– Одного разу, – згадує Гофман, – мені було потрібно синтезувати речовину у герметично закритій
посудині, щоб під тиском отримати стрімку реакцію, але я цього не зробив належним чином, і вся
установка злетіла у повітря, зруйнувавши витяжну шафу, нове обладнання. Цей прикрий випадок
поставив крапку на моїй кар’єрі хіміка-практика.
...Співпраця Вудварда і Гофмана була надзвичайно результативною. Вони сформулювали
загальне правило, яке вважається найбільш важливою концептуальною засадою у теорії органічної
хімії та визначає співвідношення енергії перехідного стану молекул, що об’єднуються, і числа
електронів, які беруть участь у хімічних процесах.
– Все відбувається набагато складніше, ніж можна було б продемонструвати з допомогою «кубика
Рубіка», – зазначає Р. Гофман. – Важко пояснити нашу роботу людям, котрі не знають квантової
механіки. Для цього я використовую аналогію з господинею дому, яка мусить так розсадити
гостей за столом, щоб сусіди підходили одне одному, виходячи із віку, соціального становища,
інтересів, уподобань тощо. Щось подібне спостерігаємо і з молекулами.
Цей напрямок досліджень включає у себе багато чого із фундаментальної фізики, але д-р Гофман
пристрасно заперечує, що він фізик. Значний недолік теоретичної фізики, вважає він, полягає у
тому, що її представники переконані, нібито все у природі можна звести до кількох простих засад
та елементарних частин.
НАЙВИДАТНІШЕ ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЯГЕННЯ ПОВОЄННОГО ЧАСУ, з статті «Гофман
Роалд» на nit.kiev.ua
У 1965 р., намагаючись знайти пояснення несподіваної реакції, виявлений Вудвордом при синтезі
вітаміну В , Вудворд і Гофман відкрили закони, засновані на квантовій механіці, які дозволяють
12
передбачати, чи будуть продуктивними реакції для визначених комбінацій хімічних реагентів.
В основі закладена відома з 70-х років минулого століття ідея про те, що система прагне прийняти
таку конфігурацію, при якій її енергія була б мінімальною. Якщо з’єднання, що утворяться, мають
енергію меншу, ніж вихідні реагенти, то реакція протікає при заданих атмосферних умовах (тиску
і температурі). Якщо ж продукт реакції знаходиться на більш високому енергетичному рівні, ніж
сума індивідуальних вихідних з’єднань, то така реакція не відбудеться.
…Закони Вудворда-Гофмана забезпечують можливість математичного передбачення, чи буде
визначена хімічна реакція підтримувати передбачувану симетрію і відповідно чи буде
утворюватися продукт з міцнішим зв’язком і більш високою стабільністю, ніж вихідні реагенти.
…Відкриття отримало широкий резонанс і було визнано найвидатнішим теоретичним
досягненням після другої світової війни. Через простоту формулювань і відсутності необхідності
застосовувати складну комп’ютерну обробку вони широко використовуються в практичній
медицині і промисловості.
– Концепції граничних орбіт і збереження орбітальної симетрії розширили межі розуміння
взаємодії молекул при їхньому зіткненні, – відзначила Інга Фішер-Хялмарс, член Шведської
королівської академії наук, у своїй промові на презентації лауреатів. – У результаті Вашої
теоретичної роботи з’явилися нові, величезної значимості можливості для планування хімічних
експериментів.
Після одержання Нобелівської премії Гофман зацікавився взаємозв’язком структури і реакційної
здатності неорганічних і металоорганічних з’єднань, від маленьких двохатомних комплексів до
кластерів, що включають кілька атомів перехідних металів.
Використовуючи молекули, які складаються з металл-лігандних фрагментів, Гофман також
досліджував утворення кластерів і геометрію олефін– і поліен-металокарбонільных комплексів.
Передвіщені ним структури нових типів тришарових і порфирінових «сандвічів» синтезували інші
дослідники.
НЕ ДУРНІШІ ЗА ІНШИХ, з розвідки О. Стахова «Під знаком золотого перетину»
Мене завжди дивував «менталітет» представників слов’янської (російської, української,
білоруської) науки. Протягом декількох сторіч повторюється та сама історія – всілякими засобами
принизити наукові досягнення власних, слов’янських талантів, довести їх до інфаркту, жахливої
старості чи загибелі і тільки після їхньої смерті раптом почати згадувати, якими ж геніальними
вони були.
Так було з Миколою Лобачевським, якого офіційна академічна наука Росії у свій