КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Гофман (Сафран) Роальд [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

офісі.

– Одного разу, – згадує Гофман, – мені було потрібно синтезувати речовину у герметично закритій

посудині, щоб під тиском отримати стрімку реакцію, але я цього не зробив належним чином, і вся

установка злетіла у повітря, зруйнувавши витяжну шафу, нове обладнання. Цей прикрий випадок

поставив крапку на моїй кар’єрі хіміка-практика.

...Співпраця Вудварда і Гофмана була надзвичайно результативною. Вони сформулювали

загальне правило, яке вважається найбільш важливою концептуальною засадою у теорії органічної

хімії та визначає співвідношення енергії перехідного стану молекул, що об’єднуються, і числа

електронів, які беруть участь у хімічних процесах.

– Все відбувається набагато складніше, ніж можна було б продемонструвати з допомогою «кубика

Рубіка», – зазначає Р. Гофман. – Важко пояснити нашу роботу людям, котрі не знають квантової

механіки. Для цього я використовую аналогію з господинею дому, яка мусить так розсадити

гостей за столом, щоб сусіди підходили одне одному, виходячи із віку, соціального становища,

інтересів, уподобань тощо. Щось подібне спостерігаємо і з молекулами.

Цей напрямок досліджень включає у себе багато чого із фундаментальної фізики, але д-р Гофман

пристрасно заперечує, що він фізик. Значний недолік теоретичної фізики, вважає він, полягає у

тому, що її представники переконані, нібито все у природі можна звести до кількох простих засад

та елементарних частин.

НАЙВИДАТНІШЕ ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЯГЕННЯ ПОВОЄННОГО ЧАСУ, з статті «Гофман

Роалд» на nit.kiev.ua

У 1965 р., намагаючись знайти пояснення несподіваної реакції, виявлений Вудвордом при синтезі

вітаміну В , Вудворд і Гофман відкрили закони, засновані на квантовій механіці, які дозволяють

12

передбачати, чи будуть продуктивними реакції для визначених комбінацій хімічних реагентів.

В основі закладена відома з 70-х років минулого століття ідея про те, що система прагне прийняти

таку конфігурацію, при якій її енергія була б мінімальною. Якщо з’єднання, що утворяться, мають

енергію меншу, ніж вихідні реагенти, то реакція протікає при заданих атмосферних умовах (тиску

і температурі). Якщо ж продукт реакції знаходиться на більш високому енергетичному рівні, ніж

сума індивідуальних вихідних з’єднань, то така реакція не відбудеться.

…Закони Вудворда-Гофмана забезпечують можливість математичного передбачення, чи буде

визначена хімічна реакція підтримувати передбачувану симетрію і відповідно чи буде

утворюватися продукт з міцнішим зв’язком і більш високою стабільністю, ніж вихідні реагенти.

…Відкриття отримало широкий резонанс і було визнано найвидатнішим теоретичним

досягненням після другої світової війни. Через простоту формулювань і відсутності необхідності

застосовувати складну комп’ютерну обробку вони широко використовуються в практичній

медицині і промисловості.

– Концепції граничних орбіт і збереження орбітальної симетрії розширили межі розуміння

взаємодії молекул при їхньому зіткненні, – відзначила Інга Фішер-Хялмарс, член Шведської

королівської академії наук, у своїй промові на презентації лауреатів. – У результаті Вашої

теоретичної роботи з’явилися нові, величезної значимості можливості для планування хімічних

експериментів.

Після одержання Нобелівської премії Гофман зацікавився взаємозв’язком структури і реакційної

здатності неорганічних і металоорганічних з’єднань, від маленьких двохатомних комплексів до

кластерів, що включають кілька атомів перехідних металів.

Використовуючи молекули, які складаються з металл-лігандних фрагментів, Гофман також

досліджував утворення кластерів і геометрію олефін– і поліен-металокарбонільных комплексів.

Передвіщені ним структури нових типів тришарових і порфирінових «сандвічів» синтезували інші

дослідники.

НЕ ДУРНІШІ ЗА ІНШИХ, з розвідки О. Стахова «Під знаком золотого перетину»

Мене завжди дивував «менталітет» представників слов’янської (російської, української,

білоруської) науки. Протягом декількох сторіч повторюється та сама історія – всілякими засобами

принизити наукові досягнення власних, слов’янських талантів, довести їх до інфаркту, жахливої

старості чи загибелі і тільки після їхньої смерті раптом почати згадувати, якими ж геніальними

вони були.

Так було з Миколою Лобачевським, якого офіційна академічна наука Росії у свій