Озаровская Ольга (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ОЗАРОВСЬКА Ольга Ерастівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, фольклорист, виконавиця північних казок. Перша жінка – державний службовець

Російської імперії.

З дворянської родини. Батько, Озаровський Е., – офіцер; брат, Озаровський Ю., – актор, режисер; син, Озаровський В., – серпентолог.

Народилася 13 (25) червня 1874 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Померла 12 липня 1933 р. в м. Фрунзе Киргизької РСР СРСР (нині – м. Бішкек – столиця

Киргизстану). Похована на цвинтарі перших російських переселенців, знищеному наприкінці 50-х

рр. минулого століття, (нині тут стоять кафе і кінотеатр).

Закінчила петербурзькі Вищі жіночі курси (1897).

Була метрологом Головної палати мір і ваг (1898-1907), виступала з комічними розповідями та

казками в Петербурзькому театрі «Криве дзеркало», працювала викладачем Вищих жіночих курсів

і в Народного університету ім. Шанявського.

Член-кореспондент Державної академії художніх наук СРСР.

Член Товариства любителів російської словесності Московського державного університету.

Засновниця Московської Студії живого слова (1911).

Друкувалася в газеті «Північний ранок», журналі «Червона Нива».

Як літератор дебютувала книгою «Мій репертуар» (1908).

Потім настала черга книг «Школа читака» (1914), «Бабусині билини» (1916), «Моїй студії. Етюди

з художнього читання» (1923), «Д. І. Менделєєв, Спогади» (1929), «П'ятимовлення. Збірник казок»

(1931).

Перу О. також належать нариси «З щоденника фольклориста», «Самохідка», «Перед портретом».

Особистий архів зберігається в петербурзькому державному музеї ім.. О. С. Пушкіна.

Серед друзів та близьких знайомих О. – Г. Бовшек, В. Маяковський, Д. Ушаков, Б. Соколов, М.

Кривополєнова, Д. Менделєєв, В. Вересаєв, О. Блок, А. Луначарський, В. Качалов, Д. Мамін-

Сибіряк, К. Станіславський, С. Коненков, К. Чуковський, Б. Троянівський, П. Олькіна, О. Крейн, Б. Шергін та ін.


***

ДУРНУВАТЕ СЕЛО

, найулюбленіша казка О. Озаровської «Здогада», з якою вона часто

виступала

Была в лесу глупа деревня. Люди в лайды жили, широкого места никогда не видали, дак уж... Был

один поумняе, Догадой звали, дак и тот глуп. Вот эти мужики собрались в лес на охоту и видят, в

снегу дира, а из диры пар идё...

Що тако? Стали думать, часа два думали.

– Нать Догаду спросить.

– Ну, Догада, он знат, он понимат.

И пошли всема к Догады. Приходя и говоря:

– Догада! Были мы в лесу, видели диру, а из диры пар идё. Що тако?

Советовали, ничего не усоветовали. Скажи, пожалуйста.

А Догада на тот час с жоной обедал и говорит:

– Так нельзя сказать, нать посмотрять. Вот ужа пообедаю, пойдем всема в лес.

Пообедал Догада, пошли всема в лес. Догада видит, в снегу дира, а из диры пар идё. Що тако?

Стал думать. Часа два думал. Ничего не удумал и говорит:

– Так нельзя сказать, нать посмотрять. Вот що, товарышшы: берите меня за ноги, да суйте в диру

Да держите крепко. А как, если що буде, дак обратно волоките.

Мужики взели Догаду за ноги и сунули в диру... А там было логово!

Медведь был! Он и стяпал Догаду за голову.

Догада ногами голит, рыцять не может... А те держат крепко. Все думают: было що, али не было

що? Часа два думали, а потом говоря:

– Що Догада сам смотрит, а нам не показыват! Ташшыте его назать!

И выташшыли одно тулово без головы. И заспорили: одны говоря, що и ране такой был, а ины: не,

с головой!

Спорыли, спорыли, доспорытця не могли. Говоря:

– Нать к Догадихи пойти...

– Ну, Догадиха мужа знат. Догадиха понимат. Догадиха скажот.

К Догадихи пришли и тулово приволокли.

– Скажи, пожалуйста, Догадиха, – как Догада – ране с головой был, или без головы?

А Догадиха на ответ:

– Да как обедали, бороденка болталась. А была голова, нет, – не припомню. Мне ведь не к цему!


***

ВУЛИЦЕЮ ФОРСУВАЛИ ЧОВНОМ

, з листа О. Озаровської П. Олькіній восени 1924 р.

Поїхала до Ленінграда, тобто до Петербурга, побачитися з друзями й мала вирушити 23-го, звезла

вранці речі на вокзал і до другої години поїхала в гості з тим, аби увечері виїхати до Москви, але о

пів на п'яту господиня увійшла (ми займалися співом і читанням) і сказала: «Справа в тому, що з

нашого будинку нікуди не можна вийти, повінь!»

Метнулися ми у двір і побачили біля воріт на вулиці човен, люди поверталися зі служби по коліна

у воді, а вона прибувала і прибувала, незабаром залила підвал, попливли складені у дворі дрова, а

вулицею струменіла гучна, швидка річка глибиною понад людський зріст.

Така повінь було рівно сто років тому.


***

МАНАТКИ БІДНОЇ УБОГОСТІ І ПУШКІН

, зі спогадів С. Пісахова

Прийшла О. Е. Озаровська до хати селянина-бідняка, – селянин, знаючи її, звівся назустріч і, вказуючи на безлад у хаті, сказав:

– Вибачте, Ольго Ерастівно. Не прибрані «манатки бідної убогості».

…У гостях у О. Е. цей же селянин відмовляється від чаю:

– Боюся, «як би бруснична вода мені не наробила шкоди», – як казав Олександр Сергійович

Пушкін.

О. Е. все ж подала склянку чаю і запитала:

– Ви багато Пушкіна читали?

– Я неписьменний, де мені читати?! А от брат у мене грамотний, дак він напам'ять без запинки

відрубує і «Медново вершника», і «Євгенія Онєгіна» та багато знаїть віршів Олександра

Сергійовича Пушкіна, а я з голосу заучую.


***

«ЗНОВУ ТРЕБА ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ

», з розвідки Г. Бовшек «Ольга Ерастівна Озаровська»

Ольга Ерастівна і раніше хворіла очима, тепер лікарі не приховували, що їй загрожує сліпота. А це

означало кінець, або, в усякому разі, велике утруднення в літературній праці. Приєдналася й інша

хвороба. Погано слухалися ноги. Їй важко було увійти до трамваю, тролейбуса, важко підніматися

сходами.

...У Ленінграді залишалося кілька друзів, близьких їй ще з часів петербурзького життя. Вони

дізналися про ситуацію …і вмовляли її переїхати до Ленінграда.

...Не пам'ятаю дати переїзду Озаровської. Порідкі листи від неї не зменшували тривоги про її

долю. І ось сталося так, що на початку тридцятих років мені необхідно було виїхати на два-три дні

до Ленінграда. Я відшукала потрібну вулицю. Постукавши у двері на другому поверсі і отримавши

дозвіл, увійшла до кімнати. Ольга Ерастівна сиділа біля столу навпроти великого вікна. Вона

здалася трохи схудлою, дуже сумною і стурбованою. Побачивши мене, слабо посміхнулася.

Про себе вона, як звичайно, говорила мало, але й того, що я дізналася, було достатньо, аби

зрозуміти її замкнутість і стриманість. Велика, дуже велика для однієї людини кімната, майже

порожня, майже без меблів, не говорила про затишок і про мешканку. Друзі відвідували її рідко, ні

з ким із сусідів вона не зблизилася. Цьому заважали хвороба і почуття самотності, безпорадності, а

головне – свідомість неможливості включитися в роботу.

...Я, нарешті, дізналася, що мучить її в даний час. На столі лежали листи від сина.

- Ось, – сказала вона. – Знову треба приймати рішення. Він кличе жити до себе. А я ... я мало знаю

його дружину. Боюся припасти не до двору.


НА ЯГОДИ І СОНЕЧКО, з статті М. Корсунського «Без пам’яті доброї»

У юності вона від брата Георгія вперше дізналася про великі відкриття Д. Менделєєва. ...Її енергія, ерудиція, висока культура підкорили вченого. Він завдяки спеціальному указу царя отримав дозвіл

на прийом її на роботу в Головну палату мір і ваг. (У ті часи жінок на державну службу не брали).

Але найбільшим досягненням Озаровської є її науково-дослідна діяльність зі збору,

систематизації, вивчення, видання та пропаганди творів російського фольклору. Вона очолювала

наукові експедиції, часто їздила найглухішими місцями. Знаходила казок. Зробила тисячі записів в

блокнот і на фонограф – попередник магнітофона.

30-річний ювілей її наукової та творчої діяльності культурний цвіт Москви і Росії відзначив у

переповненому залі театру ім. Є. Вахтангова. Про це писала «Правда» 23 лютого 1929 року.

...Треба згадати, як потрапила Ольга Ерастівна до Фрунзе. Її син – пристрасний любитель природи

і тваринного світу, колишній співробітник Московського зоопарку мешкав тут з родиною вже три

роки. Постійно запрошував матір до себе.

...Настав жахний 1933-й. Мільйони людей в Росії, Україні, Білорусії гинули від голоду. До того

часу Озаровська від постійних навантажень на очі зовсім осліпла. Василько залишив усі справи і

привіз свою маму сюди «на ягоди і сонечко».

Однак врятувати її не вдалося.


ФАТАЛЬНИЙ УКУС КОБРИ, дві версії смерті сина О. Озаровської

За офіційною інформацією, В. Озаровський помер у Фрунзе 14 вересня 1985 р. внаслідок власної

необережності від укусу кобри на ім’я Перемога.

Син відомого вченого Ігор, а також його найближчий учень В. Лапшин вважають, що Василько

Васильович добровільно у такий незвичний спосіб звів рахунки з життям. Він до кінця мав

здоровий глузд і надто тяжко сприйняв старість і згасання фізичних сил. А сліпота просто вбивала

його.

Якщо це так, то свою останню таємницю В. Озаровський забрав з собою.


***

КОШТИ НА ПЕРЕЇЗД

, бувальщина

Аби перебратися з нової столиці до старої у О. Озаровської не вистачало коштів. А вона ще й мала

борги. І тоді на допомогу прийшли друзі. У першу чергу, знаний фахівець з фольклору і збирач

казок Б. Соколов.

Завдяки його наполегливості і організаторським здібностям було влаштовано благодійний

концерт.

Запросили відомих акторів. Павло Григорович Антокольський Завідувач літературною частиною

Вахтанговського театру вибив дозвіл на використання Малого залу. Квитки розповсюджували самі

учасники майбутнього дійства.

Вирученої суми вистачило і на повернення боргів, і на облаштування на новому місці.