Зарицкий Алексей (fb2)




ЗАРІЦЬКИЙ Олексій Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. У чернецтві – Алексій (1936). Беатифікований Папою Іваном Павлом II (2001).

З родини священика. Батько, Заріцький В., – дяк.

Народився 17 жовтня 1912 р. в с. Більчому Меденицького округу Австро-Угорщини (нині –

Миколаївський район Львівської області України).

Помер 30 жовтня 1963 р. в концтаборі «Долинка» Карагандинської області Казахської РСР СРСР.

Похований на концтабірному цвинтарі. Уперше перепохований на Карагандинському міському

цвинтарі, удруге – в с. Рясна Руська Львівської області (1990).

Закінчив Стрийську державну гімназію (1922-1931), Львівську богословську академію(1931-1934).

Був священиком в с. Стінова Нижня і Стінова Верхня (1934-1937), Струтин (1937-1946), Рясна-

Руська (1946-1947).

Уперше З. заарештували за «політичною статтею» (1947) і майже два роки протримали в

попередньому ув’язненні у Золочівській та Львівській тюрмах. Зрештою засудили до 8 років

ув’язнення і виправно-трудових робіт (1948).

Відбував покарання наш земляк в концтаборах Мордовії, Іркутської, Кемеровської, Омської, Карагандинської областей. Звільнення прийшло у вигляді новорічного подарунку, бо припало на

31 грудня 1954 р. На жаль, «подарунок» виявився з подвійним дном: два роки ще потрібно були

відбути на засланні – в м. Караганда, де наш земляк і доживав віку.

Реабілітований «за відсутністю складу злочину» трибуналом Прикарпатського військового округу

(1957).

Удруге заарештований «за бомжування» і засудили до двох років позбавлення волі (1962).

Серед друзів та близьких знайомих З. – Й. Сліпий, А. Шептицький, О. Хира та ін.


***

НЕ ЗРАДЖУВАТИ

, з професійного кредо О. Заріцького

Не зраджуйте вірі батьків ваших.


БЛУКАЧ ХРИСТОВИЙ, з статті «Блаженний священномученик отець Алексій Заріцький» на

інтернет-сайті redemptor.ru

У вересні 1939 року загриміли громи Другої Світової. З приходом «визволителів» почалися

гоніння на отця. Йому заборонили навчати дітей релігії. Але о. Заріцький докладав усіх зусиль, аби укріпити в дітях дух віри. Не маючи можливості займатися з ними особисто в школі і церкві, поділив учнів на групи за місцю мешкання, в яких найкращий учень навчав релігії інших.

... Якось священик прийшов до церкви і сказав, що, напевно, більше не служитиме літургію, тому

що його примушують перейти в православ’я, і дали термін для підпису відповідних паперів. Отець

Алексій також повідомив парафіянам, що відразу відмовився підписуватися і не зраджуватиме

Ісусові Христові.

...Перебуваючи на засланні о. Алексій служив літургію ще й латинського обряду (для німців та

поляків).

Його характерною рисою була любов доброго пастиря до ближніх і розуміння їхніх проблем та

слабкостей.

Останній період місіонерської діяльності – на території Самари, Уралу, Оренбурга і Казахстану.

Кілька разів о. Алексій міняв місце мешкання. У 1960 році був прописаний в Орську Оренбурзької

області. Якось після повернення додому з короткої місіонерської подорожі дізнався, що міліція

його... виписала.

Отець Алексій не звернувся із цього приводу до властей, а став добровільним «блукачем

Христовим». Ніде не прописаний, маючи при собі лише паспорт, він продовжував місіонерську

діяльність, не зважаючи на те, що знав, що це закінчиться нічим іншим, як судовим вироком.

Бездомним блукачем о. Алексій був впродовж двох років.

Кілька разів він зустрічався з митрополитом Йосипом Сліпим під час заслання в Красноярській

області. Митрополит добре знав о. Алексія і його місіонерські подвиги, і, особливо, непохитну

вірність Святому Престолу. Саме з цієї причини митрополит призначив о. Заріцького

Апостольським Візітатором з Карагандою як місцем резиденції. Про це митрополит Сліпий

проінформував Римського Папу після свого прибуття до Риму.


ДІЯЛИ ПІДПІЛЬНО, з посібника «Історія греко-католицької церкви в Казахстані»

Після ліквідації греко-католицької Церкви в Україні в 1946 році всі єпископів і більшість

священиків заарештували і запроторили до концентраційних таборів.

Після смерті Й. Сталіна багатьох служителів культу звільнили, проте їм заборонили повертатися

до України, тому значна частина їх залишилася працювати підпільно по всьому Радянському

Союзу.

Так розпочалася й історія греко-католицької церкви в Казахстані, де опинилися тисячі українців, депортованих із західних областей України. В кінці 1950-х років практично безперервно – в

основному, в Караганді, діяли священики єпископ Олександр Хира, о. Алексій Заріцький, о.

Микола Шабан, о. Степан Пришляк. Перший час віруючі збиралися в землянках, по будинках.

Священики служили літургії, сповідали, хрестили, вінчали.


АПОСТОЛ СИБІРУ І КАЗАХСТАНУ, з «Конгрегації божественного культу і дисципліни

таїнств» від 27 липня 2001 р.

Його Преосвященству Янові Павлові Ленге, Єпископові