Горка Лаврентий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ГОРКА Лаврентій


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, служитель культу.

З козацької родини.

Народився в 1671 р. в с. Лавровому Речі Посполитої (нині – Старосамбірський район Львівської

області України).

Помер 10 (20) квітня 1737 в м. Хлинові В’ятської губернії Російської імперії (нині – м. Кіров РФ).

Похований в тамтешній соборній Троїцькій церкві.

Закінчив Києво-Могилянську академію.

Був викладачем Києво-Могилянської академії (1706-1710), ігуменом Видубицького монастиря

(1710-1720), архімандритом Воскресенського монастиря на Істрі (1722), обер-ієромонахом армії та

флоту (1722-1723), єпископом астраханським (1723-1727), устюзьким (1727-1731), рязанським

(1731-1733), в’ятським (1733-1737).

За його ініціативи астраханські богадільні стали притулками для сиріт і незаконнонароджених

дітей.

Г. – автор підручників: чотиритомного «Idea artis poeseos» (1707), «Rhetorica» (1708), трагікомедії

«Йосип, патріарха…» (1708), стихира на честь великомучениці Катерини (1723).

По собі Г. залишив 355 рідкісних книг, дві з яких мали автографи П. Могили, а ще декілька – Ф.

Прокоповича. Нині деякі з них зберігаються в Кіровській обласній бібліотеці ім. Герцена

(Російська Федерація).

Наш земляк, за деякими даними, попередив російського князя Д. Голіцина про великі військові

запаси, які гетьман Мазепа зосередив для шведів в Білій Церкві.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Ф. Прокопович, Петро І, Л. Полторіцький, Ф. Кролик, В.

Лєніцький та ін.


***

БЛАЖЕННІ МИЛОСТИВІ, з релігійного кредо Л. Горки

Блаженні милостиві, тому що вони будуть помилувані.

ЙОСИП, ПАТРІАРХА…, з трагікомедії Л. Горки

ДЂйствие 1

ЯВЛЕНІЕ 1

Во ЕгиптЂ друг Иосифов веселится, яко Іосиф, аще быст и на смерть уготованній и в работу от

братіи проданній, но не погублен есть, и возвЂщает, яко в дому велможи Пентефрія добрЂ живет

и всЂм его богатством владЂет.

О аще бы нам всегда благодать толику

Возможно в дому нашем имЂти, елику,

Без надежди живуще, обрЂтохом нинЂ!

Что бо ми лучше будет паче сей години,

Егда друг мой любимій, Іосиф прекрасній,

На смерть проданній, жив єсть, смертинепричастній?

То ми радость безмЂрну во утробЂ плодит,

То ми сердце и смисли внутрняя проходит.

Веселюся душею, сердцем же играю,

Аки би что згибшее паки обрЂтаю.

Сорадуйте ми ся днес, о друзи избранни,

Яко жив обрЂтеся Іосиф проданній!

Возиграйте в гори! Холми же високи

ИстощЂте з своих нЂдр сладостніе токи!

Торжествуй, ханааня земле, но вся годи,

Твои бо процвЂтают в чужих стравах плоди.

Красуйся, Іякове, зЂло утружденній

Старостію и плачем горким наполненній!

Се бо днес от очію твоею отяти

Хощет Бог слези, а слези радость дати.

Завист братоубійцов явится воскорЂ:

Покажет Той, иже зрит вся, живущій горЂ.

Явится и одежда, кровію окропленна

Не от Іосифа, но з козла убіенна.

......................................................

Рекл еси, о Іудо: «Брата не губити,

Но в работу продати: там волит умрЂти,

Ибо плоть ест наша и брат ест нам родній».

И се уже аки крин цвЂтет доброплодній,

ЦвЂтет между терніем и не увядает,

Болшею же славою себе украшает.

Того аз веселюся и свЂтло играю,

Яко друга моего жива созерцаю.

Аще бись, Іякове, видЂл сіе нинЂ,

Кую бись имЂл радость о погибшем синЂ

Твоем, понеже тебЂ прежде угашенній

СвЂт очію твоєю, нинЂ же возженній

СвЂтится во ЕгиптЂ и всЂм возвЂщает,

Яко в Пентефріевом дому обитает.

ЯВЛЕНІЕ 2

Зависть братоубійственная, наустившая братію погубити Іосифа, слишавши от друга Іосифова, яко

жив ест Іосиф, лютЂет, проклинает Іосифа, и братію, т Пентефрію и день той, воньже не убіен ест

Іосиф, и хощет всяким образом погубити Іосифа.

Іосифа свЂт сей лукавій

Не терпяше жити во славЂ,

Воздвигл братію,

Еже смертію

Убити брата или в плЂнь предати.

Згубити мужа хотяху мнози,

Но той живет в дому велможи,

Живет з славою,

СвЂтит правою

ВсЂм человЂком вЂрою своею…


ПОТВОРНО ПИЯЧАТЬ, з листа Л. Горки Св. Синоду

За таким, різними способами і нестерпним гонінням, не можна мені й жити, не тільки що єпархією

управляти. Майже всі на зло мені настроєні, всі на спокусу другим розпустилися без міри, всі не

слухають, інші бігають, другі ховаються, потворно пиячать, в противність, на шкоду дому

архієрейському і мені, чинять.

Хотів я і вчення словяно-латинські для робят в єпархії в’ятській заводити, і вчителі з Києва, два

чоловіка мирських, прибули до мене, але за таким гонінням і за противностями неможливо.


ДО МИТРИ КЛАЛИ ГНИЛИЗНУ, з розвідки «Дані про українців на єпархіальних катерах

Фінської Руси» на kominarod.ru

В 1733 р. єпископ-великорус Алексій Титов був переміщений Синодом з В’ятки до Рязані, а

єпископ рязанський Лаврентій Горка, українець, з учителів піїтики Київської Академії, призначений був до В’ятки. Єп. Алексій в листі до в’ятського воєводи постарався заплямити єп.

Горку, також і посеред службовців консисторії, яких перетягував до себе, в Рязань.

Отож, в’ятське соборне духовенство зустріло нового владику надзвичайно неприязно. До

Котельнича, де була перша зустріч, соборяни привезли чорну, всю обірвану мантію, «в котру і

мертвого архієрея гідно було покласти», і не привезли посоха, аби єп. Лаврентій не міг відправити

він царського молебна.

І далі продовжували робити йому всякі прикрості й перешкоди: гарячою водою обварювали, гарячим воском, клали в митру гнилизну; старались не допустити до відправи в царські дні, щоб

пришити політичну справу...


ПРОРІЗАВ ДРІМУЧУ ТЕМРЯВУ, з статті Г. Котельникова «До історії В’ятського краю»

Учбових закладів на в’ятській землі до першої половини ХVIII ст. не існувало. Тільки у 1735 р.

єпископ Лаврентій Горка відкрив в Хлинові (В’ятка) першу, причому безкоштовну, слов’яно-

латинську школу. Для навчання він запросив викладачів з Київської академії.

Вольовий, високоосвічений і розумний єпископ організував насильницький набір учнів в

основному з середовища духівництва і тим самим, як промінь світла, прорізав століттями дрімучу

темряву на В’ятці. Відкриття супроводжувалося наполегливим опором чиновних людей і навіть

розгромом школи неосвіченою частиною обивателів.


МАВ КРУТУ ВДАЧУ, з дисертації А. Кузнецова «Флотські священики»

Збереглися дані про службу духівництва на Каспійському флоті, що стало можливим завдяки

здійсненому 1722 року Низовому поході до Персії. У ньому брали участь як сухопутні війська, так і флот... На чолі духівництва був поставлений обер-ієромонах архімандрит Лаврентій Горка.

Призначили його з використанням тих прийомів, які застосовувалися керівництвом Олександро-

Невської лаври при призначенні священнослужителів на флот: «Безвинно постраждавши в 1721

році у Видубицькому монастирі, Горка став шукати захисту у Святійшего Синоду. Оскільки в цей

час були потрібні кандидати для заміщення архієрейських кафедр, найвищий церковний орган

прихильно поставився до справи Горки і запропонував приїхати для висвячення в архієреї. До

Москви чернець прибув із запізненням і замість архієрейства одержав Воськресенську, що на

Істрі, архімандрію, а 7 травня 1722 року був призначений обер-ієромонахом в Низовий похід».

Лаврентієві Горці було призначено «20 рублів в місяць платні і 3 казенних служителя. ...Перед

походом він прийняв спеціальну присягу, в якій зобов’язався «вручене йому стадо словесних

овець пасти і управляти з максимальним старанням».

Відсутність чіткого керівництва і регламентації діяльності священнослужителів в Низовому

поході, ...привело до того, що іноді на флоті не залишалося жодного священика, окрім самого

обер-ієромонаха, що накладало на нього додаткові обов’язки. Не випадково, як свідчать

документи, Лаврентій Горка не витримав тяжкості служби і попросив собі заміну. Прохання

задовольнили, і він поїхав до свого монастиря.

Примітний той факт, що у відсутності характеру Горці відмовити було складно; він ...мав круту

вдачу. Так, сучасники говорили про нього, що «людина він ...легко б’є безвинно. А в Синодному

архіві збереглися справи за скаргами кліриків і півчих, – в Рязані одному він проломив голову

палицею, а іншому каблуком».


ОПІКУВАВСЯ ЦЕРКОВНИМ ВОКАЛІЗОМ, з дисертації Л. Брандобовської «Діяльність

В’ятського музичного і церковно-співецького товариств на зламі XIX-XX століть»

З розвитком духовної освіти на В’ятській землі виникали і програми навчання церковному співу.

У 1735 році єпископ Лаврентій (Горка) склав Статут або регламент для церковно-парафіяльних

шкіл, за яким «спів, особливо церковний, повинен вивчатися зі всім сподіванням і старанністю.

Учням належить знати правила співу..., а також систему осмогласія для уміння жити за законами

Божественними».

Така постановка питання свідчила про прагнення зберегти стародавні традиції російського

співецького мистецтва...


ХАРЧУВАВСЯ БОРЩЕМ І САЛОМ З ХРІНОМ, з інформації «Церква Успіння Пресвятої

Богородиці, м. Камишин Волгоградської єпархії РПЦ» на pravoverie.ru

Петро Перший призначив на кафедру Лаврентія Горку. ...Астраханці запам’ятали, що єпископ

вживав сувору їжу: борщ, галушки, свиняче сало, хрін, суріпицю, і ця їжа, на їх думку,

«спровокувала лютість його серця».

...За указами Петра і розпорядженнями архієреїв в Росії почали виникати приватні школи грамоти.

Владика Лаврентій докладав зусилля до відкриття такої і в Астрахані. Але, як писав він, «в єпархії

така бідність, що неможливе не лише школи організувати, але й самому мені пристойно

харчуватися».