ОЗАРОВСЬКА Ольга Ерастівна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник, фольклорист, виконавиця північних казок. Перша жінка – державний службовець
Російської імперії.
З дворянської родини. Батько, Озаровський Е., – офіцер; брат, Озаровський Ю., – актор, режисер; син, Озаровський В., – серпентолог.
Народилася 13 (25) червня 1874 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –
адміністративний центр однойменної області України).
Померла 12 липня 1933 р. в м. Фрунзе Киргизької РСР СРСР (нині – м. Бішкек – столиця
Киргизстану). Похована на цвинтарі перших російських переселенців, знищеному наприкінці 50-х
рр. минулого століття, (нині тут стоять кафе і кінотеатр).
Закінчила петербурзькі Вищі жіночі курси (1897).
Була метрологом Головної палати мір і ваг (1898-1907), виступала з комічними розповідями та
казками в Петербурзькому театрі «Криве дзеркало», працювала викладачем Вищих жіночих курсів
і в Народного університету ім. Шанявського.
Член-кореспондент Державної академії художніх наук СРСР.
Член Товариства любителів російської словесності Московського державного університету.
Засновниця Московської Студії живого слова (1911).
Друкувалася в газеті «Північний ранок», журналі «Червона Нива».
Як літератор дебютувала книгою «Мій репертуар» (1908).
Потім настала черга книг «Школа читака» (1914), «Бабусині билини» (1916), «Моїй студії. Етюди
з художнього читання» (1923), «Д. І. Менделєєв, Спогади» (1929), «П'ятимовлення. Збірник казок»
(1931).
Перу О. також належать нариси «З щоденника фольклориста», «Самохідка», «Перед портретом».
Особистий архів зберігається в петербурзькому державному музеї ім.. О. С. Пушкіна.
Серед друзів та близьких знайомих О. – Г. Бовшек, В. Маяковський, Д. Ушаков, Б. Соколов, М.
Кривополєнова, Д. Менделєєв, В. Вересаєв, О. Блок, А. Луначарський, В. Качалов, Д. Мамін-
Сибіряк, К. Станіславський, С. Коненков, К. Чуковський, Б. Троянівський, П. Олькіна, О. Крейн, Б. Шергін та ін.
***
ДУРНУВАТЕ СЕЛО
, найулюбленіша казка О. Озаровської «Здогада», з якою вона часто
виступала
Была в лесу глупа деревня. Люди в лайды жили, широкого места никогда не видали, дак уж... Был
один поумняе, Догадой звали, дак и тот глуп. Вот эти мужики собрались в лес на охоту и видят, в
снегу дира, а из диры пар идё...
Що тако? Стали думать, часа два думали.
– Нать Догаду спросить.
– Ну, Догада, он знат, он понимат.
И пошли всема к Догады. Приходя и говоря:
– Догада! Были мы в лесу, видели диру, а из диры пар идё. Що тако?
Советовали, ничего не усоветовали. Скажи, пожалуйста.
А Догада на тот час с жоной обедал и говорит:
– Так нельзя сказать, нать посмотрять. Вот ужа пообедаю, пойдем всема в лес.
Пообедал Догада, пошли всема в лес. Догада видит, в снегу дира, а из диры пар идё. Що тако?
Стал думать. Часа два думал. Ничего не удумал и говорит:
– Так нельзя сказать, нать посмотрять. Вот що, товарышшы: берите меня за ноги, да суйте в диру
Да держите крепко. А как, если що буде, дак обратно волоките.
Мужики взели Догаду за ноги и сунули в диру... А там было логово!
Медведь был! Он и стяпал Догаду за голову.
Догада ногами голит, рыцять не может... А те держат крепко. Все думают: было що, али не было
що? Часа два думали, а потом говоря:
– Що Догада сам смотрит, а нам не показыват! Ташшыте его назать!
И выташшыли одно тулово без головы. И заспорили: одны говоря, що и ране такой был, а ины: не,
с головой!
Спорыли, спорыли, доспорытця не могли. Говоря:
– Нать к Догадихи пойти...
– Ну, Догадиха мужа знат. Догадиха понимат. Догадиха скажот.
К Догадихи пришли и тулово приволокли.
– Скажи, пожалуйста, Догадиха, – как Догада – ране с головой был, или без головы?
А Догадиха на ответ:
– Да как обедали, бороденка болталась. А была голова, нет, – не припомню. Мне ведь не к цему!
***
ВУЛИЦЕЮ ФОРСУВАЛИ ЧОВНОМ
, з листа О. Озаровської П. Олькіній восени 1924 р.
Поїхала до Ленінграда, тобто до Петербурга, побачитися з друзями й мала вирушити 23-го, звезла
вранці речі на вокзал і до другої години поїхала в гості з тим, аби увечері виїхати до Москви, але о
пів на п'яту господиня увійшла (ми займалися співом і читанням) і сказала: «Справа в тому, що з
нашого будинку нікуди не можна вийти, повінь!»
Метнулися ми у двір і
