Олів’є). Дізнавшись про почуття молодих людей, розгніваний експропріатор велить залишити
його будинок. Переодягнувшись юнаком, нещасна тікає до Арденського лісу, щоб знайти батька.
Разом з Розаліндою втікає і донька підступного герцога Селія. Арденський ліс наповнений
відлунням «райського» блаженства, яке чується в співучому звучанні милих героям імен, в
тонкому дзвоні чарівних дерев, удосталь рум’яних, з неба падаючих яблук. Тут вони знайдуть
кохання і щастя.
Цей фільм є першою, і, мабуть, найкращою екранізацією п’єси Шекспіра. Автори фільму дбайливо
поставилися до втілення сюжету на кіноекрані, пролог теми кохання, яке виникає в замку, розвивається в поетичне багатоголосся емоцій... Раптові дивакуватості, банальності і дурощі, страждання і томління складають зміст швидко змінюючих одна одну ігрових ситуацій, що мають
широкий спектр жанрових фарб.
ФРЕЙЛІН ЕЛЬЗА, з інформації «Німий шедевр» на staroekino.narod.ru
Цей німий фільм – забутий шедевр з Німеччини.
Молода дівчина їде в гори, щоб добре провести час з друзями. Телеграма від матері повідомляє, що її улюблений татусь намагався звести рахунки з життям – він банкрот. Фон Дорсей, багата
людина, друг батька Ельзи, може допомогти родині. Випадково він перебуває в тому ж готелі, що
й дівчина.
Він, здається, готовий допомогти своєму товаришеві. Проте є одна умова: Ельза має зробити
жахливий вибір.
Емоційний підхід в грі Елізабет Бергнер викликає співчуття. Її мати (Сандрок), котра намагається
підштовхнути доньку фон Дорсею, виглядає чудовиськом. В деякому розумінні Ельза повинна
сплатити за помилки батька, і ціна ця дуже висока.
Коли Ельза слідує за Дорсеєм довгим коридором готелю, її крихкий силует схожий на тонку
квітку в жахливий шторм.
Фільм відновлено в 2004 р. з новим музичним супроводом.
ПОДАРУНОК ДОЛІ, з замітки І. Мусського «Клаус-Марія Брандауер»
Австрійський актор театру й кіно Клаус-Марія Брандауер знімався у фільмах «Мефісто»,
«Полковник Редль», «Хануссен», «Ніколи не кажи «ніколи»«, «З Африки», «Сім хвилин»,
«Французька революція», «Маріо і чарівник» та інших.
Він народився в австрійському селі Альт-Аусзеє. Закінчивши школу, вступив до Штутгартського
інституту музики і кіно. Однак остаточно не довчився – йому здавалося, що занадто багато часу
забирали фехтування, уроки дикції й інші предмети.
Після третього курсу Клаус-Марія влаштувався працювати у невеликий провінційний театр.
Невдовзі переїхав до Дюссельдорфа, де отримав головні ролі з Шекспіра, Шіллера, Гете, Мольєра…
І партнери – подарунок долі: наприклад, Елізабет Бергнер. Брандауер виходив з нею на сцену і
заздрив: йому хотілося тієї ж влади над глядачами.
ДОВЕЛА ДО ДОСКОНАЛОСТІ, з дослідження З. Кракауера «Від Калігарі до Гітлера.
Психологічна історія німецького кіно»
У «Скрипалеві з Флоренції», іншому фільмі про юнацтво, Елізабет Бергнер грає дівчинку-підлітка, яка ревнує батька до молодої мачухи. Крупні плани передають найдрібніші жести і рухи актриси, аби переконати глядача в тому, що вони – симптоми її внутрішнього стану.
В цілому фільм нагадував психоаналітичний сеанс, котрий виглядав особливо цікавим завдяки
хлоп’ячій зовнішності Бергнер. Розгулюючи італійськими шляхами в костюмі підлітка, вона
виявилася чимось середнім між дівчиною і хлопцем. Створений нею образ жінкоподібного хлопця
отримав широкий відгук в Німеччині, який, ймовірно, посилювався ...родимцем колективної душі.
Адже відомо, що психологічна неврівноваженість і сексуальна амбівалентність тісно пов’язані...
У своїх інших фільмах образ жіночного хлопчика, створений Бергнер, поступився місцем
психологічно складному характеру жінки-дитини – останній був не настільки багатозначним, проте в картинах «Фройлян Ельза» і «Аріана» Бергнер довела його до досконалості.
ЧЕРПАВ НАТХНЕННЯ, з книги А. Шпеєра «Спогади»
Берлін двадцятих років був фоном, з якого я черпав натхнення в роки мого навчання. Численні
театральні постановки справляли на мене дуже сильне враження: інсценування «Сну в літню ніч»
Макса Рейнгарда, Елізабет Бергнер в «Орлеанській діві» Шоу, Палленберг в інсценуванні
«Швейка» Піскагора.
ВИМУШЕНА ЕМІГРАНТКА, зі спогадів Л. Ріфеншталь «Візит до рейхсканцелярії»
Я ще не вимовила й слова... Як мені сказати про це? У горлі немов клубок застряг. Але потім я
