Бергнер Элизабет (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


БЕРГНЕР Елізабет


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: німецький.

Актриса театру і кіно, продюсер. Дівоче прізвище – Еттель Е.

З міщанської родини.

Народилася 22 серпня 1897 р. в м. Дрогобичі Австро-Угорської імперії (нині – районний центр

Львівської області України).

Померла 12 травня 1986 р. в м. Лондоні (Англія).

Закінчила Віденську консерваторію.

Грала в трупа віденського «Раймундтеатру», Лондонських «Аполло» та «Його величність».

Лауреат премій Ернста Любича (1979) та Елеонори Дузе (1982).

Як акторка театру дебютувала в Інсбруку, але слава до неї прийшла в Берліні. Серед найвідоміших

п’єс – «Святий Іоанн» Б. Шоу (1924).

Як акторка кіно дебютувала у фільмі «Ню» (1924).

Потім настала черга наступних доробків: «Людина євангелія» (1924), «Скрипаль з Флоренції»

(1926), «Фройляйн Ельза» (1927), «Аріана» (1931), «Катерина Велика» 1934), «Ніколи не залишай

мене» (1935), «Як вам це сподобається» (1936), «Украдене життя» (1939), «Лікарська таємниця»

(1955), «В золоті дні доброго короля Карла» (1970), «Пішохід» (1973), «Милосердя, сплачене

наперед», «Нічна варта» (обидва – 1975), «Чудове товариство – обмежена відповідальність»

(1982).

Емігрувала до Великобританії (1933).

Після смерті світ побачили її мемуари.

У м. Яффа (Ізраїль) одна з вулиць названа іменем нашої землячки.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Дитріх, Е. Ремарк, Б. Брехт, К.-М. Брандауер, В.

Лембрук, Б. Шульц, Е. Поммер, К. Зануссі, Б. Балаш, Ф. Кортнер, К. Забродський, А. Шніцлер, У.

Уолтон, Д. Бечче та ін.


***

ГРА – ЦЕ ЖИТТЯ

, з професійного кредо Е. Бергнер

Гра – моє життя.

ВРАЗИЛО ЇЇ «ПРОКЛЯТТЯ», зі спогадів М. Дитріх

Пригадую випадок, який стався на спектаклі, поставленому Рейнхардтом в Камерному театрі, де

головну роль грала Елізабет Бергнер.

Дуже красивий був вихід актриси – вона спускалася широкими сходами. На сцені стояв стіл, за

яким четверо грали в бридж, однією з них була я. І мені належало сказати всього два слова: «Я –

пас». А вбрати мене мали в світло-сіру вишиту сукню. Яким же було моє здивування, коли, прийшовши на примірку, я побачила, що плаття вишите ...лише на спині. Я поцікавилася, коли

вишивка буде готова повністю. Мені відповіли, що я сиджу за столом спиною до глядачів і немає

необхідності вишивати плаття спереду...

Я пригадую цю історію тільки тому, що вона дає зрозуміти, наскільки незначною була кожна моя

роль і нікому не потрібною була я сама.

Проте повернемося до п’єси. Мізансцена (спиною до публіки) давала можливість бачити вихід

Бергнер – як вона спускається сходами, а потім вимовляє: «Прокляття!» Я була в такому

захопленні від того, як вона вимовляла це слово, що забула сказати свої: «Я – пас». Та це було і не

важливо: ніхто не помітив відсутності моєї репліки.


КОРОЛЕВА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СЦЕН, з книги М. Дитріх «Роздуми»

Елізабет Бергнер – ідол тисяч і мій кумир тих давніх років, до «Блакитного ангела». Я вже

говорила, яка вона добра до нас, початківців, але я щоразу тремтіла перед нею. Спробую пояснити.

Іноді зустрічаєш людей і маєш боротися зі страхом – настільки діє чарівність особи й імені. Зі

мною це відбувалося неодноразово. Якщо ж притому ця знаменитість що й дуже велике артистка, стає ще страшніше.

Поява Бергнер у Берліні наприкінці 1920 року стала найбільшою сенсацією. Вона була визнаною

королевою європейських сцен, тієї, яку «часто копіювали, але чиєї досконалості ніколи не

досягали». Вона була просто «Бергнер».

Короткі волосся і «кучер Бергнер» на лобі – це мода того часу. Вона говорила німецькою у

власній манері – акцент на несподіваному складі. Вона грала з публікою, зачаровувала, заворожувала до одурманення.

Набагато пізніше, зустрічаючись в Голівуді, в Англії, ми подружилися. Проте досі я не зважуюся

зателефонувати, не наважуюся її турбувати. Це залишилося ще з тих років.

Нелегко спілкуватися з великими, і, природно, великі не знають цього. Адже тому вони й великі.

Я чула – вона пише книгу свого життя. Самотня робота. Моя друкарська машинка шле її

друкарській машинці уклін.


НАЙКРАЩА ЕКРАНІЗАЦІЯ, з статті «Як вам це подобається» на svetla-video.ru

«As You Like It» П. Ціннер зняв за п’єсою Уїльяма Шекспіра. Герцог Фредерік (Фелікс Ейлмер) узурпує землю і владу свого старшого брата і висилає його разом з почтом до гущавини

Арденського лісу.

Донька вигнанця – Розалінда (Елізабет Бергнер), закохується в юнака на ім’я Орландо (Лоуренс

Олів’є). Дізнавшись про почуття молодих людей, розгніваний експропріатор велить залишити

його будинок. Переодягнувшись юнаком, нещасна тікає до Арденського лісу, щоб знайти батька.

Разом з Розаліндою втікає і донька підступного герцога Селія. Арденський ліс наповнений

відлунням «райського» блаженства, яке чується в співучому звучанні милих героям імен, в

тонкому дзвоні чарівних дерев, удосталь рум’яних, з неба падаючих яблук. Тут вони знайдуть

кохання і щастя.

Цей фільм є першою, і, мабуть, найкращою екранізацією п’єси Шекспіра. Автори фільму дбайливо

поставилися до втілення сюжету на кіноекрані, пролог теми кохання, яке виникає в замку, розвивається в поетичне багатоголосся емоцій... Раптові дивакуватості, банальності і дурощі, страждання і томління складають зміст швидко змінюючих одна одну ігрових ситуацій, що мають

широкий спектр жанрових фарб.


ФРЕЙЛІН ЕЛЬЗА, з інформації «Німий шедевр» на staroekino.narod.ru

Цей німий фільм – забутий шедевр з Німеччини.

Молода дівчина їде в гори, щоб добре провести час з друзями. Телеграма від матері повідомляє, що її улюблений татусь намагався звести рахунки з життям – він банкрот. Фон Дорсей, багата

людина, друг батька Ельзи, може допомогти родині. Випадково він перебуває в тому ж готелі, що

й дівчина.

Він, здається, готовий допомогти своєму товаришеві. Проте є одна умова: Ельза має зробити

жахливий вибір.

Емоційний підхід в грі Елізабет Бергнер викликає співчуття. Її мати (Сандрок), котра намагається

підштовхнути доньку фон Дорсею, виглядає чудовиськом. В деякому розумінні Ельза повинна

сплатити за помилки батька, і ціна ця дуже висока.

Коли Ельза слідує за Дорсеєм довгим коридором готелю, її крихкий силует схожий на тонку

квітку в жахливий шторм.

Фільм відновлено в 2004 р. з новим музичним супроводом.


ПОДАРУНОК ДОЛІ, з замітки І. Мусського «Клаус-Марія Брандауер»

Австрійський актор театру й кіно Клаус-Марія Брандауер знімався у фільмах «Мефісто»,

«Полковник Редль», «Хануссен», «Ніколи не кажи «ніколи»«, «З Африки», «Сім хвилин»,

«Французька революція», «Маріо і чарівник» та інших.

Він народився в австрійському селі Альт-Аусзеє. Закінчивши школу, вступив до Штутгартського

інституту музики і кіно. Однак остаточно не довчився – йому здавалося, що занадто багато часу

забирали фехтування, уроки дикції й інші предмети.

Після третього курсу Клаус-Марія влаштувався працювати у невеликий провінційний театр.

Невдовзі переїхав до Дюссельдорфа, де отримав головні ролі з Шекспіра, Шіллера, Гете, Мольєра…

І партнери – подарунок долі: наприклад, Елізабет Бергнер. Брандауер виходив з нею на сцену і

заздрив: йому хотілося тієї ж влади над глядачами.


ДОВЕЛА ДО ДОСКОНАЛОСТІ, з дослідження З. Кракауера «Від Калігарі до Гітлера.

Психологічна історія німецького кіно»

У «Скрипалеві з Флоренції», іншому фільмі про юнацтво, Елізабет Бергнер грає дівчинку-підлітка, яка ревнує батька до молодої мачухи. Крупні плани передають найдрібніші жести і рухи актриси, аби переконати глядача в тому, що вони – симптоми її внутрішнього стану.

В цілому фільм нагадував психоаналітичний сеанс, котрий виглядав особливо цікавим завдяки

хлоп’ячій зовнішності Бергнер. Розгулюючи італійськими шляхами в костюмі підлітка, вона

виявилася чимось середнім між дівчиною і хлопцем. Створений нею образ жінкоподібного хлопця

отримав широкий відгук в Німеччині, який, ймовірно, посилювався ...родимцем колективної душі.

Адже відомо, що психологічна неврівноваженість і сексуальна амбівалентність тісно пов’язані...

У своїх інших фільмах образ жіночного хлопчика, створений Бергнер, поступився місцем

психологічно складному характеру жінки-дитини – останній був не настільки багатозначним, проте в картинах «Фройлян Ельза» і «Аріана» Бергнер довела його до досконалості.


ЧЕРПАВ НАТХНЕННЯ, з книги А. Шпеєра «Спогади»

Берлін двадцятих років був фоном, з якого я черпав натхнення в роки мого навчання. Численні

театральні постановки справляли на мене дуже сильне враження: інсценування «Сну в літню ніч»

Макса Рейнгарда, Елізабет Бергнер в «Орлеанській діві» Шоу, Палленберг в інсценуванні

«Швейка» Піскагора.


ВИМУШЕНА ЕМІГРАНТКА, зі спогадів Л. Ріфеншталь «Візит до рейхсканцелярії»

Я ще не вимовила й слова... Як мені сказати про це? У горлі немов клубок застряг. Але потім я

подолала скутість і сказала:

– До Німеччини я повернулася зовсім недавно. Була в Австрії і Швейцарії, де закінчувала зйомки

для фільму «SOS! Айсберг». Виявляється, тут багато що змінилося.

– Що ви маєте на увазі? – запитав він досить холодно.

– Дехто з моїх кращих друзів емігрував, серед них і прекрасні артисти, як, наприклад, єдина у

своєму роді і незамінна Елізабет Бергнер.

Гітлер підняв руку, зупиняючи мене, і заявив дещо роздратованим тоном:

– Фройляйн Ріфеншталь, мені відома ваша позиція. Я поважаю її, але прошу не говорити про те, що мені неприємно. Обговорювати зараз єврейську проблему я не хочу.


ЛЮДИ ЧЕКАЛИ ГОДИНАМИ, з кореспонденції С. Мадієвського «Відродження»

Для західних союзників, які 11 липня 1945 року перейняли управління своїми секторами столиці, радянські досягнення на культурному терені стали стимулом до своєрідного змагання. Вони, з

свого боку, намагалися привернути симпатії берлінців показом зарубіжних фільмів, недоступних

за Гітлера. Запрошували артистів з різних країн, зокрема емігрантів з Німеччини.

Коли популярні в 20-і роки Фріц Кортнер і Елізабет Бергнер з’явилися в Берліні, захопленню

жителів столиці не було меж. Люди годинами стояли біля театру, щоб побачити їх, висловити їм

симпатію.


ВІДЗЕРКАЛЕННЯ, з рецензії О. Ронена і Ю. Ців’яна «Дублі»

Другий роман Набокова – «Король, пані, валет» є мовби дублем-2 кінокартини Пауля Ціннера

«Ню». Це німецька екранізація російської п’єси Осипа Димова «Ню», де «ню» – не «нова» і навіть

не «гола», а домашнє зменшувальне від імені «Нюра». І тут, і там маємо справу з любовними

трикутниками – схожими, але такими, що не повторюють один одного, а розташованими так, що

один буцімто є перекинутим віддзеркаленням іншого.

..Ню у виконання ...відомої актриси театру і кіно Елізабет Бергнер, – протилежність набоковської

Марти. Як мадам Боварі, вона страждає від неотесаності чоловіка і, на зразок Кареніної, залишає

чоловіка і дитину, аби віддати себе всю справжньому, всепоглинаючому коханню.

...Марта Набокова регулярно відвідує кінематограф і, мабуть, вчиться в ньому життю. Набоков не

уточнює, на якому фільмі побувала Марта того дня, коли їй прийшло в голову позбавитися

чоловіка, але якщо припустити, що це був фільм Ціннера «Ню», її подальші дії можна тлумачити

як урок, почерпнутий з нещасної долі кіногероїні.


ФІЛЬМИ НЕ ВИРІЗНЯТЬСЯ НАТХНЕННІСТЮ, з розвідки Б. Ейзеншиця «Німецьке кіно.

1895–1933»

Шанувальники театральної актриси Елізабет Бергнер йдуть дивитися фільми за її участю, зняті

Паулем Ціннером, які не відрізняються особливою натхненністю: «Ню» (1924), «Кохання» (1926),

«Фройляйн Ельза» (1929, за монологом Артура Шніцлера, який вона також виконує на сцені і

записує на платівку).


ПЛАГІАТ, бувальщина

Під час війни Б. Брехт у Голлівуді регулярно зустрічався з Елизабет Бергнер та її чоловіком, аби

розробити свій задум фільму. Бергнер прозондувала ситуацію і з’ясувала, що продюсерів цей

задум не цікавить, і вона не стала продовжувати роботу.

Чоловік її, проте, звернувся з цією ідеєю до Біллі Уайлдера, і один зі знайомих Уайлдера купив

ідею за 35 тисяч доларів. Подружжя почало працювати без Брехта, не заплативши йому ні цента.

Брехт пізніше напише в щоденнику, що, окрім одного епізоду, його версія співпадає з готовим

продуктом абсолютно.

Інцидент став приводом для написання вірша «Сором»:

Коли мене пограбували в Лос-Анджелесі,

Місті, де торгують мареннями,

Я упіймав себе на тому, що схопив за руку

Злодія, такого ж небораку, як і я,

Читача моїх віршів...