– До Німеччини я повернулася зовсім недавно. Була в Австрії і Швейцарії, де закінчувала зйомки
для фільму «SOS! Айсберг». Виявляється, тут багато що змінилося.
– Що ви маєте на увазі? – запитав він досить холодно.
– Дехто з моїх кращих друзів емігрував, серед них і прекрасні артисти, як, наприклад, єдина у
своєму роді і незамінна Елізабет Бергнер.
Гітлер підняв руку, зупиняючи мене, і заявив дещо роздратованим тоном:
– Фройляйн Ріфеншталь, мені відома ваша позиція. Я поважаю її, але прошу не говорити про те, що мені неприємно. Обговорювати зараз єврейську проблему я не хочу.
ЛЮДИ ЧЕКАЛИ ГОДИНАМИ, з кореспонденції С. Мадієвського «Відродження»
Для західних союзників, які 11 липня 1945 року перейняли управління своїми секторами столиці, радянські досягнення на культурному терені стали стимулом до своєрідного змагання. Вони, з
свого боку, намагалися привернути симпатії берлінців показом зарубіжних фільмів, недоступних
за Гітлера. Запрошували артистів з різних країн, зокрема емігрантів з Німеччини.
Коли популярні в 20-і роки Фріц Кортнер і Елізабет Бергнер з’явилися в Берліні, захопленню
жителів столиці не було меж. Люди годинами стояли біля театру, щоб побачити їх, висловити їм
симпатію.
ВІДЗЕРКАЛЕННЯ, з рецензії О. Ронена і Ю. Ців’яна «Дублі»
Другий роман Набокова – «Король, пані, валет» є мовби дублем-2 кінокартини Пауля Ціннера
«Ню». Це німецька екранізація російської п’єси Осипа Димова «Ню», де «ню» – не «нова» і навіть
не «гола», а домашнє зменшувальне від імені «Нюра». І тут, і там маємо справу з любовними
трикутниками – схожими, але такими, що не повторюють один одного, а розташованими так, що
один буцімто є перекинутим віддзеркаленням іншого.
..Ню у виконання ...відомої актриси театру і кіно Елізабет Бергнер, – протилежність набоковської
Марти. Як мадам Боварі, вона страждає від неотесаності чоловіка і, на зразок Кареніної, залишає
чоловіка і дитину, аби віддати себе всю справжньому, всепоглинаючому коханню.
...Марта Набокова регулярно відвідує кінематограф і, мабуть, вчиться в ньому життю. Набоков не
уточнює, на якому фільмі побувала Марта того дня, коли їй прийшло в голову позбавитися
чоловіка, але якщо припустити, що це був фільм Ціннера «Ню», її подальші дії можна тлумачити
як урок, почерпнутий з нещасної долі кіногероїні.
ФІЛЬМИ НЕ ВИРІЗНЯТЬСЯ НАТХНЕННІСТЮ, з розвідки Б. Ейзеншиця «Німецьке кіно.
1895–1933»
Шанувальники театральної актриси Елізабет Бергнер йдуть дивитися фільми за її участю, зняті
Паулем Ціннером, які не відрізняються особливою натхненністю: «Ню» (1924), «Кохання» (1926),
«Фройляйн Ельза» (1929, за монологом Артура Шніцлера, який вона також виконує на сцені і
записує на платівку).
ПЛАГІАТ, бувальщина
Під час війни Б. Брехт у Голлівуді регулярно зустрічався з Елизабет Бергнер та її чоловіком, аби
розробити свій задум фільму. Бергнер прозондувала ситуацію і з’ясувала, що продюсерів цей
задум не цікавить, і вона не стала продовжувати роботу.
Чоловік її, проте, звернувся з цією ідеєю до Біллі Уайлдера, і один зі знайомих Уайлдера купив
ідею за 35 тисяч доларів. Подружжя почало працювати без Брехта, не заплативши йому ні цента.
Брехт пізніше напише в щоденнику, що, окрім одного епізоду, його версія співпадає з готовим
продуктом абсолютно.
Інцидент став приводом для написання вірша «Сором»:
Коли мене пограбували в Лос-Анджелесі,
Місті, де торгують мареннями,
Я упіймав себе на тому, що схопив за руку
Злодія, такого ж небораку, як і я,
Читача моїх віршів...
