ТУДИ, ЗВІДКИ ПРИЙШЛИ, зі спогадів Є. Пом’яновського
Ми з Лемом були старими друзями ще з тих пір, коли він тільки приїхав зі Львова, а в останні 12
років у Кракові жили поруч один з одним. Але при цьому я не ходив до нього в гості, хоча мені
хотілося. Я розмовляв з ним лише по телефону і тільки у справі, тому що заощаджував час
геніального філософа, не хотів відволікати його навкололітературними розмовами.
…До останніх днів, незважаючи на песимізм, махровий раціоналізм і тяжку хворобу (насамперед
діабет), Станіслав залишався чарівною людиною, сповненою гумору. Це просто дивно...
Запеклий безбожник, Лем сказав про смерть просто і зрозуміло: «Умираючи, ми ідемо туди, відкіля прийшли – у Ніщо».
Зараз, коли черга дійшла до нього, хотілося б, звичайно, вимовити щось краще, світліше. Проте
язик не повертається – саркастичний Лем цього б не схвалив.
ПРО ВІДВІДИНИ ТУАЛЕТУ, з статті Г. Іванова «Письменник, який пішов в Ніщо»
…Писати дитина навчилася в чотири роки. Першим добутком став лист батькові з села… про
відвідини сільського туалету, у дірку якого Станіслав викинув ключі хазяїна будинку, в якому
вони зупинилися.
У 1939-му Лем одержав атестат про середню освіту. А незабаром до Львова прийшли Червона
армія і радянська влада. Станіслав хотів учитися в політехнічному. Склав іспити. Проте його не
прийняли через «буржуйське» походження. Завдяки старим лікарським зв’язкам батько з трудом
зумів прилаштувати сина до медінституту.
…Лем усе більше ішов від белетристики, його тягло до робіт науково-філософського, футурологічного плану. Причому аналіз Станіслава, як правило, був хірургічно точним. А його
«Суму технологій» часто називають «книгою століття».
