Гроттгер Артур (fb2)


Настройки текста:



ГРОТТГЕР Артур Янович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Художник, графік. Класик польського образотворчого мистецтва.

З митецької родини. Батько, Гроттер Я., – художник.

Народився 11 листопада 1837 р. в с. Оттиневіце Королівства Польського (нині – с. Отиневичі

Жидачівського району Львівської області України).

Помер 13 грудня 1867 р. в м. Амелі-ле-Бені (Франція). За заповітом похований на львівському

Личаківському цвинтарі (1868). Надгробок прикрашає скульптура жінки, яка стоїть на колінах

поряд із соколом. Ліворуч від портрета Г. вмуровано таблицю у вигляді книги, на обкладинці якої

перелічено його найкращі полотна. Над плитою напис: «Святій Його пам’яті пам’ятник той

поставила Ванда».

Закінчив Львівську школу малювання (1848-1852), Краківську школу живопису (1852-1854), Віденську академію мистецтв (1855-1858).

Автор історичних композицій, портретів, батальних і жанрових сцен. Реалізм і патріотична героїка

уживаються у Г. з елементами академізму і містичної символіки.

Пензлю Г. належать полотна «Варшава» (1861-1862), «Полонія» (1863), «Молитва панських

конфедератів» (1863), «Литва» (1864-1866), «Війна»(1866-1867).

Наш земляк – також автор картин «Шлях на Сибір», «Ноктюрн», «Зимові вечори», «Братання»,

«Кування кіс».

Після смерті опублікована двотомник листів художника до нареченої (1928), а також спогади

останньої «Історія кохання Артура й Ванди».

Пам’ятники нашому землякові встановлені в м. Львів (Україна) та Краків (Польща).

Ім’я Г. носить Художній ліцей м. Супрасль (Республіка Польща).

У московській бібліотеці ім. М. Некрасова відбувся вечір «Артур і Ванда. Вічне кохання», присвячений 170-річчю Г. (2007).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – П. Філіппі, А. Паппехейм, М. Балуцький, Ю. Коссак, Я.

Матейко, К. Блаас, К. Мейер, Ж. Жером, К. Млодніцький, П. Гейгер, Х. Рубен, Й. Шуйський та ін.


***

МАЛЬОВАНА ПОЕЗІЯ

, з професійного кредо А. Гроттгера

Живопис – мальована поезія.

НЕ МОГЛА ПОВІРИТИ, зі спогадів В. Монне

Була мов зачарована. Перед цим декілька тижнів не спала: перебувала в неймовірній тривозі, не

могла повірити, що хвороба може так швидко трагічно закінчитися..., зовсім не була готова до

цього.

Я хотіла мати гіпсовий зліпок з його руки і коли Паріс Філіппі підійшов до труни і відкрив

обличчя Артура, я втратила сили і так і не змогла примусити себе подивитися йому в очі. Я

опустилася на коліна – це було вище за мої сили.

Олесь (брат Артура – авт.) приніс мені його перстень з опалом – мій подарунок. Коли Філіппі

знімав гіпс, він разом з формою зіскочив з кисті Артура. Я поглянула на перстень і попрохала його

повернути назад, а також в труну вклала мій натільний хрестик і теку моїх листів, які знайшли у

нього.

Зверху я поклала букет троянд.


МОВ ЧЕРЕДА В ТЕМРЯВІ, з поеми В. Александрі «Шлях на Сибір», написаної під впливом

однойменної картини А. Гроттгера

Длинна их цепь!.. Лицо сечет

Пыльца снежинок льдистых,

И нарастает коркой лед

На их щеках землистых.

В крови тела. И там и тут

....................................................

Нет имени теперь у них,

Надежды и отчизны.

Их люди обрекли на смерть:

Идут, чтоб умереть.

Влачится вдаль за рядом ряд

Колонной погребальной,

И на челе у них – стигмат

Любви к отчизне дальней.

................................................

Как стадо, сбил их в темноте

Палач – начальник строгий,

Зарубкой метит на кнуте

Умерших по дороге.

........................................

И вся колонна с головой

Укрыта в том просторе.

Кругом равнина без конца,

Как саван мертвеца.


ОСТАННІЙ ЦИКЛ, з статті «Польське мистецтво XIX сторіччя» на sttp.ru

До кінця 60-х років польська реалістична школа досягла повного розквіту. Відгомонами повстання

1864 року наповнена патріотична творчість Артура Гроттгера. Головну частину його спадщини

складають цикли малюнків, присвячених повстанню, повні романтично-трагічного сприйняття

подій цих років.

Останній цикл малюнків Гроттгера «Війна» є одним з сильних виразів гуманістичного протесту

проти війни у всьому європейському мистецтві XIX століття.

ФІНАНСОВА КАТАСТРОФА, з нарису І. Чорновола «Кохання у Львові: Артур Гроттгер і Ванда

Монне»

Артур повернувся до Львова 1865-го після страшної фінансової катастрофи, що спіткала його й

через власне марнотратство, й через відсутність попиту на його картини у Відні. Фактично він утік

від своїх кредиторів, які все ж змусили його сплачувати борги.

...Бал відбувся 13 січня. Ванду відразу запросив на танець кавалер із зовнішністю іспанського

ідальго. А. Гроттгер (а то був саме він) зізнався, що закохався з першого погляду.

Через десять днів Артур прийшов у пансіонат Терези Вентццу Нідерланштайн і попрохав у сестер

руки Ванди. Порадившись, вони вирішили віддати справу на розсуд самої Ванди. Дівчина

погодилася.

Тоді сестри зібрали всі плітки про Артура й, довідавшись про його борги у Відні, поставили

умову: сплатити борги та довести спроможність утримувати сім’ю.

Гроттгер не мав у Львові багатих замовників. Тож аби заробити, їздив садибами дідичів Галичини.

Проте й це не були великі гроші. В такій ситуації митець вирішив їхати на заробітки до Парижа.

На Різдво 1867 р. він був уже в столиці Франції.


ВЛАСНА КРОВ НА ПОЛОТНАХ, з циклу П. Чарторийського-Шилера

Він малює день і ніч, а до нареченої летять листи, повні пристрасті і кохання. А грошей все одно

не вистачає.

...У зимовому Парижі, в повній потребі, між гострими нападами сухот, забризкуючи кров’ю свої

полотна, він знаходить в собі сили і продовжує творити. Ціною неймовірних зусиль йому вдається

в строк закінчити останній цикл «Війна» і представити його на Усесвітній Виставці в Парижі в

1867 р.

У мемуарах дочка Ванди – львівська поетеса Мариля Вольська згадувала, що у важкі роки, коли

підкралися потреба і хвороби, батьку з матір’ю довелося розпродати полотна Гроттгера, які

залишилися в родині та свято нею зберігалися (багато картин купив меценат і магнат з Роздола –

Лянцкоронський). «Після цього в будинку запанувала порожнеча, як після похоронів», – згадувала

Мариля.

У Кароля Млодніцького після цього стався серцевий напад, а Ванда надовго занурилася в похмуру

мовчазну меланхолію.

Набагато пізніше в старості вона замовить скульпторові алегоричну групу, на якій буде зображена

сама Ванда, котра простягає руки в благанні до портрета коханого. Ця скульптура і понині

прикрашає хол львівського Домініканського Собору.


ДУБ ЗАКОХАНИХ, з статті П. та І. Радковців «Львівський «Край світу» та його мешканці»

Перш ніж стати дружиною Карла Млодніцького Ванда Монне була нареченою художника Артура

Гроттгера. Романтичне захоплення, що виникло поміж них, не мало щасливого завершення через

смерть нареченого.

На спомин про це велике кохання у Єзуїтському городі (сьогодні парк ім. І.Франка) було

посаджено дуб який називали «Дубом закоханих». Ось як про це дерево писав у своїй книзі

«Lwow stary i wczorajszy», виданій у 1910 році, Ф. Яворський: «Мало хто чув про цю пам’ятку, хоча багато люду проходить поруч з сорокалітнім деревом, на якому знаходиться шмат бляхи з

написом «Дуб Артура Гроттгера». Якщо йти бічною алеєю від вул. Міцкевича можна бачити

навпроти будинку №22, поруч з лавкою, на газоні ліворуч, ідучи від міста, стоїть дуб, досить

дивний і занедбаний».

Посаджений у вазон рукою Артура він мав символізувати вічність кохання та щастя. Дуб, подарований Гроттгером нареченій, згодом став сумною пам’яткою бажань яким не судилось

сповнитись. І коли дереву стало затісно у вазоні, дуб став власністю міста, яке звеліло посадити

його в Єзуїтському городі і опікуватись ним. Багато закоханих приходили колись до цього дуба, щоб доторкнувшись до нього вберегти своє кохання.

Карл Млодніцький, колега й товариш А. Гроттгера через чотири роки після смерті митця

одружився з Вандою Монне і їх дім на «Краю Світу» став немов би музеєм пам’яті Гроттгера. У

родині зберігався альбом, який був «вівтарем» у їхній квартирі, у ньому знаходились роботи

Артура Гроттгера й небагатьом дозволялось зазирнути у цю «сумну, важку, оправлену залізом

чорну книгу», що була святинею у домі.

ПОПЕРЕДНИК НАДИХНУВ, з статті «Яцек Мальчевський» на staratel.com

У 1882-95 роках, звернувшись до творчості Юліуша Словацького і Артура Гроттгера, створив

багато реалістичних картин на теми січневого повстання 1883 року («Неділя в шахті», «На етапі»,

«Богослужіння напередодні дня Всіх святих у засланців»), позначених темним монохроматичним

колоритом.


ДОСЛІДИВ ГРАВЮРУ, з розвідки Х. Дорожовець «З печаттю правди на душі»

По завершенні юридичної кар’єри Олександр Павенцький влаштувався бібліотекарем в

Інститут суспільних наук. Він витягнув на світ Божий одну з відомих гравюр Артура

Гроттгера і написав про неї дослідницьку працю.

Помер Олександр Павенцький у 1983 році. Очевидно, комусь було вигідно, щоб його ім’я

вписали в біографію музею аптечної справи тільки згодом.


ПОГРАБУВАННЯ З ЖЕРТВАМИ, з інформації Н. Онисько «Без строку давності»

У Польщі правоохоронці затримали двох чоловіків, які нібито зізналися у злочинах, скоєних 12

років тому у Львові. Йдеться про зухвале пограбування Львівської галереї мистецтв, під час якого

вбили двох її працівників, та пограбування музею старовинної зброї «Арсенал».

Усе це працівники галереї з’ясували вже згодом. А того дня вони точно знали лише про те, що на

сходах картинної галереї вбито двох їхніх колег. Дмитро Шелест, завідувач відділу західного

мистецтва, та Ярослав Волчак, заступник директора з господарської частини, намагалися зупинити

злочинців і загинули від їхніх куль. Тоді викрали полотна: «Битва під Віднем» Яна Матейка та

«Ноктюрн» і «Об’єднання»Артура Гроттгера.

Довкола крадіжки було багато чуток. Наприклад, говорили про те, що вона виконана «на

замовлення», оскільки поцуплені речі не мають надзвичайної мистецької вартості, оцінити їх може

насамперед фахівець-колекціонер. Окрім того, автори обох картин – поляки, тож підбір видавався

не випадковим.


ЗА ЧУЖІ ГРОШІ, з повідомлення «Фрески у Вірменському соборі реставруватимуть поляки»

Радіо 4U

У соборі польські фахівці працюватимуть над мініатюрою «Євангеліст Іван з Прохором» та

фрескою Яна Розена «Благовіщення». Також поляки хочуть реставрувати настінну епітафію

Каролю Мікулі – засновникові львівської фортепіанної школи та улюбленому учневі композитора

Фредеріка Шопена.

Додамо, що цьогоріч група польських та українських реставраторів також працюватиме на

Личаківському цвинтарі. Зокрема, за польські гроші відновлять гробівці художника Артура

Гроттгера, вірменського архієпископа Ісака Ісаковича, українського поета та громадського діяча

Маркіяна Шашкевича.