Залесский Вацлав (fb2)


Настройки текста:






ЗАЛЕСЬКИЙ Вацлав Міхал


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Драматург, поет, публіцист, театральний критик, етнограф, фольклорист, політичний і

громадський діяч. Літературний псевдонім – Вацлав з Олеська.

З родини дідича. Син, Залеський П., – намісник, міністр Галичини; внук, Залеський В., –

впливовий функціонер «Польського кола».

Народився 18 вересня 1799 р. в с. Олеськах Австро-Угорської імперії (нині – Буський район

Львівської області України).

Помер 29 лютого 1849 р. в м. Лемберзі Австро-Угорської імперії (нині – м. Львів,

адміністративний центр однойменної області України). Похований на Личаківському цвинтарі.

Закінчив Лемберзькі гімназію, філософський і юридичний факультети Лемберзького університету

(1825).

Був кандидатом на місце концептового практиканта (1825-1826), концептовим практикантом

(1826-1830), концептом (1830), референтом галицьких справ придворної канцелярії (1845-1848),

галицьким губернатором (1848-1849), керівником секції міністерства зовнішніх справ (1849).

Друкувався в часописові «Rozmaitosciach».

Перу З. належать стаття «Про пісні польські та українські» (1827).

Найвідоміший доробок – двотомник «Пісні польські і руські люду Галіцийського, зібрані та

впорядковані Вацлавом з Олеська» (1833), який має 1459 пісень, 160 яких супроводжуються

нотами.

Що стосується особистого життя, то наш земляк рано втратив батьків.

Серед друзів та близьких знайомих З. – С. Гощинський, М. Шашкевич, К. Ліпінський, М. Чоп, Я.

Головацький, А. Висоцький, І. Вагилевич, Г. Блонський, К. Студинський та ін.


***

ПИСАТИ ТАК, ЯК ГОВОРИТЬ НАРОД,

з творчого кредо В. Залеського

Я поклав собі за основу за можливістю писати так, як говорить народ, нехай навіть при цьому

виникли б граматичні помилки.


НІЯКОГО КОЛОНІЗАЦІЙОГО НАМІРУ, з оцінки творчості В. Залеського І. Франком

Не можна закинути навіть тіні політичного, зглядно колонізаційного наміру. ...Все писане або

друковане латинкою тим самим ближче до освіченої Європи та її наукових інтересів.


ХИБНА ДУМКА, з оцінки творчості В. Залеського М. Шашкевичем

Збірка видана польськими буквами. Але кілько ж там із-за сього недокладностей та сумнівів, із

яких необізнаний з руською мовою може набрати дуже хибного поняття про ту мову.


ОБУРЮЄ ЛАТИНА, зі спогадів Я. Головацького

Надрукував Вацлав із Олеська (Залеський) свій збірник народних пісень; ми гордилися тим, що

поляк ставив українські пісні далеко вище від польських щодо поетичної творчості; але ми

обурювалися на те, що українські пісні надруковані мішма з польськими та що надруковані

польськими буквами.

Нам хотілося б мати національний збірник... Зародилася думка видати український альманах під

назвою Зоря, що в нім подано народні пісні, писання віршом і прозою, пам’ятники давньої

народної поезії й переклади.


СПРИЧИНИВ АБЕТКОВУ ВІЙНУ, розвідки В. Шевчука «Із вершин та низин»

Думку про широке застосування латинки для української мови подав у 1833 році видавець «Пісень

польських і руських люду галіцийського» Вацлав з Олеська, тобто В. Залеський. Її підтримав і

обґрунтував А. Бальовський. Ту саму думку порушив у 1834 році вже українець, священик Йосиф

Лозинський, помістивши ...статтю: «Про впровадження польської абетки до письменства

руського». На підтвердження своїх думок Лозинський видав латинкою книгу «Руське весілля».

Рішучу відповідь «латинникам», зокрема на статтю Й. Лозинського, дав автор одної з перших

українських граматик на Галичині Йосип Левицький. Його підтримав найвизначніший поет

Галичини того часу М. Шашкевич, який написав Й. Лозинському відповідь під заголовком

«Азбука і аbecadlо». Це сталось у 1836 році.

Це був перший період так званої азбучної війни, після чого українці в Галичині й думати забули

про латинський алфавіт, хоч під час революції (1848 р.) поляки широко використовували

українську мову, передану латинкою, для своїх пропагандистських цілей.

Новий і останній акт абеткової війни почався в 1859 році з ініціативи ретроградного губернатора

Галичини графа А. Голуховського, україножера й польського націоналіста, та його поплічника Е.

Черкавського.


ЗАСУДЖУВАВ СПІВВІТЧИЗНИКІВ, з протоколу допиту М. Костомарова в III відділенні від 7

травня 1847 р.

– З якою метою ви зберігали у себе обурливі твори.?.

– Недозволенні рукописи, як: «Dziady», «Поднестрянку» чи «Закон божий», «Сон» та інші, я

придбав частково з природженої пристрасті до рідкісностей, частково з метою, що все стане в

нагоді для дослідження мови і для міркувань історичних, проте тепер я украй жалкую і глибоко

розкаююся, що тримав і переписував цю мерзоту. Те лише служить мені утіхою, що, бачить бог,

як далекий я був від всіх мерзотних революційних переконань і огидних думок...

...Багато поляків з Південно-Західної Русі, наприклад, Чайковський, Залеський та інші,