Бергнер Элизабет (fb2)




БЕРГНЕР Елізабет


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: німецький.

Актриса театру і кіно, продюсер. Дівоче прізвище – Еттель Е.

З міщанської родини.

Народилася 22 серпня 1897 р. в м. Дрогобичі Австро-Угорської імперії (нині – районний центр

Львівської області України).

Померла 12 травня 1986 р. в м. Лондоні (Англія).

Закінчила Віденську консерваторію.

Грала в трупа віденського «Раймундтеатру», Лондонських «Аполло» та «Його величність».

Лауреат премій Ернста Любича (1979) та Елеонори Дузе (1982).

Як акторка театру дебютувала в Інсбруку, але слава до неї прийшла в Берліні. Серед найвідоміших

п’єс – «Святий Іоанн» Б. Шоу (1924).

Як акторка кіно дебютувала у фільмі «Ню» (1924).

Потім настала черга наступних доробків: «Людина євангелія» (1924), «Скрипаль з Флоренції»

(1926), «Фройляйн Ельза» (1927), «Аріана» (1931), «Катерина Велика» 1934), «Ніколи не залишай

мене» (1935), «Як вам це сподобається» (1936), «Украдене життя» (1939), «Лікарська таємниця»

(1955), «В золоті дні доброго короля Карла» (1970), «Пішохід» (1973), «Милосердя, сплачене

наперед», «Нічна варта» (обидва – 1975), «Чудове товариство – обмежена відповідальність»

(1982).

Емігрувала до Великобританії (1933).

Після смерті світ побачили її мемуари.

У м. Яффа (Ізраїль) одна з вулиць названа іменем нашої землячки.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Дитріх, Е. Ремарк, Б. Брехт, К.-М. Брандауер, В.

Лембрук, Б. Шульц, Е. Поммер, К. Зануссі, Б. Балаш, Ф. Кортнер, К. Забродський, А. Шніцлер, У.

Уолтон, Д. Бечче та ін.


***

ГРА – ЦЕ ЖИТТЯ

, з професійного кредо Е. Бергнер

Гра – моє життя.

ВРАЗИЛО ЇЇ «ПРОКЛЯТТЯ», зі спогадів М. Дитріх

Пригадую випадок, який стався на спектаклі, поставленому Рейнхардтом в Камерному театрі, де

головну роль грала Елізабет Бергнер.

Дуже красивий був вихід актриси – вона спускалася широкими сходами. На сцені стояв стіл, за

яким четверо грали в бридж, однією з них була я. І мені належало сказати всього два слова: «Я –

пас». А вбрати мене мали в світло-сіру вишиту сукню. Яким же було моє здивування, коли, прийшовши на примірку, я побачила, що плаття вишите ...лише на спині. Я поцікавилася, коли

вишивка буде готова повністю. Мені відповіли, що я сиджу за столом спиною до глядачів і немає

необхідності вишивати плаття спереду...

Я пригадую цю історію тільки тому, що вона дає зрозуміти, наскільки незначною була кожна моя

роль і нікому не потрібною була я сама.

Проте повернемося до п’єси. Мізансцена (спиною до публіки) давала можливість бачити вихід

Бергнер – як вона спускається сходами, а потім вимовляє: «Прокляття!» Я була в такому

захопленні від того, як вона вимовляла це слово, що забула сказати свої: «Я – пас». Та це було і не

важливо: ніхто не помітив відсутності моєї репліки.


КОРОЛЕВА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СЦЕН, з книги М. Дитріх «Роздуми»

Елізабет Бергнер – ідол тисяч і мій кумир тих давніх років, до «Блакитного ангела». Я вже

говорила, яка вона добра до нас, початківців, але я щоразу тремтіла перед нею. Спробую пояснити.

Іноді зустрічаєш людей і маєш боротися зі страхом – настільки діє чарівність особи й імені. Зі

мною це відбувалося неодноразово. Якщо ж притому ця знаменитість що й дуже велике артистка, стає ще страшніше.

Поява Бергнер у Берліні наприкінці 1920 року стала найбільшою сенсацією. Вона була визнаною

королевою європейських сцен, тієї, яку «часто копіювали, але чиєї досконалості ніколи не

досягали». Вона була просто «Бергнер».

Короткі волосся і «кучер Бергнер» на лобі – це мода того часу. Вона говорила німецькою у

власній манері – акцент на несподіваному складі. Вона грала з публікою, зачаровувала, заворожувала до одурманення.

Набагато пізніше, зустрічаючись в Голівуді, в Англії, ми подружилися. Проте досі я не зважуюся

зателефонувати, не наважуюся її турбувати. Це залишилося ще з тих років.

Нелегко спілкуватися з великими, і, природно, великі не знають цього. Адже тому вони й великі.

Я чула – вона пише книгу свого життя. Самотня робота. Моя друкарська машинка шле її

друкарській машинці уклін.


НАЙКРАЩА ЕКРАНІЗАЦІЯ, з статті «Як вам це подобається» на svetla-video.ru

«As You Like It» П. Ціннер зняв за п’єсою Уїльяма Шекспіра. Герцог Фредерік (Фелікс Ейлмер) узурпує землю і владу свого старшого брата і висилає його разом з почтом до гущавини

Арденського лісу.

Донька вигнанця – Розалінда (Елізабет Бергнер), закохується в юнака на ім’я Орландо (Лоуренс

Олів’є). Дізнавшись про почуття молодих людей, розгніваний експропріатор велить залишити

його будинок. Переодягнувшись юнаком, нещасна тікає до Арденського лісу, щоб знайти батька.

Разом з Розаліндою втікає і донька підступного герцога Селія. Арденський ліс наповнений

відлунням «райського» блаженства, яке чується в співучому звучанні милих героям імен, в

тонкому дзвоні чарівних дерев, удосталь рум’яних, з неба падаючих яблук. Тут вони