Горка Лаврентий (fb2)




ГОРКА Лаврентій


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, служитель культу.

З козацької родини.

Народився в 1671 р. в с. Лавровому Речі Посполитої (нині – Старосамбірський район Львівської

області України).

Помер 10 (20) квітня 1737 в м. Хлинові В’ятської губернії Російської імперії (нині – м. Кіров РФ).

Похований в тамтешній соборній Троїцькій церкві.

Закінчив Києво-Могилянську академію.

Був викладачем Києво-Могилянської академії (1706-1710), ігуменом Видубицького монастиря

(1710-1720), архімандритом Воскресенського монастиря на Істрі (1722), обер-ієромонахом армії та

флоту (1722-1723), єпископом астраханським (1723-1727), устюзьким (1727-1731), рязанським

(1731-1733), в’ятським (1733-1737).

За його ініціативи астраханські богадільні стали притулками для сиріт і незаконнонароджених

дітей.

Г. – автор підручників: чотиритомного «Idea artis poeseos» (1707), «Rhetorica» (1708), трагікомедії

«Йосип, патріарха…» (1708), стихира на честь великомучениці Катерини (1723).

По собі Г. залишив 355 рідкісних книг, дві з яких мали автографи П. Могили, а ще декілька – Ф.

Прокоповича. Нині деякі з них зберігаються в Кіровській обласній бібліотеці ім. Герцена

(Російська Федерація).

Наш земляк, за деякими даними, попередив російського князя Д. Голіцина про великі військові

запаси, які гетьман Мазепа зосередив для шведів в Білій Церкві.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Ф. Прокопович, Петро І, Л. Полторіцький, Ф. Кролик, В.

Лєніцький та ін.


***

БЛАЖЕННІ МИЛОСТИВІ, з релігійного кредо Л. Горки

Блаженні милостиві, тому що вони будуть помилувані.

ЙОСИП, ПАТРІАРХА…, з трагікомедії Л. Горки

ДЂйствие 1

ЯВЛЕНІЕ 1

Во ЕгиптЂ друг Иосифов веселится, яко Іосиф, аще быст и на смерть уготованній и в работу от

братіи проданній, но не погублен есть, и возвЂщает, яко в дому велможи Пентефрія добрЂ живет

и всЂм его богатством владЂет.

О аще бы нам всегда благодать толику

Возможно в дому нашем имЂти, елику,

Без надежди живуще, обрЂтохом нинЂ!

Что бо ми лучше будет паче сей години,

Егда друг мой любимій, Іосиф прекрасній,

На смерть проданній, жив єсть, смертинепричастній?

То ми радость безмЂрну во утробЂ плодит,

То ми сердце и смисли внутрняя проходит.

Веселюся душею, сердцем же играю,

Аки би что згибшее паки обрЂтаю.

Сорадуйте ми ся днес, о друзи избранни,

Яко жив обрЂтеся Іосиф проданній!

Возиграйте в гори! Холми же високи

ИстощЂте з своих нЂдр сладостніе токи!

Торжествуй, ханааня земле, но вся годи,

Твои бо процвЂтают в чужих стравах плоди.

Красуйся, Іякове, зЂло утружденній

Старостію и плачем горким наполненній!

Се бо днес от очію твоею отяти

Хощет Бог слези, а слези радость дати.

Завист братоубійцов явится воскорЂ:

Покажет Той, иже зрит вся, живущій горЂ.

Явится и одежда, кровію окропленна

Не от Іосифа, но з козла убіенна.

......................................................

Рекл еси, о Іудо: «Брата не губити,

Но в работу продати: там волит умрЂти,

Ибо плоть ест наша и брат ест нам родній».

И се уже аки крин цвЂтет доброплодній,

ЦвЂтет между терніем и не увядает,

Болшею же славою себе украшает.

Того аз веселюся и свЂтло играю,

Яко друга моего жива созерцаю.

Аще бись, Іякове, видЂл сіе нинЂ,

Кую бись имЂл радость о погибшем синЂ

Твоем, понеже тебЂ прежде угашенній

СвЂт очію твоєю, нинЂ же возженній

СвЂтится во ЕгиптЂ и всЂм возвЂщает,

Яко в Пентефріевом дому обитает.

ЯВЛЕНІЕ 2

Зависть братоубійственная, наустившая братію погубити Іосифа, слишавши от друга Іосифова, яко

жив ест Іосиф, лютЂет, проклинает Іосифа, и братію, т Пентефрію и день той, воньже не убіен ест

Іосиф, и хощет всяким образом погубити Іосифа.

Іосифа свЂт сей лукавій

Не терпяше жити во славЂ,

Воздвигл братію,

Еже смертію

Убити брата или в плЂнь предати.

Згубити мужа хотяху мнози,

Но той живет в дому велможи,

Живет з славою,

СвЂтит правою

ВсЂм человЂком вЂрою своею…


ПОТВОРНО ПИЯЧАТЬ, з листа Л. Горки Св. Синоду

За таким, різними способами і нестерпним гонінням, не можна мені й жити, не тільки що єпархією

управляти. Майже всі на зло мені настроєні, всі на спокусу другим розпустилися без міри, всі не

слухають, інші бігають, другі ховаються, потворно пиячать, в противність, на шкоду дому

архієрейському і мені, чинять.

Хотів я і вчення словяно-латинські для робят в єпархії в’ятській заводити, і вчителі з Києва, два

чоловіка мирських, прибули до мене, але за таким гонінням і за противностями неможливо.


ДО МИТРИ КЛАЛИ ГНИЛИЗНУ, з розвідки «Дані про українців на єпархіальних катерах

Фінської Руси» на kominarod.ru

В 1733 р. єпископ-великорус Алексій Титов був переміщений Синодом з В’ятки до Рязані, а

єпископ рязанський Лаврентій Горка, українець, з учителів піїтики Київської Академії, призначений був до В’ятки. Єп. Алексій в листі до в’ятського воєводи